Рішення

від 03.07.2017 по справі 910/7285/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2017Справа №910/7285/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Л-БУД КОМПАНІ

до Підприємства української академії наук Науково-дослідний інститут

інноваційного будівництва

про стягнення 154 174, 20 грн.

Суддя Літвінова М. Є.

Представники сторін:

від позивача: Ланець А.М. за довіреністю № 11 від 10.05.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Л-БУД КОМПАНІ (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства української академії наук Науково-дослідний інститут інноваційного будівництва (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави у розмірі 154 174, 20 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7285/17, її розгляд призначено на 07.06.2017 року.

06.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.06.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.06.2017 року позовні вимоги визнав.

В судовому засіданні 07.06.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.06.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.06.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.07.2017 року.

03.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 154 174, 20 грн.

Розглянувши в судовому засіданні 03.07.2017 року означену заяву суд вирішив залишити її без розгляду, враховуючи наступне.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як на тому наголошено у п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

З огляду на вищевикладене, оскільки в судовому засіданні 07.06.2017 року було розпочато розгляд справи по суті, а з заявою про зміну предмету позову позивач звернувся лише 03.07.2017 року, суд залишає означену заяву без розгляду, у зв'язку з чим справа розглядається в редакції первісно заявлених позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2017 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 03.07.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.07.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2015 між позивачем (Генпідрядник) та відповідачем (Субпідрядник) було укладено Договір підряду № 26/15 (далі - Договір), відповідно до умов якого Субпідрядник за завданням Генпідрядника зобов'язується на свій ризик, своїми силами, матеріалами та засобами (власним транспортом і механізмами, з числа штатних працівників) у відповідності до проектної документації, діючих будівельних норм і правил, якісно виконати комплекс будівельно-монтажних робіт з влаштуванням металевого облаштування фасадів (металеві відливи на вікнах, накривки карнизів, парапетні накривки - згідно Додатку № 1) на будівництві житлового будинку по вул. Маршала Конєва, 10/1 (будівельний номер 3 - секція 3А), на будівництві житлового кварталу по вулиці Академіка Костичева, вул. Академіка Вільямса та вул. Маршала Конєва (6-й мікрорайон) в Голосіївському районі м. Києва, згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією, здати вказані роботи Генпідряднику будівництва у встановлений термін.

Термін виконання робіт Субпідрядником за цим Договором погоджено сторонами у графіку виконання робіт (Додаток № 2 до цього Договору), а за його відсутності загальний термін виконання робіт Субпідрядником за цим Договором триває до 01.02.2016 року (п. 2.1. Договору).

Згідно з Додатком № 1 до Договору вартість робіт складає 154 835, 87 грн.

На виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу 20.11.2015 року 32 000, 00 грн. та 03.12.2015 року 50 000, 00 грн., а всього 82 000, 00 грн. в якості авансових платежів.

Відповідно до Акту прийому-передачі виконаних робіт № 14 від 21.12.2015 відповідачем виконані роботи на суму 89 132, 08 грн.

В подальшому, позивач сплатив відповідачу 22.12.2015 - 50 000, 00 грн., 27.01.2015 - 30 000, 00 грн., 11.02.2016 - 45 000, 00 грн., 26.02.2016 - 50 000 грн.

Згідно з Актом виконаних робіт № 1 від 25.03.2016 відповідач виконав роботи на суму 51 909, 19 грн.

Оскільки відповідач неналежним чином виконував взяті на себе Договірні зобов'язання, 18.04.2016 року позивач уклав Договір підряду № 6 з ТОВ ТАКТ ЕСТ на виконання робіт на тому ж самому об'єкті.

Також, згідно з Актом виконаних робіт № 3 від 25.05.2016 відповідачем були виконані роботи на суму 76 784, 53 грн.

З наведеного вбачається, що відповідачем за Договором виконано робіт на загальну суму 217 825, 80 грн.

Водночас, 26.05.2016 та 03.06.2016 позивач помилково перерахував відповідачу 65 000, 00 грн. та 50 000, 00 грн.

Згідно з доводами позивача, не спростованими відповідачем, помилковість проведених платежів полягає в тому, що бухгалтер позивача щоденно здійснюючи велику кількість платежів різним підрядникам, отримавши вказівку оплатити аванс за виконання робіт на тому ж самому об'єкті, не переконався, що договірні відносини між сторонами закінчились і сторони не планували їх продовжувати.

З наведеного вбачається, що відповідачем було виконано робіт на суму 217 825, 80 грн., тоді як позивач перерахував відповідачу 372 000, 00 грн., у зв'язку з чим залишок зайве сплачених грошових коштів складає 154 174, 20 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1212 ЦК України унормовані загальні положення про зобов'язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Така особа зобов'язана повернути законному власнику це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення з повернення безпідставно набутого майна застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, при витребуванні майна власником із чужого незаконного володіння (п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України), при поверненні виконаного однією із сторін у зобов'язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України), якщо повернення майна допускається в силу договору чи закону.

Таким чином, юридичний склад зобов'язання за ст. 1212 ЦК України виникає за наявності сукупності таких юридичних фактів: а) факту придбання або збереження майна боржником (боржником в цьому випадку є особа яка отримала майно); б) факту набуття або збереження майна іншої особи; в) факту відсутності (або якщо (підстава) відпаде в майбутньому) визначених законом підстав набуття права власності на спірне майно. Для виникнення зобов'язання за наслідком безпідставного набуття (збереження майна) майна за рахунок іншої особи вина боржника не має юридичного значення. Факт відсутності підстав набуття (збереження) майна у боржника має наслідком неправомірність наслідків з набуття майна та породжує зобов'язання, відповідно до ст. 1212 ЦК України, з повернення такого майна.

Під час розгляду справи судом встановлено, що грошові кошти у розмірі 154 174, 20 грн. були сплачені позивачем на рахунок відповідача помилково понад встановлену умовами Договору вартість робіт та фактично виконану відповідачем вартість робіт та після припинення між сторонами правовідносин за Договором внаслідок допущених відповідальною особою позивача - бухгалтером помилок.

Відповідач у свою чергу вищевказаних доводів позивача не спростував, доказів повернення зайве сплачених позивачем грошових коштів не надав і, як зазначалось вище, в судовому засіданні 07.06.2017 року позовні вимоги визнав.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Підприємства української академії наук Науково-дослідний інститут інноваційного будівництва (03142, місто Київ, вулиця Семашка, будинок 13; код ЄДРПОУ 36265637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Л-БУД КОМПАНІ (03191, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 52-А; офіс 147; код ЄДРПОУ 39553310) грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави у розмірі 154 174 (сто п'ятдесят чотири тисячі сто сімдесят чотири) грн. 20 коп. та витрати по оплаті судового збору у розмірі 2 312 (дві тисячі триста дванадцять) грн. 61 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2017.

Суддя М.Є. Літвінова