Рішення

від 10.07.2017 по справі 904/5607/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.07.2017 Справа № 904/5607/17 За позовом Державного підприємства "УКРРИБА", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Корона-КР", м. Кривий Ріг

про розірвання договору

Суддя: Ніколенко М.О.

Представники:

від позивача: Ільчук Н.В. - довіреність № 11-13/73 від 02.06.17;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "УКРРИБА" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Корона-КР" про розірвання договору зберігання та повернення майна.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної сплати за користування майном.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 13.06.2017.

Ухвалою суду від 13.06.2017 розгляд справи відкладено на 10.07.2017.

Позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав витребувані ухвалами суду документи та пояснення, надав для огляду оригінали документів копії яких додані до позовної заяви.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив. Про дату, місце та час проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В порядку статті 85 ГПК України, у судовому засіданні 10.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) укладено договір зберігання державного майна № 24/15 від 02.07.15 (договір) та додаткові угоди до нього від 06.07.15 та від 24.07.15. Відповідно до п. 1.1 договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання за Актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачу гідротехнічних споруд" від 06.05.2003 № 126/752. Згідно з п. 1.2 договору, об'єктом зберігання є гідротехнічні споруди рибницьких ставів - майно, що перебуває в державній власності відповідно до п. 1.1 договору. Зазначене майно розташоване за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, в межах земель Софіївської селищної ради (п. 1.3 договору). Пунктом 2.1 договору визначено, що зберігач зобов'язався зберігати майно і повернути його поклажодавцеві у такому стані, в якому воно було одержане, з урахуванням змін його природних властивостей Пунктом 2.6 договору сторони зобов'язали зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк дії цього договору не закінчився. Пунктом 2.9 договору встановлено, що зберігач має право, у випадках, коли для збереження майна необхідне його використання, звертатися до поклажодавця за дозволом стосовно використання майна, переданого на зберігання, в порядку дії ст. 944 Цивільного кодексу України. Згідно п. 3.5 договору, поклажодавець має право на вимогу щодо повернення йому майна від зберігача, навіть якщо строк дії договору не закінчився. Пунктом 5.1 договору встановлена плата за відповідальне зберігання в розмірі 10,00 грн. на місяць, яка сплачується один раз на рік до 15 січня наступного року на підставі Акту виконаних робіт (послуг), який зберігач направляє поклажодавцю до 31 грудня звітного року. Пунктом 7.1 сторони визначили строк договору з дня підписання Акту приймання-передачі до 02.07.18.

На виконання умов договору, 02.07.15 сторони підписали Акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які передаються на зберігання, згідно якого ДП "Укрриба" передало, а ТОВ Сонячна Корона-КР прийняло на відповідальне зберігання гідротехнічні споруди ставів балансовою вартістю 514145, 65 грн., які розташовані в Софіївському районі Дніпропетровської області в межах земель Софіївської селищної ради (а.с. 32).

Крім того, сторонами 06.07.15 було укладено додаткову угоду до договору зберігання державного майна № 24/15 від 02.07.15, за умовами якої, у зв'язку із заявою зберігача про надання дозволу на користування майном, сторони вирішили надати право зберігачу користуватися майном, переданим останньому на зберігання відповідно до "Правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств", затверджених наказом державного департаменту рибного господарства України від 13.01.2004 № 6 та "Виробничої програми", що розроблена зберігачем і погоджена із поклажодавцем. Сторони домовились про припинення зобов'язання зберігача, встановленого пунктом 2.5 договору (тобто щодо обов'язку передавати поклажодавцеві плоди та доходи, отримані з майна). Зберігач зобов'язаний використовувати майно відповідно до його цільового призначення (п. 1-3 додаткової угоди).

У п.8 додаткової угоди зберігач зобов'язався проводити плату за користування державним амйном, зазначеним в акті приймання- передачі, щомісячно на розрахунковий рахунок поклажодавця не пізніше 14 числа, наступного за звітним; сплачувати за користування державним майном договірну ціну в сумі 3000,00 грн. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

В позовній заяві позивач вказує на те, що відповідачем умови спірного договору зберігання не виконуються в частині сплати вартості користування державним майном. Так, за період дії договору перед ДП Укрриба у відповідача рахується заборгованість у розмірі 62283, 34 грн., з яких 41559, 15 грн. стягнуто відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9928/16.

Позивач просить суд, на підставі п. 7.3 договору та ст. 651 ЦК України ,визнати договір № 24/15 від 02.07.2015 недійсним у зв'язку із істотним порушенням відповідачем умов договору, та зобов'язати відповідача повернути державне нерухоме майно.

Згідно зі спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003р. № 126/752 Про передачу гідротехнічних споруд , до сфери управління Мінагрополітики України та на баланс Державного підприємства Укрриба були передані гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, які під час приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств. Зазначені гідроспоруди є державним майном, що знаходиться у сфері управління Міністерства аграрної політики України та перебувають на балансі Державного підприємства Укрриба .

Частиною 1 ст. 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач)зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

За нормами ст. 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

У статті 946 ЦК України також передбачається, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Комплексний аналіз статей Цивільного кодексу України про зберігання та інших статей цивільного законодавства свідчить про те, що договір зберігання за загальним правилом є оплатним, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Втім, ч. 1 ст. 759 ЦК України також передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Таким чином, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою метою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення її непошкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні зберігача, але не у користуванні. Право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму.

Правова природа зберігання з наданням зберігачеві права користування полягає у спрямуванні волі і волевиявленні сторін на зберігання речі, при цьому послугу надає зберігач, а оплачує поклажодавець (власник чи інший титульний володілець майна), а у договорі майнового найму послугу оплачує наймач, який користується майном. Якщо ж сторони оформлюють договором зберігання відносини оренди, слід застосувати положення про удаваний правочин.

Зі змісту приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Проаналізувавши умови спірного договору зберігання з правом користування, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди майна, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Для визнання правочину недійсним необхідна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 2 цієї статті встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Дослідивши положення ч. ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 вказаної статті, при істотній зміні обставин.

Отже, позивач не надав належних доказів істотних змін обставин, наявності одночасно чотирьох умов, встановлених ст. 652 ЦК України.

Також, доказів існування заборгованості відповідача у розмірі 20724, 19 грн., що полягає у невнесенні відповідачем плати за користування майном, позивачем суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до умов спірного договору зберігання, поклажодавець має право у будь-який час відмовитись від договору в односторонньому порядку та вимагати від зберігача повернення майна.

Однак, позивачем до суду не надано доказів звернення до відповідача із відповідною вимогою.

Відповідно до ст. 206 ГК України господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

У статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок розірвання господарських договорів. Відповідно до ч.ч. 1, 4 цієї норми сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений двадцятиденний строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 1 вказаної статті передбачено, що розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Разом з тим, передбачене ст. 188 ГК України, надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує та може звернутися за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору. Суд повинен встановити у межах позовних вимог підстави для розірвання договору, встановлені законом або договором, а також порушення прав позивача.

У зв'язку з відсутністю звернення позивача до відповідача із заявою про розірвання договору, судом встановлена відсутність порушення відповідачем прав позивача в частині ухилення від розірвання договору.

За таких обставин, в позовних вимогах щодо розірванні договору зберігання державного майна № 24/15 від 02.07.15 слід відмовити. Разом з тим, цей договір слід визнати недійсним.

Щодо вимоги про повернення майна слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України, визначено, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно п. 10 зазначеної Постанови, реституція, як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК), застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Враховуючи те, що державного зберігання державного майна № 24/15 від 02.07.15 визнано судом недійсним, то відповідач зобов'язаний повернути позивачу спірне держане майно.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Відповідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно.

Керуючись ст. ст. 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір зберігання №24/15 від 02.07.15 укладений між Державним підприємством "УКРРИБА"(04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, код 25592421) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячна Корона-КР"(50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкасова,24, код 38658642).

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячна Корона-КР"(50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкасова,24, код 38658642) повернути Державному підприємству "УКРРИБА"(04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, код 25592421) майно балансовою вартістю 75 008,39 грн., зазначене в акті приймання -передачі гідротехнічних споруд, який є додатком №1 до договору зберігання державного майня №24/15 від 0.07.15.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Корона-КР" (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкасова,24, код 38658642) на користь Державного підприємства "УКРРИБА" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-А, код 5592421) судовий збір в розмірі 1600,00 грн.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 17.07.2017

Суддя М.О.Ніколенко