Рішення

від 11.07.2017 по справі 910/7033/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2017Справа №910/7033/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне об'єднання "Типографія від "А" до "Я"

до Товариства з обмеженою відповідальністю"Друкарський Салон "Антилопа"

про стягнення заборгованості за договором поставки 69 443,48 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Тихоненко К.А. - за довіреністю № 02/2016 від 08.11.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне об'єднання "Типографія від "А" до "Я" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарський Салон "Антилопа" про стягнення заборгованості за договором поставки 69 443,48 грн., з яких 31976,95 грн. основного боргу, 32328,70 грн. процентів річних та 2737,83 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання із своєчасної оплати отриманих послуг по виведенню пластин, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нараховані процента річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/7033/17 та призначено її розгляд на 07.06.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року розгляд справи відкладався на 11.07.2017 року.

Уповноважений представник позивача з'явився в судові засідання 07.06.2017 року та 11.07.2017 року.

Уповноважений представник відповідача з'явився в судові засідання 07.06.2017 року та 11.07.2017 року не з'явився.

Про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103042388894, № 0103042391666.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 07.06.2017 року та 11.07.2017 року суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В судовому засіданні 07.06.2017 року представником позивача подано заяву б/н від 07.06.2017 року, яку разом з доданими до неї документами судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 11.07.2017 року позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 07.06.2017 року та 11.07.2017 року до суду не надходило.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 05.05.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 11.07.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 31.05.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною 2 ст. 642 Цивільного кодексу України визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, Товариством з обмеженою відповідальністю ВТО Типрографія від А до Я у період квітень - червень 2014 р. було виставлено відповідачеві рахунки - фактури на оплату послуг на загальну суму 19322,95 грн., а саме № С408 від 03.04.2014 року на суму 898,40 грн., № С409 від 03.04.2014 року на суму 1347,60 грн., № С410 від 03.04.2014 року на суму 1347,60 грн., № С411 від 03.04.2014 року на суму 1628,35 грн., № С453П від 16.04.2014 року на суму 1990,20 грн., № С454П від 16.04.2014 року на суму 2439,60 грн., № С455П від 16.04.2014 року на суму 2953,20 грн., № С498П від 07.05.2014 року на суму 2889,00 грн., № С499П від 07.05.2014 року на суму 2953,20 грн., № С500П від 07.05.2014 року на суму 2824,80 грн., № С585П від 06.06.2014 року на суму 10593,00 грн., № С589П від 06.06.2014 року на суму 58,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як зазначено в виставлених позивачем рахунках - фактурах, оплаті підлягали послуги по виведенню пластин.

На підставі виставлених рахунків - фактур позивачем були надані відповідачу - ТОВ Друкарський салон Антилопа послуги по виведенню пластин на загальну суму 13922,95 грн., що підтверджується Актами здачі - прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000074 від 03.04.2014 року, № ОУ-0000075 від 03.04.2014 року, № ОУ-0000076 від 03.04.2014 року, № ОУ-0000077 від 03.04.2014 року, № ОУ-0000084 від 16.04.2014 року, № ОУ-0000085 від 16.04.2014 року, № ОУ-0000086 від 16.04.2014 року, № ОУ-0000092 від 07.05.2014 року, № ОУ-0000093 від 07.05.2014 року, № ОУ-0000094 від 07.05.2014 року, № ОУ-00000110 від 06.06.2014 року, № ОУ-0000111 від 06.06.2014 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, з матеріалів позовної заяви та усних пояснень представника позивача вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні підтверджуються обставини щодо надання позивачем послуг відповідачу та прийняття цих послуг останнім, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов'язався надати відповідачу послуги по виведенню пластин, а відповідач зобов'язався оплатити послуги, які зазначені у відповідних рахунках-фактурах та актах здачі - прийняття робіт (надання послуг) за спірний період.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

На підтвердження факту надання відповідачеві послуг позивачем надані копії відповідних актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг) за спірний період, отримання послуг згідно яких ТОВ "Друкарський салон "Антилопа" підтверджується підписами представника останнього.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг у замовника відсутні.

Доказів пред'явлення відповідачем (замовником) заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів, а також претензій або заперечень щодо повного та належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг по виведенню пластин в обсягах, зазначених в актах здачі - прийняття робіт (надання послуг), а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, підписання без зауважень виконавцем (позивачем) та замовником (відповідачем) актів виконання робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, зокрема, як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги по виведенню пластин.

У відповідності до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору про надання послуг, за яким сторони визначили строк здійснення відповідачем оплати за надані послуги в підписаних обома сторонами актах здачі - прийняття робіт (надання послуг) на протязі 3-х (трьох) банківських днів з дати підписання акту.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати наданих послуг, ніж передбачено у вказаних актах здачі - прийняття робіт (надання послуг), в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши замовнику (відповідачу) послуги по виведенню пластин, а відповідач в порушення досягнутих між сторонами домовленостей в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати останніх в сумі 31922,95 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг по виведенню пластин відповідно до досягнутих між сторонами домовленостей, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві в сумі 31976,95 грн.

При цьому суд зазначає виходячи з наявних матеріалів справи, що вартість наданих позивачем послуг, які підлягають оплаті відповідачем, становить 31922,95 грн., тобто позивачем невірно визначено загальну суму наданих послуг виходячи з невірно зазначеної суми рахунку - фактури № С411 від 03.04.2014 року та акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000077 від 03.04.2014 року.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу позивачем нормативно та документально доведені в сумі 31922,95 грн., а тому підлягають частковому задоволенню у вказаній сумі.

Суд зазначає, що спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати наданих позивачем та спожитих відповідачем послуг по виведенню пластин.

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення досягнутих між сторонами домовленостей у визначений строк оплату наданих послуг не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування процентів річних в сумі 2737,83 грн. за період з 08.04.2014 року по 20.03.2017 року та 32328,70 гр. втрат від інфляції за період з 08.04.2014 року по 20.03.2017 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Суд звертає увагу, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови №14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що згідно з п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань, перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду та з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254, ч. 1 ст. 255 ЦК України, становить 2665,51 грн. процентів річних та 29195,26 грн. втрат від інфляції, а отже є меншими, ніж заявлено позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну сплату наданих послуг підлягають частковому задоволенню в сумах 2665,51 грн. процентів річних та 29195,26 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарський салон Антилопа (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код ЄДРПОУ 36530002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельне об'єднання Типографія від А до Я (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 143-Б, кв. 2, код ЄДРПОУ 34771119) 31 922 (тридцять одну тисячу дев'ятсот двадцять дві) грн. 95 коп. основного боргу, 2 665 (дві тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн. 51 коп. процентів річних, 29 195 (двадцять дев'ять тисяч сто дев'яносто п'ять) грн. 26 коп. втрат від інфляції та 1 522 (одну тисячу п'ятсот двадцять дві) грн. 21 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 20.07.2017 року.