Рішення

від 17.07.2017 по справі 923/512/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2017 року Справа № 923/512/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі Крутьковій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області 74800 вул. Соборності (Леніна), 18 м. Каховка Херсонської області в інтересах держави в особі Позивача -1 : Міністерства освіти і науки України ( 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10, Код ЄДРПОУ 38621185)

Позивача-2 : Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області ( 73036 вул. Університетська (40 років Жовтня), 136-а м. Херсон Код ЄДРПОУ 38697542 )

до Відповідача-1: Іванівського професійного аграрного ліцею (7540І смт. Іванівка Херсонської області, вул. Щорса , 4-б, Код ЄДРПОУ 02548274)

Відповідача-2 : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1)

про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції та звільнення земельної ділянки

за участю прокурора Коваленко Т.О. посв.№ 032753

та представників сторін:

від позивача 1- не з'явились;

від позивача 2 - не з'явились;

від відповідача 1 - не з'явились;

від відповідача 2 - ОСОБА_2 дов. № 22 від 26.06.2017

Керівник Каховської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом в інтересах держави в особі Позивача -1: Міністерство освіти і науки України, Позивача-2: Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області до Відповідача-1: Іванівського професійного аграрного ліцею, Відповідача-2 : фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, яким просить:

- Визнати недійсним договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 51, укладений 01.10.2016 між Іванівським професійним агарним ліцеєм та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1;

- Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 звільнити займану нею земельну ділянку державної форми власності площею 130 га вартістю 4510851,8грн.

Ухвалою від 02.06.2017 порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду на 03.07.2017.

Ухвалою від 03.07.2017 розгляд справи відкладено на 17.07.2017. Ухвала надіслана всім учасникам судового процесу у встановленому порядку.

Позивач-1 в засідання суду не прибув, направивши 17.07.2017 до суду пояснення, в яких він позовні вимоги підтримує повністю, посилаючись на наступні обставини. Згідно з п. 7.9 Статуту Іванівського професійного аграрного ліцею всі об'єкти права власності та інше майно є державною власністю, що закріплене за навчальним закладом Міністерством освіти і науки України. Функції управління майном здійснює Міністерство освіти і науки України. Крім того, в порушення ст. 8 Закону України "Про професійно-технічну освіту", п. 4 постанови Кабінету міністрів України від 11.04.2012 № 296 відповідач-1 не звертався до позивача-1 з метою погодження укладання спірного договору, в подальшому його проект не узгоджувався і не погоджувався.

За посиланнями позивача-1, враховуючи положення ст. 92, 95 Земельного кодексу України, відповідач-1 як постійний землекористувач не мав повноважень на розпорядження земельною ділянкою, тим більше передавати земельну ділянку у спільне користування, а спірний договір є удаваним.

До того ж, позивач-1 звертає увагу суду на те, що згідно з ст. 96 Земельного кодексу України, ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" забороняється використання спірної земельної ділянки не за призначенням.

Позивач-2 в засідання суду не прибув, надіславши пояснення по справі, в яких він просить суд розглянути справу без його участі та підтримує позовні вимоги. Позивач-2 посилається на те, що зі змісту спірного договору вбачається, що договір регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, а тому повинен відповідати встановленій законодавцем формі та умовам договору оренди землі. Законом України "Про оренду землі" визначено поняття договору оренди землі, форми його укладення, наявність істотних умов; ст. 79-1 Земельного кодексу України розкриває значення такого поняття як формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Типова форма договору оренди землі затверджена постановою КМУ № 220 від 03.03.2004. Однак, як вважає позивач-2, спірний договір порушує встановлену законодавцем форму, в ньому відсутній об'єкт оренди (кадастровий номер земельної ділянки), а тому не може бути офіційно визнаним і підтвердженим державою, що вимагає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позивач-2 зазначає, що за інформацією відділу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області в Іванівському районі земельна ділянка не сформована, інформація про неї до державного земельного кадастру не внесена, тому не може вважатись об'єктом цивільних відносин. Згідно вимог Закону України "Про оренду землі" визначено виключно єдину форму відносин щодо землекористування - договір оренди земельної ділянки або договір суборенди земельної ділянки, інші договірні відносини по співробітництву, в т.ч. відносно порядку обробітку, договори підряду на виконання робіт не надають іншим особам права на користування землею.

Відповідач-1 в засідання суду не прибув з невідомих причин. 27.06.2017 від відповідача-1 до суду надійшов лист, в якому він повідомляє, що земельна ділянка площею 130 га не передавалась відповідачу-2 за актом приймання-передачі та знаходиться на балансі відповідача-1. Крім того, відповідач-1 просить розглянути справу без його участі і надає згоду на розірвання договору від 01.10.2016 № 51.

Відповідач-2 у поданому до суду 17.07.2017 відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнає частково, а саме просить відмовити в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 звільнити земельну ділянку, оскільки відповідач-2 не займала ділянку, а тому фізично їй не має чого звільняти.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-2, суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до державних актів на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ХС № 001955 від 12.12.1995 та ІІ-ХС № 001954 від 12.12.1995 Іванівський професійний агарний ліцей (відповідач-1) є постійним користувачем земельної ділянки площею 468,3 га, розташованої на території Іванівської селищної ради Іванівського району Херсонської області.

01.10.2016 між Іванівським професійним аграрним ліцеєм (відповідач-1) в особі директора ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач-2), укладений договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 51 (надалі - Договір).

Розділом 1 Договору "Предмет договору" передбачено, що сторони за даним Договором зобов'язуються створювати робочі місця для проведення виробничої практики; вирощування сільськогосподарської продукції із застосуванням інтенсивних технологій, високопродуктивної техніки. Ознайомлювати учнів ліцею з інтенсивними технологіями вирощування та збирання сільськогосподарських культур; залучення учнів до роботи на новій техніці сільськогосподарського призначення; реалізація продукції; раціональне і ефективне використання земель; стажування майстрів і викладачів спецдисципліни.

Пунктом 7.2 розд. 7 "Термін дії даного договору" Договору передбачено, що термін дії договору з моменту підписання до 31 вересня 2017 року.

Розділом II Договору передбачено зобов'язання сторін за Договором.

Так, п. 2.1 розділу 2 Договору визначено, що відповідач-1 зобов'язується розробити графік проведення виробничої практики; провести обробку с/г земель, виділених для спільної діяльності технікою; забезпечити наявність площ для вирощування с/г культур по даному договору в кількості 130 га.

Згідно листа відділу Держгеокадастру у Іванівському районі від 09.03.2017 №348/86-17 нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки не проведена, а нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Херсонській області станом на 01.01.2017 становить 34698,86грн. за 1 га. Таким чином, враховуючи середньозважену вартість ріллі по Херсонській області, вартість земельної ділянки, виділеної відповідачем-1 для цілей вказаного договору площею 130 га становить 4 510 851,8 грн.

Згідно з п. 2.2 розділу 2 Договору фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зобов'язується: надавати учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики; залучати учнів ліцею до роботи на новій техніці відповідно до навчальних планів та програм; придбати необхідний посівний матеріал; придбати необхідну кількість дизпалива для посіву та збирання визначеної договором кількості гектар землі; сплачувати земельний податок на земельну ділянку площею 130га.; провести посів, обробіток, збирання с/г культур; реалізувати вирощену продукцію; провести обробку с/г земель, виділених для спільної діяльності технікою; виконати роботу по доведенню вирощеної с/г продукції до норм стандартизації; в разі необхідності забезпечити охорону і зберігання с/г продукції на складах.

Відповідно до розділу ІІІ Договору "Розподіл результатів спільної діяльності" вирощена с/г продукція на земельній ділянці є спільною власністю обох Сторін згідно із вкладенням кожної із Сторін. Весь прибуток, отриманий від співпраці, розподіляється відповідно до матеріальних витрат сторін, виплачуються, встановлені законодавством України, податки, а кошти, що залишились після сплати податків, розподіляються пропорційно витратам сторін , але Сторона 1 отримує не менше 37,15 т зерна на рік, або грошовий еквівалент , що відповідає ціні на час розрахунку. Оплата проводиться в червні - серпні кожного року.

Отже, аналіз наведених умов спірного договору свідчить про те, що сторони взяли взаємні зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку, для чого, узгодивши взаємні права і обов'язки, порядок ведення спільних справ учасників договору, порядок розподілу прибутку, що відповідає положенням ст. 1130 -1132, 1139 ЦК України, а отже такий договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність у формі простого товариства.

Порядок ведення спільної діяльності регулюється главою 77 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Стаття 1131 ЦК України обумовлює, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Істотними умови для договорів про спільну діяльність, згідно з ЦК України , зокрема є:

- досягнута домовленість сторін діяти спільно з метою отримання прибутку;

- дотримана письмова форма договору;

- визначено вклади сторін;

- визначена грошова оцінка вкладів учасників за домовленістю сторін;

- визначено, що ведення бухгалтерського обліку покладено на одну із сторін;

- передбачено умови ведення спільних справ;

- передбачено право учасника на інформацію;

- визначено порядок відшкодування збитків та шкоди;

- визначено порядок розподілу прибутку, що відповідає вимогам чинного законодавства (ст. ст. 1130, 1131, 1133, 1134, 1135, 1136, 1137, 1139 ЦК України).

Відповідно до п. 6.1. Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/302 від 28.04.1995 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність", при укладанні договору про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією тощо.

У договорі про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 51 від 01.10.2016 - не визначено грошова оцінка вкладів учасників за домовленістю сторін; ведення бухгалтерського обліку покладено на одну із сторін; обов'язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних дій, права учасника на інформацію.

Таким чином, спірний договір суперечить ст. ст. 1133, 1134, 1136, 1137, 1138 ЦК України, якими визначено умови спільної діяльності.

На відміну від будь-яких інших зобов'язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування)" майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов'язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.

З аналізу пункту 3.2 розділу ПІ Договору вбачається, що лише одна сторона -Відповідач-1 в будь-якому разі отримає прибуток свідчить про те, що Договір суперечить ст. 1130, 1139 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного Кодексу України (далі по тексту ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб'єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (п.1 ч.2 ст. 92 ЗК України).

Право володіння розуміється як належність об'єкта певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом, право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗК України).

Відповідно, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою. При цьому земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата Україні щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 по справі №1-17/2005 встановлено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Взявши на себе вказані вище права та обов'язки за спірним договором, Іванівський професійний агарний ліцей (відповідач-1) здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки, площею 130 га., не маючи права на вчинення такого правочину.

Права землекористувачів визначені ст.95 ЗК України. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Іванівський професійний агарний ліцей, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця "право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Згідно п. 14.1.72. ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Таким чином, передбачені абзацами 7, 9, 8, 6 пункту 2.2 розділу II Договору обов'язки ФОП ОСОБА_1 щодо проведення посіву, обробітку, збирання с/г культур, обробки с/г земель, виділених для спільної діяльності, сплачувати земельний податок за земельну ділянку 130 га, реалізовувати вирощену продукцію являють собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які, згідно ст.92 ЗК України, складають титул права постійного користування.

Таким чином, спірний договір № 51 від 01.10.2016 не відповідає вимогам ст.ст. 92, 95 Земельного кодексу України та п. 14.1.72. ст. 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1.1 розділу І, абз.2 п.2.2 розділу II Договору, сторони за даним Договором зобов'язуються створювати робочі місця для проведення виробничої практики; надавати учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійно-практична підготовка проводиться у навчальних майстернях, на полігонах, на тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у таких формах: урок виробничого навчання в навчальному закладі; урок виробничого навчання на виробництві чи в сфері послуг; виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг; переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи в сфері послуг; інші форми професійної практичної підготовки.

Згідно з ч. 1 ст. 29. Закону України "Про професійно-технічну освіту" підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 № 992 "Про затвердження Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики" затверджено Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики (далі-Порядок) та встановлено, що такий Порядок є обов'язковим для всіх професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування.

Згідно з абз. 3 п. 3 Виробнича практика проводиться з метою вдосконалення набутих знань, практичних навичок для досягнення встановленого рівня кваліфікації з відповідних професій, спеціальностей та спеціалізацій, а також забезпечення соціальної, психологічної і професійної адаптації в трудових колективах.

Абзацом 5 п. 2 Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 № 992 встановлено, що виробниче навчання та виробнича практика учнів, слухачів можуть проводитися, як виняток, з дозволу Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у навчально-виробничих майстернях, на дільницях, полігонах, будівельних об'єктах, полях, фермах, навчальних господарствах, ділянках та інших підрозділах професійно-технічних навчальних закладів (в тому числі у формі стажування на виробництві, у сфері послуг) за умови забезпечення ними виконання у повному обсязі робочих навчальних планів і програм.

Згідно листа відповідача-1 від 18.05.2017 № 59 Міністерством освіти і науки України дозвіл на проведення виробничої практики на виробничих дільницях Іванівського професійного аграрного ліцею у 2017 році не надавався.

Таким чином, укладення Договору з метою організації виробничої практики за відсутності відповідного дозволу суперечить ст. 29 Закону України "Про професійно-технічну освіту" та абз.5 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 № 992.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього Закону, суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади.

За приписами п. 20 ч.1 ст. 6 вказаного Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави, яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Згідно з пп. "л" п. 18 ч. 2 ст. 5 зазначеного Закону, здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Згідно п. 4 вказаної Постанови, орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом документами, зазначеними в абзацах четвертому-шостому пункту 3 цього Порядку.

Однак, Іванівський професійний агарний ліцей не погоджував укладення договору ні в Міністерстві освіти і науки України, ні в Кабінеті Міністрів України.

Іванівський професійний аграрний ліцей згідно статуту, затвердженого заступником міністра освіти і науки 14.08.2013, підпорядковується Міністерству освіти і науки України. Відповідно до п. 6.1. розд. 6 "Загальне управління училищем" цього статуту управління училищем здійснюється Міністерством освіти і науки України та структурним підрозділом з питань професійно-технічної освіти, створеним Херсонською обласною державною адміністрацією відповідно до повноважень, визначених законодавством України та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами абз. 7 ч.2 ст. 8 Закону України "Про професійно-технічну освіту", до повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади, відноситься розпорядження державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих професійно-технічних навчальних закладів.

З аналізу вказаного законодавства вбачається, що спірним договором порушено інтереси держави в особі Міністерства освіти і науки України, як центрального органу виконавчої влади, якому підпорядковане це училище та яке здійснює управління його майном та уповноважене погоджувати та подавати на погодження до кабінету Міністрів України проект договору про спільну діяльність.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З огляду на наведене, спірний договір є таким, що суперечить приписам ст. 8 Закону України "Про професійно-технічну освіту", ч. 2 ст.203 ЦК України.

Також, за змістом ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Проте, договір про спільний обробіток земельної ділянки зі сторони Іванівського професійного аграрного ліцею підписаний директором, який не уповноважений на це, виходячи з повноважень, визначених п. 6.3 розд.6 "Загальне управління училищем" статуту Іванівського професійного аграрного ліцею, затвердженого наказом заступником міністра освіти і науки 14.08.2013.

Відповідно до п. 11.2 Договору сторони за даним Договором несуть відповідальність згідно вимог чинного законодавства України.

В контексті раціонального використання земель, необхідно зазначити, що відповідне завдання нормативного регулювання земельних відносин не може бути досягнуто шляхом здійснення землекористування суб'єктом, здатним її раціонально використовувати, а не спеціальним суб'єктом, якому вона була надана. І так само відсутність ресурсів у спеціального суб'єкта землекористування не може компенсуватися внаслідок зміни суб'єкта землекористування без зміни титулу чи цільового використання.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п.п. 2,10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: визнання правочину недійсним.

Згідно з п. "в" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання угоди недійсною.

Таким чином, за спірним договором відбулось розпорядження земельними ділянками неповноважним суб'єктом, спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст.ст. 92, 93, 96 ЗК України, ст.ст. 1130-1132 ЦК України, ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 29 Закону України "Про професійно-технічну освіту", Постанов Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 та № 992 від 07.06.1999, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання його недійсним на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

Відповідно до п. 2.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином.

Зі спірного Договору вбачається, що всі послідовні дії, які починаються від укладення спірного Договору, а саме: виконання механічних робіт на цій земельній ділянці, фінансування спільного обробітку, ведення бухгалтерського обліку, збору вирощеної продукції і її реалізації, свідчать про те, що земельна ділянка перебуває у користуванні ФОП ОСОБА_1, яке отримало цю ділянку без достатньої правової підстави, тому зобов'язане її звільнити .

Відповідач-2 заперечує щодо позовної вимоги про зобов'язання її звільнити земельну ділянку, оскільки вона не займала ділянку, а тому фізично їй не має чого звільняти.

Суд відхиляє заперечення відповідача-2, виходячи з наступного.

Прокурором до матеріалів справи надано копії актів виконаних робіт за жовтень 2016 року та за листопад 2016 року за договором № 51 від 01.10.2016 (а.с. 40), які свідчать про те, що сторони приступили до виконання своїх зобов'язань за договором, а саме на земельній ділянці проводились сільськогосподарські роботи (культивація, посів пшениці, ячменю, оранка стерні). Документального підтвердження того, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка звільнена відповідачем-2, жодною із сторін суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги про зобов'язання відповідача-2 звільнити займану нею земельну ділянку державної форми власності площею 130 га вартістю 4510851,8грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором вимоги підлягають задоволенню.

У зв'язку із задоволенням позову судові витрати, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

З огляду на викладене, суд покладає витрати зі сплати судового збору на відповідачів порівну, стягуючи по 1600 грн. з кожного.

Вступна та резолютивна частини рішення, прийнятого у нарадчій кімнаті, оголошена сторонам у судовому засіданні 17.07.2017.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 51, укладений 01.10.2016 між Іванівським професійним агарним ліцеєм та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) звільнити займану нею земельну ділянку державної форми власності площею 130 га вартістю 4510851,8грн.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь прокуратури Херсонської області (м. Херсон, вул. Михайлівська (Петренка), 33, код ЄДРПОУ 04851120, р/р № 35210003002291, банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, призначення платежу - повернення судового збору) 1600 грн (Одна тисяча шістьсот гривень) витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Іванівського професійного агарного ліцею (75401, смт. Іванівка Херсонської області, вул. Щорса 4-б, код ЄДРПОУ 02548274) на користь прокуратури Херсонської області (м. Херсон, вул. Михайлівська (Петренка), 33, код ЄДРПОУ 04851120, р/р № 35210003002291, банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, призначення платежу - повернення судового збору) 1600 грн (Одна тисяча шістьсот гривень) витрат зі сплати судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

20.07.2017.

Суддя Т.Г. Пінтеліна