Рішення

від 17.07.2017 по справі 916/1206/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" липня 2017 р.Справа № 916/1206/17

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС"

до відповідача: Приватне підприємство „Евро-Юг"

про стягнення 8401,61 грн.

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники:

від позивача: Арнаут Н.О., представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Евро-Юг" про стягнення суми боргу у розмірі 7627,38 грн., 12% річних у розмірі 198,10 грн., пеню у розмірі 2936,54 грн. та інфляційні у розмірі 137,29 грн.

17.07.2017р. до господарського суду Одеської області представником позивача надано заяву про зменшення позовних вимог, у якій він просить суд стягнути з: Приватного підприємства „Евро-Юг" бор в розмірі 7627,38 грн., 12% річних у розмірі 198,10 грн., пеню у розмірі 438,84 грн. та інфляційні у розмірі 137,29 грн.

Відповідач - Приватне підприємство „Евро-Юг" відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, відповідач свого права на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином шляхом надіслання ухвали суду на юридичну адресу, відповідно до відомостей Спеціального Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявного у матеріалах справи, однак надіслана кореспонденція суду повернулась до суду без вручення відповідачу з довідкою поштової організації із зазначенням про те, сплинув строк зберігання. (а.с. 27-29).

З огляду на те, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, те, що адреса, на яку направлялось поштове відправлення, є адресою місцезнаходження юридичної особи відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, суд встановив.

31 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС"(Постачальник) та Приватним підприємством „Евро-Юг" (Покупець) було укладено Договір поставки №10458-16/2017 (надалі - договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю запчастини та експлуатаційні матеріали (надалі - товар), а також виконувати шино-монтажні послуги. Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати товар та оплачувати його.

Відповідно до п. 2.1. Договору, номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджуються сторонами на кожну окрему партію товару.

Згідно до п. 2.1. Договору, погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що являються невід'ємними складовими даного Договору, без складання специфікацій. Покупець, підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із Постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості із Постачальником. Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від Постачальника Покупець автоматично уповноважте таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар.

Відповідно до п. 2.2. Договору, Постачальник підтверджує замовлення з урахуванням наявних на йог складі товарних позицій, або які можуть бути доставлені Покупцю у відповідні строки з інших складів Постачальника. При постачанні по передплаті Постачальник одночасно з підтвердженням замовлення надає Покупцю рахунок на оплату.

Згідно до п. 2.3. Договору, товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтер мінування включно.

Ціни товару вважається остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару. (п. 2.4. Договору).

Умовами п. 3.1. Договору сторони погодили, що оплата згідно Договору здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальнику. При здійсненні оплати Покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання Договору, по якому відбувається поставка Продукції з посиланням на виставний Постачальником рахунок-фактуру.

На виконання умов укладеного Договору поставки №10458-16/2017 від 31 січня 2017 року, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС" на користь відповідача було здійснено поставку товару на загальну суму 10204,14 грн. за період з 16 лютого 2017 року по 21 лютого 2017року, що підтверджується накладною №SI0000588627 від 16.02.2017р. на суму 7957,20 грн. та накладною №SI0000593009 від 21.02.2017р. на суму 2246,94 грн., а також виставлені рахунки на оплату поставленого товару, копії яких містяться в матеріалах справи.

В свою чергу, Покупцем - Приватним підприємством „Евро-Юг" на користь позивача відповідно до накладної №SR 0000056668 від 20.02.2017р. було здійснено часткове повернення отриманого товару на суму 2576,76 грн.

Таким чином, загальна заборгованість зі сплати вартості поставленого товару за умовами укладеного Договору, яка рахується за відповідачем, становить грошову суму у розмірі 7627,38 грн., та станом на момент розгляду справи є несплаченою.

Відповідно до п. 5.2. Договору, в разі простроченого платежу більше ніж 3-х календарних днів, Покупець сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

На підставі ст. 625 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, боржник, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 відсотків річних від простроченої суми (п. 5.3. Договору).

У зв'язку з неналежним виконанням з боку відповідача прийняти на себе зобов'язань за умовами укладеного Договору, позивачем здійснено нарахування 12 % річних у розмірі 198,10 грн.( розрахунок проведено за період з 22.02.2017р. по 11.05.2017р.), пені (із застосуванням в розрахунку, наданому суду, вимог щодо нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ) в сумі 438,84 грн. (розрахунок проведено за період з 24.02.2017р. по 11.05.2017р.) та інфляційних збитків у розмірі 137,29 грн.( розрахунок проведено за період з 22.02.2017р. по 11.05.2017р.).

Претензія позивача від 21.03.2017р. вих. № 190, яка була скерована на адресу Приватного підприємства „Евро-Юг" з вимогою щодо сплати заборгованості за Договором, з боку відповідача залишена без задоволення.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку Приватного підприємства „Евро-Юг" договірних зобов'язань та направлено на стягнення з відповідача загальної суми боргу у розмірі 8401,61 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладеного 31 січня 2017р. між ними Договору поставки №10458-16/2017.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Приватним підприємством „Евро-Юг" прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки №10458-16/2017 від 31.01.2017р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю „АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС" щодо оплати поставленого відповідачу товару. Інше відповідачем суду не доведено, доводи позивача щодо наявності боргу, відповідачем не спростовані.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки №10458-16/2017 від 31.01.2017р. вартості поставленого та несплаченого товару, з урахуванням часткового повернення товару на суму 7627,38 грн., є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню судом.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами п. 5.2. Договору передбачена можливість нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, однак, оскільки нарахування пені у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу перевищувати розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, позивачем, відповідно до вимог чинного законодавства, при здійсненні нарахування пені було застосовано подвійну облікову ставку Національного банку України.

Позивачем здійснено нарахування пені на суму боргу у розмірі 7627,38 грн. за період з 24.02.2017р. по 11.05.2017р. Так, відповідно до такого розрахунку, за відповідачем рахується борг зі сплати пені у розмірі 438,84 грн.

Суд, перевіривши розрахунок нарахованої позивачем пені, вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про її стягнення правомірними.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами п. 5.3. Договору визначено, що на підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 відсотків річних від простроченої суми.

Як зазначено у п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення процентів річних - є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивачем здійснено нарахування 12% річних та інфляційних втрат на суму боргу у розмірі 7627,38 грн. за період з 22.02.2017р. по 11.05.2017р. Так, відповідно до такого розрахунку, за відповідачем рахується борг зі сплати 12% річних у розмірі 198,10 грн. та інфляційних втрат у розмірі 137,29 грн.

Суд, перевіривши розрахунки нарахованих позивачем 12% річних та інфляційних втрат, вважає такі розрахунки вірним, а вимоги про їх стягнення правомірними.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС" зі стягненням з Приватного підприємства „Евро-Юг" основного боргу у розмірі 7627,38 грн., 12% річних у розмірі 198,10 грн., пені у розмірі 438,84 грн. та інфляційних витрат у розмірі 137,29 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн. покладаються на відповідача згідно зі ст.ст.44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Приватного підприємства „Евро-Юг" (67701, Одеска обл., м. Білгород-Дністровський, пров. Зелений, 6-А; код 34890002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС" (02222, м. Київ, вул. Закревського, 16; код 37141112) основний боргу у розмірі 7627 (сім тисяч шістсот двадцять сім) грн. 38 коп., 12% річних у розмірі 198 (сто дев'яносто вісім) грн. 10 грн., пеню у розмірі 438 (чотириста тридцять вісім) грн. 84 коп., інфляційні витрати у розмірі 137 (сто тридцять сім) грн. 29 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Повний текст рішення складено 20 липня 2017 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д'яченко