Рішення

від 19.07.2017 по справі 910/8615/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2017Справа №910/8615/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дьолер Буковина"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД"

про стягнення 92 435,00 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача Мороз О.О. - представник за довіреністю б/н від 01.04.17 від відповідачане з'явився

У судовому засіданні 19.07.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дьолер Буковина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД" про стягнення 92 435,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.06.2016 року між сторонами було укладено договір поставки № 270/06-к, на підставі якого позивач перерахував відповідачу 50% передоплату за поставку товару на загальну суму 297 258,50 грн.

30 червня 2016 року відповідачем було частково повернуто кошти, як помилково зараховані на суму 75 830,90 грн., а 01.07.2016 поставлено позивачу товар на загальну суму 128 991,60 грн. За доводами позивача, відповідач всупереч умовам укладеного договору не поставив позивачу товар на загальну суму 92 435,00 грн., у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8615/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 19.07.2017.

У судове засідання, призначене на 19.07.2017, з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

23 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дьолер Буковина" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД" (надалі -відповідач, постачальник) було укладено договір поставки товару № 270/06-к (надалі - договір), на підставі якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця металопрокат (надалі - товар), а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити це товар на умовах викладених у даному договорі (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість товару, що поставляється, а також ціна за одиницю товару узгоджується сторонами у рахунку-фактурі.

Кількість кожної партії товару узгоджується між сторонами в рахунка-фактурах та/або Специфікаціях до договору. Остаточний розрахунок за кількістю здійснюється на підставі видаткових накладних, підписаних з обох сторін уповноваженими особами (п. 2.1. договору).

Згідно з п.3.2. договору право власності на товар, а також усі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з моменту завантаження товару в транспортний засіб та прийняття товару перевізником за товарно-транспортною накладною, чи підписом видаткової накладної, представником покупця.

Строк поставки товару - протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання 50% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у Специфікаціях до цього договору (п.3.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору ціна товару за одиницю і за позиціями асортименту є договірною і вказується у відповідних накладних на поставку товару.

Пунктом 4.2. договору встановлено умови оплати - 50 % передплата, решта 50% сплачується протягом 5-ти робочих днів після підписання видаткової накладної.

Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі наданого постачальником рахунку -фактури покупцю (п.4.4. договору).

Пунктом 9.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2016, але до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було оплачено виставлені відповідачем рахунки на загальну суму 297 258,50 грн., а саме:

- за рахунком-фактурою № 11437 від 23.06.2016 у розмірі 50% - 13775,00 грн.;

- за рахунком-фактурою № 11324 від 21.06.2016 у розмірі 50% - 43 625,10 грн.;

- за рахунком-фактурою № 11333 від 21.06.2016 у розмірі 50% - 62 018,40 грн.;

- за рахунком-фактурою № 11332 від 21.06.2016 у розмірі 50% - 177 840,00 грн.

Згідно виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дьолер Буковина" № 26008037112098.980 вбачається, що 30.06.2016 відповідачем було повернено позивачу помилково зараховані кошти на загальну суму 75 830,90 грн. (37,50 грн. - за платіжним дорученням № 491 від 24.06.16; 13 775,00 грн. - з платіжним дорученням № 490 від 24.06.16 та 62 018,40 грн. - за платіжним дорученням № 489 від 24.06.16).

За твердженням позивача, у відповідача після здійсненої 01.07.2016 поставки товару на загальну суму 128 991,60 грн. виникла заборгованість за недопоставлений товар у розмірі 92 435,00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши надані позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 24.06.2016 на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактури № 11437 від 23.06.2016, № 11324, № 11333 та № 11332 від 21.06.2016 позивач здійснив 50 % передоплату товару на загальну суму 297 258,50 грн.

30 червня 2016 року відповідачем було частково повернено позивачу кошти, як помилково зарахованих в сумі 75 830,90 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи випискою з банківського рахунку ТОВ "Дьолер Буковина" в період з 24.06.2016 по 30.06.2016.

За доводами позивача, відповідачем на виконання умов договору був поставлений товар лише на загальну суму 128 991,60 грн., інша частина товару, що була оплачена позивачем у розмірі 92 435,00 грн. залишилась відповідачем недопоставленою.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Як встановлено п. 3.3. договору строк поставки товару - протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання 50% передоплати.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки поставки, передбачені п.3.3. договору, виконання зобов'язання відповідача щодо поставки товару на момент вирішення спору настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив в повному обсязі поставку товару та не повернув позивачу кошти за недопоставлений товар у розмірі 92 435,00 грн., суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 92 435,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України ). Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з вказаних засад, суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо поставки товару або повернення грошових коштів за не поставку такого товару виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД" (01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 4-Б; ідентифікаційний код 39874493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дьолер Буковина" (59343, Чернівецька обл., Кіцманський район, село Мамаївці, вул. Кіцманська, буд. 44-Д; ідентифікаційний код 33688879) грошові кошти у розмірі 92 435 (дев'яносто дві тисячі чотириста тридцять п'ять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.07.2017

Суддя Пукшин Л.Г.