Рішення

від 18.07.2017 по справі 906/532/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" липня 2017 р. Справа № 906/532/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - договір про надання правової допомоги №31/03/16-2 від 31.03.2016 (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Firma F.H.U. "JCH"

до Приватного підприємства "Конкорд 125"

про стягнення 2196 євро, та 9200,00 польських злотих неустойки (станом на 12.06.2017р. еквівалентно 128133,24 грн.)

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2196 євро та 9200,00 польських злотих.

Приймаючи даний позов до розгляду, господарським судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 33 Договору між Україною та ОСОБА_2 про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, у справах, що виникають з договірних відносин, компетентним є суд тієї договірної сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї договірної сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Відповідно до п. 4.7 договору, всі спірні питання, які можуть виникнути у процесі виконання даного договору, сторони намагатимуться вирішити шляхом переговорів. Якщо шляхом переговорів питання виявиться неможливо вирішити, його вирішує суд, якому підсудний покупець.

Водночас, суд прийшов до висновку, що п. 4.7 договору не є зміною компетенції судових органів у розумінні ст. 33 Договору між Україною та ОСОБА_2 про правову допомогу та. правові відносини у цивільних і кримінальних справах, і спір між Firma F.H.U. JCH та ІІІІ Конкорд 125 підлягає розгляду у господарському суді Житомирської області.

Так, в п. 4.7. договору не змінено компетенції судових органів за місцезнаходженням відповідача. З метою зміни компетенції судових органів, як це передбачено ст. 33 Договору між Україною та ОСОБА_2, сторони договору мали вказати якому конкретному суду чи арбітражу вони погоджуються передати компетенцію у вирішенні спору. Однак сторонами не було визначено який саме суд має розглядати спір між ними.

Крім того, договір не містить заборони звернення до судових органів України (у даному випадку господарського суду Житомирської області) з метою захисту своїх порушених прав. Не містить зазначений пункт договору і виключної домовленості про передачу зазначеного спору на вирішення арбітражних судів, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування відповідних норм чинного міжнародного законодавства, які регулюють правовідносини у сфері міжнародного комерційного арбітражу.

Також судом взято до уваги положення п. 2,3,5,7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право"

Тому спір розглядається за правилами місця реєстрації відповідача у спорі - господарським судом житомирської області.

Ухвалою господарського суду від 21.06.2017 порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 18.07.2017.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив, витребуваних судом документів та письмових пояснень не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та у встановленому законом порядку. Ухвала суду, що направлялася на адресу відповідача, вказану в позовній заяві, повернулись до суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

З урахуванням ст. 64 ч.1 ГПК України та п.п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вважається, що ухвали вручені відповідачу належним чином.

Отже, судом вчинено усі можливі дії для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

З урахуванням наведеного вище та відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2016 року між Firma F.H.U. JCH та ПП Конкорд 125 шляхом обміну листів за допомогою електронної пошти, було укладено Договір №1 (а.с.14-18), за яким відповідач зобов'язався виготовити дерев'яні вироби, параметри, властивості та інші риси яких визначені в додатках до договору, запакувати та завантажити товар згідно з умовами договору, замитнити товар та надати всі необхідні документи для легального перетину кордону та ввезення товару на територію Європейського союзу.

Відповідно до п. 3.3 договору, покупець повинен здійснити оплату за товар на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури та наданої митної декларації.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що покупець гарантує проведення оплати за товар протягом 24 годин з моменту отримання документів, зазначених у п. 3.3 договору (тобто рахунку-фактури та митної декларації).

28.11.2016 між сторонами у справі шляхом обміну листів за допомогою електронної пошти було також укладено додаток №16 до договору, в якому було погоджено специфікації товару (дерев'яні вироби з сосни), що мав бути поставлений відповідачем. Згідно з цим додатком до договору, відповідач зобов'язаний був виготовити товар та запакувати його у передбачений договором спосіб на 20.01.2017.

30.11.2016 ПП Конкорд 125 було надано позивачеві рахунок-фактуру №2 (а.с. 23), в якій відповідач оцінив товар у суму 1 124 євро.

02.12.2016 позивач здійснив оплату у розмірі 1124 євро. що підтверджується відповідним банківським підтвердженням трансакції (а.с. 27-28).

Відповідач в свою чергу не поставив товар згідно з додатком №16 до договору та грошові кошти не повернув.

В послідуючому 29.11.2016 позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано додаток №1с (а.с. 20) до договору, з специфікацією ще однієї партії товару ( дошка дубова ), що мав бути поставлений відповідачем, з проставленим підписом керівника позивача та відтиском печатки.

Відповідач прийняв дану пропозицію укласти додаткову угоду №1с до договору, і 06.12.2016 ПП Конкорд 125 було надано позивачеві рахунок-фактуру №3 (а.с.24) на суму 10720 євро.

09.12.2016 позивач здійснив оплату у розмірі 1072 євро (як передоплату 10% вартості товару, що мав бути поставлений відповідачем), що підтверджується відповідним банківським підтвердженням трансакції (а.с. 25-26).

Відповідач в черговий раз не поставив товар згідно з додатком №1с до договору, а грошові кошти не повернув.

За наведених обставин, позивач не отримав ні замовлений ним товар, ні суми передоплат у розмірі 1072 та 1124 євро.

Відповідно до п. 5.3 договору, всі справи, не врегульовані умовами даного договору, регулюються нормами Цивільного кодексу ОСОБА_2.

Частиною 1 статті 33 договору між Україною та ОСОБА_2 про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах передбачено, що зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї договірної сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Пунктом 3.1 Роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" передбачається, що вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін. Тобто, вибором права є вибір сторонами договору законодавства певної держави в цілому, а не зазначення окремого нормативно-правового акту.

Отже п. 5.3 договору сторони не обрали законодавство певної держави (ОСОБА_2, України чи іншої країни), а ними було тільки зазначено про регулювання спірних відносин нормами одного нормативного акту - Цивільного кодексу ОСОБА_2. Тому п. 5.3 договору не є вибором сторін договору законодавства, за яким має вирішуватися спір між позивачем та відповідачем.

Водночас необхідно взяти до уваги, що договір укладався в Україні, в м. Житомир, поставка мала бути здійснена також в Україні, тобто договір мав бути виконаний сторонами на території України. Зважаючи на це, до спору між Firma F.II.U. .ICH та ПП Конкорд 125 підлягає застосування законодавство України.

Відповідно до ч. 6 ст. 255 ГК України, реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (страхи) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимогу щодо стягнення 2196 євро обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 9200 польських злотих суд зазначає наступне.

Згідно з п. 4.5 договору, за недотримання терміну відвантаження виконавець сплачує покупцеві неустойку в сумі 380 злотих за кожен день порушення терміну. Відповідно до додаткової угоди №16 до договору, постачальник зобов'язався виготовити товар та запакувати його в передбачений законом спосіб на 20.01.2017. Тобто, станом на даний момент відповідач прострочив своє зобов'язання на 144 дні.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно з 4.1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Тобто, сторони договору встановили у п. 4.5 договору розмір неустойки, який підлягає сплаті відповідачем у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків щодо поставки товару.

Таким чином сума неустойки, яку зобов'язаний сплатити відповідач, становить: 380 польських злотих х 144 днів = 54 720 польських злотих.

Позивач, визначаючи суму неустойки зазначив 9200 польських злотих (еквівалент 64032,00 грн. за курсом НБУ 6,96 грн. станом на 12.06.2017), що є приблизним еквівалентом 2196 євро, отриманих відповідачем на виконання договору.

Окрім вищенаведеного, позивач просить стягнути з відповідача 1176,28 польських злотих витрат на послуги адвоката. Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". До таких правовідносин слід також застосовувати і Правила адвокатської етики, які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом N 6/VI від 12.10.99 р., які на підставі статей 15, 16 Закону "Про адвокатуру" є нормативно-правовим актом і обов'язкові для виконання.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.03.2016 між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Ад Хок" укладено договір №31/03/16-2 про надання правової допомоги та додаткову угоду №4 до договору №31/03/16-2 про надання правової допомоги від 31.03.2016 (а.с. 29-30).

Згідно п. 2 додаткової угоди №4 сторони погодили, що розмір винагороди (гонорару) за правову допомогу, передбачену п. 1 цієї Додаткової угоди становить 1176,28 польських злотих.

На підтвердження факту оплати послуг адвоката суду подано платіжні доручення (а.с.10-13).

У п. 2 ст. 33 Правил встановлено принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено, господарський суд вважає обґрунтованим стягнення витрат на оплату адвокатських послуг в сумі 1176 польських злотих.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України oбставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Oбов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2637,52грн. - основного боргу, 709,71 грн. - неустойки, 13,73грн. - інфляційних та 27,53грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,43,44,49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Конкорд 125" (13432, Житомирська область, Андрушівський район, с. Гальчин, вул. Нова, 11, ід. код 39953909)

- на користь Firma F.H.U. "JCH" (ОСОБА_2, Воєводство Шльонське, гміна Бляховня, село Лойкі, вул. Зельона, 81, реєстровий номер 152164241: Polska, Blachownia, Lojki, ul. Zielona, 81) 2196 євро основного боргу (еквівалент 64101,24 грн. за курсом НБУ 29,19 грн. станом на 12.06.2017), 9200,00 польських злотих неустойки (еквівалент 64032,00 грн. за курсом НБУ 6,96 грн. станом на 12.06.2017), а також 1922,00 грн. сплаченого судового збору, 260,00 грн. витрат на переклад документів та їх нотаріальне посвідчення та 1176,28 польських злотих (еквівалент 8286,56 грн. за курсом НБУ станом на 26.05.2017, 29.05.2017) витрат на правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.07.17

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2 - відповідачу (рек. з повід.)