Рішення

від 18.07.2017 по справі 2-1343/07

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 2-1343/07 Головуючий в І інстанції Ведмідська Н.І. Номер провадження 22-ц/791/1004/17 Доповідач: Пузанова Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого Пузанової Л.В.,

суддів: Приходько Л.А.,

Склярської І.В.

секретар: Чертков Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні справу за позовом ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, до ОСОБА_3 (вона ж ОСОБА_4) ОСОБА_5 про визнання договору дарування дійсним та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 20 листопада 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2007 року ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування укладеним та визнання права власності, зазначивши, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який вона бажає подарувати відповідачці, в зв'язку з чим передала їй наведене нерухоме майно.

Посилаючись на те, що посвідчити договір дарування будинку в нотаріальному порядку неможливо, позивачка просила суд визнати зазначений договір укладеним та визнати за ОСОБА_6 право власності на спірне майно.

Рішенням суду від 20 листопада 2007 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування дійсним задоволено.

Визнано укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, дійсним.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, вважаючи, що рішенням суду вирішено питання щодо його прав та обов'язків у спірних правовідносинах, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, зазначаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду щодо наявності підстав для визнання договору дарування дійсним не відповідають обставинам справи та суперечать положенням ст. 220 ЦК України, яка застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили. В судовому засіданні відповідачка та її представник ОСОБА_7 доводи скарги не визнали, рішення суду просили залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов та ухвалюючи рішення у попередньому судовому засіданні, суд виходив з того, що відповідачка визнала позов і це визнання позову не суперечить закону, зокрема ст.ст. 220,717,722 ЦК України, та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Проте, до такого висновку суд дійшов, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1, на підставі договорів дарування та купівлі-продажу, посвідчених секретарем виконкому Лазурненської селищної ради 12 березня 1987 року та 03 липня 1987 року відповідно.

Право власності ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно було зареєстровано в установленому законом порядку (а.с. 7-10).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною третьою статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин), передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до положень ст.ст. 182, 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочини щодо нерухомості підлягали державній реєстрації.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними, і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Наведених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України щодо їх застосування суд першої інстанції не врахував та визнав дійсним договір дарування нерухомого майна, який в силу статей 210 та 640 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) не визнано укладеним та таким, що створює права і обов'язки для сторін.

Не встановлено судом і факту ухилення відповідачки від нотаріального посвідчення договору, яке виходячи із правової природи договору дарування може свідчити лише про відмову отримати дарунок (що виключає визнання договору дарування дійсним), та не з'ясовано, чому договір не був посвідчений нотаріально, чи не втрачена така можливість і чи немає інших підстав нікчемності правочину, зважаючи на те, що у позовній заяві позивачка послалася на вимогу нотаріуса надати згоду чоловіка на відчуження і не вказувала на ухилення відповідачки від посвідчення договору, вважаючи його укладеним, а ОСОБА_6 - такою, що прийняла подарунок. На ст.220 ЦК України, як на підставу позову ОСОБА_2 не посилалася.

Не зваживши на відсутність спору між сторонами з приводу укладення правочину та на те, що позивачка в позовній заяві, а її представник - адвокат Савченко В.Б. в попередньому судовому засіданні 20.11.2007 року просили суд визнати договір дарування укладеним (а не дійсним), суд в порушення встановленого ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства самостійно змінив предмет позову, в той час, як таким правом наділений лише позивач (а.с. 3-4, 16-17).

Суд не врахував, що вимога про визнання правочину укладеним не є передбаченим законом, зокрема ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів судом та в порушення ст. 10 ЦПК України не роз'яснив позивачці, яка брала участь у справі через представника, її право змінити предмет позову та не попередив про наслідки невчинення такої процесуальної дії.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду щодо наявності законних підстав для задоволення заявлених ОСОБА_2 вимог в зв'язку з визнанням відповідачкою позову та щодо правомірності застосування до спірних правовідносин ст. 220 ЦК України, не відповідають обставинам справи, вимогам ст.ст. 210, 640 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) і є неправильними, тому ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому, колегія суддів вважає заперечення відповідачки ОСОБА_6, яка, зареєструвавши 10.08.2010 року шлюб із ОСОБА_4, змінила прізвище на ОСОБА_4 , щодо прав ОСОБА_3 на оскарження рішення суду необґрунтованими, оскільки після смерті ОСОБА_2, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 він в установленому законом порядку та у визначені законом строки як спадкоємець першої черги (син) прийняв спадщину. Визнання в судовому порядку дійсним договору дарування спадкового майна виключає можливість реалізувати право останнього на спадщину, а отже - оскарженим судовим рішенням вирішено питання щодо його прав та обов'язків на спірне нерухоме майно (а.с. 25,26, 27, 66).

Та обставина, що відповідачка на день смерті ОСОБА_2 проживала разом з нею, здійснювала її поховання, самостійно вела після смерті господарство та обслуговувала будинок, як це вбачається із наданих суду апеляційної інстанції актів і довідки виконкому Лазурненської селищної ради № 47-2-16 від 14.01.2008 року та не спростовувалося представником ОСОБА_3, не має правового значення при вирішенні спору щодо дійсності договору дарування нерухомого майна і не може бути врахована судом при перегляді справи в апеляційному порядку.

На підставі викладеного, ст.ст. 210, 220, 640, 717 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 20 листопада 2007 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, до ОСОБА_6 про визнання договору дарування дійсним та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В. Пузанова

Судді: Л.А. Приходько

І.В. Склярська