Ухвала

від 18.07.2017 по справі 725/2520/17

ПЕРШОТРАВНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІВЦІВ

Єдиний унікальний номер 725/2520/17

Номер провадження 4-с/725/15/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017 Першотравневий районний суд м.Чернівців

в складі:

головуючого судді Стоцька Л. А.

за участю секретаря: Слободян В.О

представника скаржниці: ОСОБА_1

боржника: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 на постанови про закінчення виконавчих проваджень, -

ВСТАНОВИВ :

13.06.2017 ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на постанови про закінчення виконавчих проваджень.

Посилалася на те, що рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08.04.2015 року було задоволено її позов про усунення перешкод шляхом виселення боржників з будинковолодіння, що по вул. Миколаївській,15 м.Чернівці. Зазначене рішення суду набрало законної сили та є чинним.

На виконання рішення суду 02.06.2015 року судом було видано виконавчі листи, які перебували на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції.

Проте постановами державного виконавця від 31.03.2016 року виконавчі провадження №47958378, №47957862 відносно боржників ОСОБА_2, ОСОБА_4 були закінчені у зв'язку з виконанням боржниками зобов'язання.

Із вказаними постановами скаржниця не погоджується та вважає, що вони винесені безпідставно.

Так, підставою закінчення виконавчих проваджень державним виконавцем вказано фактичне виконання рішення суду боржниками, про що складено акт. Однак, ОСОБА_2, ОСОБА_4 продовжують користуватися її майном, проживаючи в літній кухні за вказаною адресою. Зазначена літня кухня є складовою частиною будинковолодіння.

Оскаржувані постанови, в порушення вимог Закону їй надіслані не були, а були отримані нею особисто лише 07.06.2017 року у зв'язку з пред'явленням ухвали суду від 10.05.2017 року до виконання.

Просила скасувати постанови державного виконавця Відділу ДВС Чернівецького міського управління юстиції ОСОБА_5 від 31.03.2016 року про закінчення виконавчих проваджень №47958378 та №47957862.

Представник скаржниці у судовому засіданні скаргу підтримав та підтвердив, викладені в ній обставини. Просив скаргу задовольнити.

Боржник ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти скарги.

Представник Чернівецького міського відділу ДВС ГТУЮ в Чернівецькій області та ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення представника скаржника, ОСОБА_2, дослідивши письмові докази провадження, суд приходить до наступного.

Так, відповідно до ст.383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи.

З поданої до суду скарги вбачається, що стягувач по виконавчому провадженню вважає, що її права були порушені, оскільки державним виконавцем не було вжито усіх передбачених Законом заходів для своєчасного виконання рішення суду та безпідставно закінчено виконавче провадження.

Як було встановлено судом, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08.04.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20.05.2015 року позов ОСОБА_7 було задоволено. Усунуто позивачу перешкоди у користуванні будинковолодінням №15, що по вул. Миколаївській м. Чернівці шляхом виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення, а в частині вимог ОСОБА_12 - то його виселено із спірного будинковолодіння шляхом вселення в житловий будинок №48, що по вул.40 Жовтня в с.Молодія Глибоцького району.

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що 30.10.2013 року між ОСОБА_2, ОСОБА_8, яка одночасно представляла свої інтереси, а також інтереси недієздатного ОСОБА_12 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу будинковолодіння. Відповідно до мов договору ОСОБА_13 набула у власність будинковолодіння, що знаходиться за адресою м.Чернівці вул.Миколаївська, 15. Будинковолодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0,0456 га, кадастровий номер 7310136600:38:003:1009, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У п.2 Договору зазначено опис об'єкту нерухомого майна, а саме: житловий будинок Літ.А, загальною площею 49,8 кв.м., житловою площею 35,4 кв.м.; житловий будинок літ.Б, загальною площею 136,9 кв.м., житловою площею 36,4 кв.м., вбиральня літ.Б., колодязь І.

Згідно п.14 вказаного договору купівлі-продажу відповідачі зобов'язувались звільнити відчужене ними нерухоме майно протягом трьох діб та забезпечити безперешкодне користування позивачкою її будинковолодінням.

Проте рішення суду у добровільному порядку виконане не було, у зв'язку з чим з метою його примусового виконання судом ОСОБА_3 було видано виконавчі листи, які було пред'явлено до виконання до Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції.

Умови і прядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено положеннями Закону України Про виконавче провадження , Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року № 74/5, Цивільно-процесуальним кодексом України.

За змістом п. 7 розділу 8 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження від 02 червня2016 року № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Здійснення виконавчих дій щодо примусового виконання виконавчих листів в даній справі розпочато до набрання чинності Законом України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII, а отже в даному випадку застосовуються норми Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року № 606-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження , чинною на час вчиненні відповідних виконавчих дій, визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст.11 Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Судом також встановлено, що 31.03.2016 року державним виконавцем було винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №47958378 та №47957862 відносно боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі п.8 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України Про виконавче провадження у зв'язку з виконанням рішення суду (а.с.2-3).

При цьому, суду не було надано доказів щодо направлення оскаржуваних постанов на адресу стягувача рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення та відсутні дані щодо їх отримання, у зв'язку із чим строк подання даної скарги на підставі вимог ст. 358 ЦПК України підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин.

Аналізуючи правомірність винесення оскаржуваних постанов, суд виходить з положень п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), в яких визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Проте, як було встановлено судом, боржники ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на даний час продовжують проживати на території будинковолодіння №15, що по вул. Миколаївській м. Чернівці, а саме у самовільно побудованому будинку літ. Г.

ОСОБА_3, як власниця будинковолодіння за вказаною адресою, вважає, що набула право власності і на самовільно побудований будинок літ.Г, який є приналежністю до головної речі. Боржники ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в свою чергу вважають, що ОСОБА_3 не набула право власності на вказане приміщення.

Розглядаючи наведені доводи, суд приходить до висновку, що державним виконавцем при виконанні рішення не були з'ясовані усі обставини та відповідно не були вжиті усі визначені законом заходи щодо виконання вищевказаного рішення суду з огляду на наступне.

Так, згідно ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Однак, Відділом державної виконавчої служби на виконання ухвали суду від 14.06.2017 року не було надано суду для огляду матеріали виконавчих проваджень №47958378 та №47957862, а отже жодними доказами не спростовано доводів скаржника.

Окрім того, суд зауважує, що державним виконавцем не було з'ясовано хто на даний час є власником земельної ділянки, на якій розташоване будинковолодіння №15, що по вул.Миколаївській м. Чернівці. Зазначена інформація має суттєве значення для вирішення питання про належне виконання рішення суду.

Суд при вирішенні даної скарги також керується нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка була ратифікована Україною 17.07.1997 року, а також роз'ясненнями наданими Європейським судом з прав людини.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 22.02.2005 року, ухваленого у справі Шаренок проти України , було встановлено порушення ст.6 Конвенції та ст.1 протоколу 1 Конвенції. При цьому, Суд зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає право на суд , одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобтоправо порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним , якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

Також, Суд сказав на свою прецедентну практику, згідно з якою відсутність у заявника можливості домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване першим реченням частини першої статті 1 Протоколу № 1.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини практика Європейського суду є джерелом права у національній правовій системі.

Проте, як було вставлено судом, державним виконавцем в повній мірі рішення суду виконане не було, а отже право заявниці на мирне володіння майном було порушене.

За змістом ч.1 ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ч.2 ст.387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.57, 58,59, 60, 383, 387, 208-210,231-232 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Скасувати постанови державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції ОСОБА_5 від 31.03.2016 року про закінчення виконавчих проваджень №47958378 та №47957862 відносно боржників ОСОБА_2, ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Чернівецької області через Першотравневий районний суд м. Чернівці.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці Л. А. Стоцька