Рішення

від 18.07.2017 по справі 910/7898/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017Справа №910/7898/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Продукти"

до Приватного підприємства "Компанія Енерджи"

про стягнення 7705,99 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Мішенко О.В. (довіреність №1701 від 11.01.2017)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Продукти" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Компанія Енерджи" (відповідач) 46 855,99 грн. з яких: 46315,25 грн. - основний борг, 485,32 грн. - пеня, 55,42 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки №РР0012 від 17.02.2017, у зв'язку із чим у позивача утворилась заборгованість у сумі 46315,25 грн. Також внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані 485,32 грн. - пеня, 55,42 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 19.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7898/17та призначено її до розгляду на 08.06.2017.

В судове засідання 08.06.2017 представники сторін не з'явились, витребуваних судом пояснень та документів не надали, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 08.06.2017 відкладено розгляд справи №910/7898/17 на 20.06.2017.

20.06.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно із якою позивачем заявлено до стягнення 7705,99 грн.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 20.06.2017 розгляд справи №910/7898/17 відкладено на 18.07.2017.

22.06.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява вих. №684 від 21.06.2017 про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд залишити без розгляду заяву вих. №682 від 15.06.2017 про зменшення позовних вимог. У своїй заяві позивач заявив про зменшення розміру позовних вимог на суму 39150,00 грн. та заявив про стягнення 7705,99 грн., з яких: 7165,25 грн. - основний борг, 485,32 грн. - пеня, 55,42 грн. - 3% річних.

З урахуванням поданої позивачем заяви вих. №684 від 21.06.2017, суд залишає без розгляду заяву позивача вих. №682 від 15.06.2017 про зменшення позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Заява позивача вих. №684 від 21.06.2017 про зменшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим, подальший розгляд справи буде здійснюватись щодо позовних вимог викладених у даній заяві та відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 18.07.2017 надав суду пояснення по суті позовних вимог, просив суд задовольнити вимоги у редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 18.07.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, що підтверджується реєстром поштових відправлень від 27.06.2017.

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 18.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Продукти" (постачальник) та Приватним підприємством "Компанія Енерджи" (покупець) укладено договір поставок №РР0012 (надалі - договір) постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, сільськогоспорадську продукцію, іменовану в подальшому за текстом "товар". Сортамент, кількість, якість, ціна, порядок і строки оплати товару та порядок і строки (періоди, дати) її поставки, в тому числі дати самовивозу товару погоджуються сторонами в специфікації/ях, які оформлюються у вигляді додатків до цього договору що є його невід'ємною частиною. В специфікації(ях) також визначається сторонами норма, що становить партію поставки.

Згідно із п. 1.2. договору, товар може поставлятися частинами (партіями) відповідно до специфікації(ях). Під партією товару розуміється: вагонна норма, автомобільна норма, інша норма, що визначається сторонами у специфікаціях).

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна товару є договірною ціною між постачальником та покупцем та погоджується сторонами в cпецифікації(ях), яка є невід'ємною частиною даного договору.

Ціна може бути змінена за письмовим погодженням до моменту відвантаження (передачі) товару, якщо таке погодження зазначено сторонами у специфікаціях до договору (п. 2.2. договору).

Загальна вартість товару протягом терміну дії договору орієнтовно становить 20000,00 грн. без ПДВ, ПДВ 20% - 4000,00 грн., разом з ПДВ 20% складає 24000,00 грн. Загальна вартість товару розраховується шляхом складання вартості кожної партії товару (п. п. 2.3., 2.4.).

Згідно із п. 3.1. договору, поставка продукції може здійснюватись на умовах згідно правил Інкотермс (в редакції 2010 року): СРТ (Фрахт/перевезення оплачені до (назва місця призначення)); СІР (Фрахт/перевезення оплачені до (назва місця призначення)); ЕХW (Франко завод (назва місця)). Конкретні умови поставки передбачаються сторонами у cпецифікації(ях).

Відповідно до п. 4.1. договору, оплата покупцем вартості товару здійснюється після передачі постачальником товару та виконання п. 3.5 договору якщо інше не зазначено у специфікації(ях) до договору.

Оплата за товар здійснюється в національній грошовій одиниці (гривні) покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.2. договору).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу, за кожен день затримки.

Згідно із додатком №3 від 28.02.2017 до договору поставки № РР0012 від 17.02.2017 постачальник зобов'язався поставити покупцю товар (рис камоліно у кількості 0,4 тонн) загальною вартістю 7600,00 грн. Пунктом 6 додатку №3 від 28.02.2017 передбачено, що покупець сплачує повну вартість товару постачальнику до 01.04.2017.

У відповідності до додатку №4 від 14.03.2017 до договору поставки № РР0012 від 17.02.2017, постачальник взяв на себе зобов'язання поставити покупцю товар на суму 15700,00 грн. (рис пропарений у кількості 0,5 тонн, загальною вартістю 8 500,00 грн., сочевицю зелену у кількості 0,2 тонн, загальною вартістю 7200,00 грн.), а покупець зобов'язався сплатити вартість поставленого товару до 15.04.2017.

Додатком №5 від 27.03.2017 до договору поставки № РР0012 від 17.02.2017, сторони погодили, що постачальник здійснює поставку покупцю товару на суму 20450,00 грн. (рис пропарений у кількості 0,5 тонн, загальною вартістю 8700,00 грн., рис жасмін у кількості 0,3 тонн, загальною вартістю 7800,00 грн., рис камоліно у кількості 0,2 тонн, загальною вартістю З 900,00 грн.), а покупець сплачує повну вартість товару до 29.04.2017.

Згідно із додатком №6 від 30.03.2017 до договору поставки № РР0012 від 17.02.2017, постачальник зобов'язався поставити покупцю товар на загальну суму 8700,00 грн. (рис жасмін у кількості 0,2 тонн, загальною вартістю 5 200,00 грн., рис пропарений у кількості 2 тонн, загальною вартістю 3500,00 грн.), а покупець взяв на себе зобов'язання сплатити повну вартість товару постачальнику до 30.04.2017.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв погоджений у додатках до договору товар на загальну суму 52450,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №376 від 01.03.2017, №479 від 15.03.2017, №552 від 29.03.2017, №553 від 29.03.2017, №568 від 30.03.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №РР0012 від 17.02.2017 в частині здійснення оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим, позивачем заявлено (у редакції заяви вих. №684 від 21.06.2017 про зменшення позовних вимог) до стягнення 7705,99 грн. заборгованості. У зв'язку із простроченням оплати заборгованості за договором позивачем нараховані пеня у сумі 485,32 грн. за період з 02.04.2017 по 13.04.2017, з 14.04.2017 по 18.04.2017, з 19.04.2017 по 26.04.2017, з 27.04.2017 по 05.05.2017, з 16.04.2017 по 05.05.2017, з 30.04.2017 по 05.05.2017, з 01.05.2017 по 05.05.2017 та 3% річних в сумі 55,42 грн. за періоди з 02.04.2017 по 18.04.2017, з 19.04.2017 по 26.04.2017, з 27.04.2017 по 05.05.2017, з 16.04.2017 по 05.05.2017, з 30.04.2017 по 05.05.2017, з 01.05.2017 по 05.05.2017.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті п. 4.1. договору сторони погодили, що оплата відповідачем вартості товару здійснюється після передачі позивачем товару якщо інше не зазначено у специфікаціях до договору.

У специфікаціях до договору у додатках №3 від 28.02.2017, №4 від 14.03.2017, №5 від 27.03.2017, №6 від 30.03.2017 сторони погодили, що оплата товару здійснюється у наступному порядку: товар, поставлений за видатковою накладною №376 від 01.03.2017 відповідач зобов'язаний оплатити в строк до 01.04.2017; товар, поставлений за видатковою накладною №479 від 15.03.2017 - до 15.04.2017; товар, поставлений за видатковими накладними №552 від 29.03.2017, №553 від 29.03.2017 - до 29.04.2017; товар, поставлений за видатковою накладною №568 від 30.03.2017 - до 30.04.2017.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договору поставки №РР0012 від 17.02.2017, позивач за видатковими накладними №376 від 01.03.2017, №479 від 15.03.2017, №552 від 29.03.2017, №553 від 29.03.2017, №568 від 30.03.2017 поставив відповідачу товар на загальну суму 52450,00 грн. Відповідачем оплата поставленого за вказаними накладними товару здійснена частково, у зв'язку із чим, сума боргу становить 7165,25 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 7165,25 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 7165,25 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 485,32 грн., нараховану за періоди: з 02.04.2017 по 13.04.2017, з 14.04.2017 по 18.04.2017, з 19.04.2017 по 26.04.2017, з 27.04.2017 по 05.05.2017, з 16.04.2017 по 05.05.2017, з 30.04.2017 по 05.05.2017, з 01.05.2017 по 05.05.2017 та 3% річних в сумі 55,42 грн., нараховані за періоди: з 02.04.2017 по 18.04.2017, з 19.04.2017 по 26.04.2017, з 27.04.2017 по 05.05.2017, з 16.04.2017 по 05.05.2017, з 30.04.2017 по 05.05.2017, з 01.05.2017 по 05.05.2017.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені та 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 6.3. договору, відповідно до якого відповідач несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу, за кожен день затримки.

Розрахунок пені у сумі 485,32 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим суд задовольняє позов у цій частині.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунок 3% річних у сумі 55,42 грн. є також арифметично вірним, а тому зазначені вимоги суд також задовольняє.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Продукти".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Водночас, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем в останній редакції позовних вимог заявлено до стягнення 7705,99 грн., а тому за подання даного позову, згідно приписів статті 4 Закону України "Про судовий збір", позивач мав сплатити судовий збір у сумі 1600,00 грн.

Згідно із платіжним дорученням №5613 від 05.05.2017 позивач сплатив 1624,00 грн., тобто у розмірі більшому, ніж передбачено ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Однак, суд звертає увагу позивача, що положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Враховуючи те, що відповідне клопотання позивачем не заявлено, то повернення судового збору, наразі, не здійснюється. Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з відповідним клопотанням у відповідності до положень ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Компанія Енерджи" (02660, м. Київ, проспект Визволителів, будинок 3, ідентифікаційний код 36602036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Продукти" (01034. м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 23, літера А, другий поверх, ідентифікаційний код 37817391) суму основного боргу у сумі 7165,25 грн., пеню у розмірі 485,32 грн., 3% річних у розмірі 55,42 грн. та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 24.07.2017.

Суддя С.О. Турчин