Рішення

від 19.07.2017 по справі 914/1206/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2017р. Справа № 914/1206/17

За позовом: Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго , м.Львів

до відповідача: Приватного підприємства Виробничо-комерційний центр Замарстинів , м.Львів

про стягнення 10010,56грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Дубенюк Н.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 - керівник

Суть спору: позов заявлено Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго , м.Львів до Приватного підприємства Виробничий-комерційний центр Замарстинів , м.Львів про стягнення 10010,56грн., з яких 9382,15грн. основного боргу, 307,68грн. пені, 73,92грн. 3% річних та 246,81грн. індексу інфляції.

Ухвалою суду від 19.06.2017р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.07.2017р. Ухвалою суду від 10.07.2017р. розгляд справи відкладено на 19.07.2017р. у зв'язку з неявкою відповідача.

В судове засідання 19.07.2017р. представники сторін з'явились, їм роз'яснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні 19.07.2017р. підтримав подану заяву про зменшення позовних вимог (вх.№3100/17 від 17.07.2017р.).

У відповідності до п.4 ст.22 ГПК України, позивач, серед іншого, вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.10 Постанови №18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Водночас, у вказаній заяві позивач не визначив нову ціну позову, а просить, в межах сум заявлених до стягнення при поданні позовної заяви, припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 9382,15грн., зважаючи на його погашення відповідачем, та стягнути з ПП ВКЦ Замарстинів 307,68грн. пені, 73,92грн. 3% річних та 246,81грн. індексу інфляції. За таких обставин суд приходить до висновку, що така заява за своїм змістом не є заявою про зменшення позовних вимог, однак, приймає її до розгляду, зважаючи на заявлене у ній ЛМКП Львівтеплоенерго клопотання про припинення провадження по справі в частині позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні ствердив, що між позивачем та відповідачем - ПП ВКЦ Замарстинів в жовтні 2002р. укладено договір, проте останнім, всупереч взятим на себе зобов'язанням, оплачено поставлену йому позивачем протягом грудня 2016 року - квітень 2017 року теплову енергію в гарячій воді та вартість приєднаного теплового навантаження лише частково, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 9382,15грн., що й зумовило звернення ЛМКП Львівтеплоенерго до суду із відповідним позовом, в якому до стягнення окрім вказаної суми основного боргу також заявлено 307,68грн. пені, 73,92грн. 3% річних та 246,81грн. індексу інфляції. Оскільки в ході судового вирішення спору ПП ВКЦ Замарстинів погашено основний борг, ЛМКП Львівтеплоенерго просить провадження по справі в цій частині припинити, в той час як в решті позовні вимоги підтримує в повному обсязі й просить їх задоволити. До матеріалів справи також долучено подані позивачем додаткові документи на підтвердження своєї правової позиції (вх.№25128/17 від 17.07.2017р.).

Представник відповідача в судовому засіданні 19.07.2017р. усно підтвердив факт погашення основного боргу, який заявлено до стягнення позивачем, однак ані письмового відзиву, ані інших витребуваних судом документів не подав.

Враховуючи вищенаведене, суд, у відповідності до ст.75 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго (енергопостачальна організація за договором, позивач по справі) та Приватним підприємством Виробничо-комерційний центр Замарстинів (споживач за договором, відповідач по справі) укладено договір №390/Ш про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002р., за яким енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач - отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п.1).

За умовами договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими не забороненими чинним законодавством формами (п.6.1). Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2). Споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії (п.6.3).

Позивач стверджує, що всупереч умовам договору, відповідачем здійснено часткову оплату вартості теплової енергії та приєднаного теплового навантаження за період з грудня 2016 року по квітень 2017 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 9382,15грн.

Зазначене зумовило звернення ЛМКП Львівтеплоенерго до суду із позовною заявою, в якій окрім суми основного боргу до стягнення також заявлено 307,68грн. пені, нарахованої на підставі договору, а також 73,92грн. 3% річних та 246,81грн. індексу інфляції, нарахованих у відповідності до ст.625 ЦК України. Однак, зважаючи на повне погашення ПП ВКЦ Замарстинів заборгованості за поставлену теплову енергію та вартість приєднаного теплового навантаження позивачем заявлено клопотання про припинення провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з грудня 2016 року по квітень 2017 року ЛМКП Львівтеплоенерго поставлено ПП ВКЦ Замарстинів теплову енергію загальною вартістю 11169,37грн., включаючи також вартість приєднаного теплового навантаження.

Позивач стверджує, що всупереч взятим за договором зобов'язанням, відповідачем оплачено надані послуги лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 9382,15грн., що й зумовило звернення ЛМКП Львівтеплоенерго до суду із відповідною вимогою про її стягнення. Проте, в подальшому таку заборгованість повністю погашено.

Із банківських виписок про рух коштів по рахунку позивача, копії яких долучено до матеріалів справи, вбачається, що ПП ВКЦ Замарстинів оплачено за теплову енергію згідно договору: 07.06.2017р. - 2000,00грн. та 22.06.2017р. - 8050,00грн.

У відповідності до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Водночас, Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Суд звертає увагу на те, що згідно відмітки на титульному аркуші позовної заяви, її подано до господарського суду Львівської області представником ЛМКП Львівтеплоенерго 15.06.2017р., провадження по справі порушено ухвалою суду 19.06.2017р., в той час як до моменту звернення до суду із позовною заявою, а саме 07.06.2017р., відповідачем погашено заборгованість на суму 2000,00грн.

Відтак, беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2000,00грн. слід відмовити, зважаючи на оплату поставленої теплової енергії до моменту порушення провадження по справі, в той час як провадження по справі в частині 7382,15грн. основного боргу слід припинити на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, зважаючи на відсутність предмету спору, оскільки поставлену теплову енергію повністю оплачено в цій частині в ході розгляду справи судом.

В решті позовних вимог суд звертає увагу на те, що за ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як визначено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що оплату за поставлену теплову енергію проведено із порушенням встановлених договором строків. Так, беручи до уваги встановлений договором порядок оплати за отриману теплову енергію - до 15-го числа місяця, наступного за звітним, а також загальний порядок обрахунку строків визначений цивільним законодавством, ПП ВКЦ Замарстинів допущено прострочення із оплати теплової енергії, поставленої у грудні 2016 року з 17.01.2017р., зважаючи на те, що останній день оплати припадав на вихідний день; поставленої у січні 2017 року з 15.02.2017р.; поставленої у лютому 2017 року з 15.03.2017р.; поставленої у березні 2017 року з 15.04.2017р.; поставленої у квітні 2017 року з 16.05.2017р., зважаючи на те, що останній день оплати припадав на вихідний день.

Суд також зазначає, що відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, відповідно до п.7.2.3 договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вищенаведене та провівши відповідний перерахунок, суд, не виходячи за межі позовних вимог, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 307,68грн. пені підлягають до задоволення в повному обсязі.

Розглянувши позовні вимоги про стягнення 3% річних та індексу інфляції, суд приходить до висновку, що вони підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. також роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги момент настання прострочення боржника із оплати за кожен факт поставки теплової енергії та частку оплату, проведену в березні 2017 року, суд здійснивши відповідний перерахунок з врахуванням визначеного позивачем періоду, приходить до висновку, що до стягнення, підлягає 70,64грн. 3% річних та 230,72грн. індексу інфляції.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат між сторонами, суд зазначає, що у відповідності до ч.1 ст.49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, у ч.2 ст.49 ГПК України встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.7 Постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Зважаючи на вищенаведене, суд, зважаючи на часткове задоволення позову та припинення провадження в частині позовних вимог, приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору в розмірі 1277,24грн. слід покласти на відповідача, а в решті - на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, п.1-1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Провадження по справі в частині стягнення 7382,15грн. основного боргу - припинити.

3. Стягнути з Приватного підприємства Виробничо-комерційний центр Замарстинів (м.Львів, проспект В.Чорновола, буд.59; код ЄДРПОУ 13803441) на користь Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго (м.Львів, вул. Д.Апостола, буд.1; код ЄДРПОУ 05506460) 307,68грн. пені, 70,64грн. 3% річних, 230,72грн. індексу інфляції та 1277,24грн. судового збору.

4. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 24.07.2017р.

Суддя Щигельська О.І.