Рішення

від 18.07.2017 по справі 496/4531/16-ц

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/4531/16-ц

Провадження № 2/496/614/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року Біляївський районний суд

Одеської області

в складі: головуючого судді - Трушиної О.І.

при секретарі - Ткаченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 ЛТД про визнання недійсним (нікчемним) договору ревардингу та стягнення сплаченої суми , -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним (нікчемним) договір ревардингу № 131134 від 15 грудня 2016 року з додатками, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 ЛТД та нею, а також стягнути з ТОВ ОСОБА_2 ЛТД на її користь 40000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 15 грудня 2016 року між нею та ТОВ ОСОБА_2 ЛТД був укладений договір ревардингу № 131134, відповідно до якого товариство зобов'язалося придбати у свою власність та передати їй у користування та володіння автомобіль Кіа Sorento моделі 2.4 MT 2WD, а вона зобов'язалася сплачувати ревардингові платежі відповідно до умов договору протягом 60 місяців у загальній сумі 215000 грн. При підписанні вказаного договору, відповідач надав їй рахунок до сплати у розмірі 40000 грн., вказав, що це сума 50% вартості предмета договору і тільки після сплати вказаної суми, вона протягом 5-7 днів отримає вищевказаний транспортний засіб. Позивачкою виконані вказані умови і було сплачено в цей же день вказаний платіж. Проте відповідач відмовився передавати через 7 днів позивачці, як стороні договору, автомобіль з посиланням на те, що пунктами 2.3, 5.1 договору, додатку №1 до нього передбачено передачу предмету договору в користування отримувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати отримувачем на рахунок постачальника, тобто ТОВ ОСОБА_2 ЛТД , Першого Ревардингового платежу у розмірі 50% від вартості автомобіля (107,5 тис. грн.), комісії за передачу предмета у розмірі 3% від вартості (6450 грн.), а сплачена сума в розмірі 40000 грн. - є вартість фінансування - одноразова плата на користь ТОВ ОСОБА_2 ЛТД за організацію та оформлення договору. Зазначений договір позивачка вважає недійсним внаслідок його невідповідності вимогам Закону України Про захист прав споживачів так як його умови є несправедливими, крім того, за своїми ознаками договір ревардингу фактично є договором фінансового лізингу, що свідчить про необхідність його нотаріального посвідчення. Оскільки договір не було посвідчено нотаріально, то він є нікчемним, а сплачені за договором суми підлягають стягненню на її користь. У зв'язку з викладеним позивачка звернулася з позовом до суду.

Позивачка у судовому засіданні наполягала на задоволенні позивних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.

Представник відповідача до судового засідання повторно не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про день слухання справи, а тому враховуючи думку позивачки, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до статті 224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивачки, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 15 грудня 2016 року між позивачкою та ТОВ ОСОБА_2 ЛТД був укладений договір ревардингу № 131134, відповідно до якого ТОВ ОСОБА_2 ЛТД зобов'язалося придбати у свою власність та передати позивачці у користування та володіння автомобіль Кіа Sorento моделі 2.4 MT 2WD, а позивачка зобов'язалася сплачувати ревардингові платежі відповідно до умов договору протягом 60 місяців у загальній сумі 215000 грн. (а.с. 11-24).

Відповідно до п. 2.2. Договору строк користування отримувачем товаром складається з періодів (місяців) згідно з графіком сплати ревардингових платежів (додаток №2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару за формою, встановленою постачальником.

Пунктом п. 3.2 Договору передбачено, що вартість товару на момент укладення даного договору та розмір першого ревардингового платежу вказується в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно із додатком № 2 до Договору вартість предмета ревардингу складає 215000 грн., а перший ревардинговий платіж 107500 грн. (а.с. 23).

Відповідно до п. 4.1.1. Договору постачальник зобов'язаний передати у користування та володіння отримувача товар в порядку, встановленому даним договором.

Згідно з п. 5.1. Договору товар передається в користування отримувачеві протягом строку, який становить від п'яти до ста двадцяти робочих днів з моменту сплати отримувачем на рахунок постачальника першого ревардингового платежу, платежу за передачу товару.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що з дати підписання акту приймання-передачі (якщо інше не буде погоджено між отримувачем та постачальником), отримувач має право користуватися товаром згідно з його звичайним призначенням. Будь-яке користування товаром за межами його звичайного призначення можливе лише за попередньою письмовою згодою постачальника.

15 грудня 2016 року на виконання умов Договору позивачка сплатила відповідачу грошові кошти у розмірі 40000 грн., що підтверджується копією квитанції № НОМЕР_1 від 15 грудня 2016 року, де в графі "призначення платежу" зазначено "сплата вартості фінансування згідно договору № 131134" (а.с. 26).

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із визначенням, наведеним у розділі І Договору, ревардингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору ревардингу (а.с. 11).

Аналізуючи зміст укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ ОСОБА_2 ЛТД договору, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникають між сторонами за таким договором, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Закону України "Про фінансовий лізинг" , оскільки містять елементи вказаних договорів, а також нормами Закону України "Про захист прав споживачів" , оскільки позивачкою договір укладено з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб.

Застосовуючи аналогію закону, на підставі ст. 8 ЦК України суд при вирішенні даної справи керується зазначеними правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Як передбачено пунктом 3.6. Договору, постачальник не відповідає перед отримувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності товару, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

В той же час договір не містить вказівки на особу та місцезнаходження продавця, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов продажу товару.

Зазначені умови оспорюваного договору суперечать вимогам ч.1 ст. 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, суд вважає, що у договорі суттєво обмежені права позивачки ОСОБА_1 по відношенню до постачальника у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених договором та законом. Звужені також обов'язки постачальника, які передбачені ч.2 ст.10 Закону України Про фінансовий лізинг , положеннями ЦК України, оскільки лише п.4.1.1. Договору передбачено єдиний обов'язок постачальника передати у користування та володіння отримувача товар в порядку, встановленому цим договором (передати у власність обов'язок відсутній), повністю виключена відповідальність постачальника за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі товару та його належної якості, одночасно значно розширені права постачальника.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі Закон) містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У розумінні Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. 2, 3 ч.3 ст. 18 Закону); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч.3 ст. 18 Закону).

Так, за змістом пунктів 5.4, 8.3, 8.8, 8.13 договору розмір ревардингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета договору, проте формули перерахунку цей договір не передбачає.

Згідно умов п. 8.15 договору у разі відмови позивача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета договору відповідач має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета договору, а сплачені споживачем платежі не повертаються.

Договір також встановлює обмеження права позивача на дострокову сплату ревардингових платежів, а також передбачає застосування штрафних санкцій за таке дострокове виконання зобов'язань (п. 8.1.4.).

Положеннями розділу 12 договору встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору.

Дослідивши письмові докази у справі, заслухавши пояснення позивачки, суд приходить до висновку, що умови укладеного між сторонами договору є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Ч. 6 ст. 18 Закону встановлено, що у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із п.4 ч.1 ст.34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Судом встановлено, що ТОВ ОСОБА_2 ЛТД не внесено до Державного реєстру фінансових установ, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, статусу фінансових установ відповідач не набував, ліцензії на надання фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб не отримував (а.с. 49).

З наведеного випливає, що відповідач уклав договір із позивачкою без відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_1 заперечує дійсність договору, укладеного між позивачкою та відповідачем, а зміст цього договору суперечить вимогам цивільного законодавства, його умови є несправедливими в розумінні Закону України Про захист прав споживачів , правочин вчинено ТОВ ОСОБА_2 ЛТД без відповідної ліцензії, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачки та визнає договір недійсним.

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки 15 грудня 2016 року позивачка ОСОБА_1 сплатила на рахунок відповідача 40000 грн. на виконання умов договору, який судом визнано недійсним, на вимогу позивачки необхідно застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 одержані за недійсним договором кошти в сумі 40000 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1600 грн.

Керуючись ст. ст. 216, 220, 227, 628, 799 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 ЛТД про визнання недійсним договору ревардингу та стягнення сплаченої суми - задовольнити.

Визнати недійсним договір ревардингу № 131134 від 15 грудня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 ЛТД та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 ЛТД (код ЄДРПОУ 24530748, 02094, м. Київ вул. Червоноткацька, 87, офіс 7) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_2) 40000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 ЛТД (код ЄДРПОУ 24530748, 02094, м. Київ вул. Червоноткацька, 87, офіс 7) на користь держави судовий збір у розмірі 1600 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Одеської області, через Біляївський районний суд Одеської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Біляївського районного суду

Одеської області: ОСОБА_3