Рішення

від 24.07.2017 по справі 906/499/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "24" липня 2017 р. Справа № 906/499/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 25.10.2016р. (приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції)

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність від 05.01.2017р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця"

до Державного підприємства "Ємільчинське лісове господарство"

про стягнення 3901,56 грн.

На підставі ч. 1 ст. 74-1 ГПК України судове засідання було проведено в режимі відеоконференції.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 3901,56 грн. платежів, нарахованих за час затримки вагонів.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні та відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні у зв'язку з безпідставністю. Зокрема, зазначив, що відшкодування витрат позивачем, понесених за проведення ним за свій рахунок відповідних операцій та під час огляду (переогляду) має здійснюватися, виходячи із приписів ч.ч. 1, 2 ст. 325 та ч. 5 ст. 338 Митного кодексу України, а саме: збитки мають бути відшкодовані за рахунок органу з ініціативи якого вони були завдані за відсутності вини підприємства у їх завданні. Просив звернути увагу на невірне, як у самій позовній заяві, так і до додатках до неї, найменування відповідача - ДП "Ємільчинське ЛГ".

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 02.12.2016р. із станції Яблунець Південно-Західної залізниці до ст. Тужер Державним підприємством "Ємільчинське лісове господарство" згідно накладної № 33570565 (а.с. 10) було відправлено вагон № 61732400 з вантажем "лісоматеріали".

Одержувачем вказаного вантажу у документах зазначено "ERDERT-TUZSER zrt" Tuzser Kulterulet, Угорщина.

По прибуттю даного вагону на ст. Батьово він був затриманий для проведення митного огляду на підставі заявки Закарпатської митниці ДФС № 225/16 від 06.12.2016р. (а.с. 13), про що складено акт загальної форми від 06.12.2016р. № 11368 (а.с. 11) та надано телеграфне повідомлення № 47 (а.с.14) на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника.

08.12.2016р. інспектором Закарпатської митниці ДФС проведено митний огляд вагону № 61732400, про що складено акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 08.12.2016 № 305010505/16/09343ЗМК (а.с. 15).

Після проведення митного огляду вагон випущено, залізницею проведено відповідні нарахування належних платежів за затримку згідно з ставками Збірника тарифів № 1, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009р. №317, із застосуванням коригувального коефіцієнта 2,302, на суму 3901,56 грн., а саме: плата за користування вагоном (код 117) склала - 658,80 грн., за телеграфне повідомлення (код 118) - 122,00 грн., за маневрову роботу (код 115) - 1347,10 грн., за зберігання вантажу (код 116) - 1123,40 грн., ПДВ 20% - 650,26 грн. (розрахунок на а. с. 16).

Наведені обставини та несплата відповідачем нарахованих платежів за затримку вагона стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду з вимогою про їх стягнення.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірна ситуація пов'язана із правовими відносинами перевезення з переміщенням продукції залізницями, які регламентується Цивільним кодексом Україні, Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами користування вагонам і контейнерами, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) та іншими підзаконними актами.

Статтею 306 ГК України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України, затвердженим постановою КМ України від 06.04.1998р. № 457 (далі - Статут).

У відповідності до ч. 1, 2, 4 статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996р. № 273/96-ВР передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Відповідно до ст. 119 Статуту, п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. № 113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за № 165/3458 (далі за текстом Правила та/або Правила користування вагонами і контейнерами), за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р., збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Відповідно до ст. 46 Статуту, вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно з положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009р. за № 317 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.04.2009р. за № 340/16356, встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

У відповідності до пунктів 10, 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за № 864/5085.

Пункт 16 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. Митні процедури не являються підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами. Митні процедури не входять до цього переліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Статуту залізниць України умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.

Пунктом 2.10 названих Правил розрахунків за перевезення вантажів передбачено, що усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковими підрозділами, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.

Матеріалами справи документально підтверджено факт затримки вагону, розрахунок суми за простоювання вагону оформлено актом загальної форми.

Крім цього, згідно до ст. 121 Статуту та п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено вичерпний перелік таких підстав, однак, плата за користування вагонами не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 119 Статуту плата вноситься за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Положення даної правової норми регулюють й інші операції, які здійснюються у разі необхідності проведення митного контролю та митного оформлення товарів. Дана обставина дає підстави вважати, що проведення маневрової роботи охоплюється терміном інших робіт. Таким чином стягнення за виконання маневрової роботи, вбачається за можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди на проведення таких дій вантажовласником, а й у інших випадках передбачених законом у тому числі у випадку проведення митного контролю.

Пункт 16 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. Митні процедури не являються підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами.

Згідно з п. 5.15 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Аналогічну правову позицію також зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2014р. у справі № 908/356/14. Зокрема зазначено, що колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує визначену вище позицію, так як главою 32 Митного кодексу України, до якої включено ст. 218 Митного кодексу України, врегульовано митні формальності на залізничному транспорті. Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України).

Крім цього, матеріали справи містять акти, що підтверджують розмір додаткових витрат Залізниці через затримку вагона №61732400 з вантажем "лісоматеріали" через здійснення митних формальностей. Дії працівника митниці та працівників залізниці регламентуються вимогами спільного наказу Державної митної служби України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008р. № 1019/1143 "Про затвердження інструкцій про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні, і працівників залізниць України".

Також пункт 9 Правил зберігання вантажів встановлює, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Заперечення відповідача суд вважає такими, що суперечать вищевказаним вимогам чинного законодавства, які передбачають, що в будь-якому випадку залізниці повинні бути відшкодовані витрати, пов'язані із здійсненням розвантажувальних, навантажувальних, перевантажувальних та інших операцій, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Відхиляються господарським судом також посилання відповідача на невірне зазначення позивачем, як у самій позовній заяві, так і до додатках до неї, найменування відповідача - ДП "Ємільчинське ЛГ", у зв'язку з тим, що позивачем вірно зазначено найменування позивача.

Позивачем, на підставі наведених вище актів загальної форми, які складено відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють вказані правовідносини, було розраховано суму платежів за час затримки вагону на станції Батьово.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив його обґрунтованість та відповідність чинному законодавству.

Крім вищенаведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що факт проведення залізницею операцій, пов'язаних з оглядом товару за запитом митниці, ніким не заперечується, отже витрати залізниці мають бути відшкодовані по факту їх завдання вантажовідправником товару, який, в свою чергу, може стягнути понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених витрат з органу, з ініціативи якого було проведено затримання товару на залізниці в регресному порядку, у разі визнання його дій щодо затримки вагонів, щодо яких виник спір з приводу стягнення плати, неправомірними.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Також із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач проти позову заперечив, доказів сплати нарахованих платежів за час затримки вагонів не подав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

У зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Ємільчинське лісове господарство" (11201, Житомирська область, Ємільчинський район, с. Руденька, вул. Незалежності, 181, поштова адреса: ід. код 00991829)

- на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ід. код 40081195) 3901,56 грн. платежів, нарахованих за час затримки вагону, а також 1600,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.07.17

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2, 3 - сторонам (рек.).