Рішення

від 21.07.2017 по справі 916/1131/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" липня 2017 р.Справа № 916/1131/17

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕВІН-УКРАЇНА

до відповідача: Приватного підприємства АКВАСЕРВІС УКРАЇНА

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

У судових засіданнях приймали участь представники сторін :

від позивача: ОСОБА_1 (директор), ОСОБА_2, за договором про надання правової допомоги від 17.08.2016р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю ДЕВІН-УКРАЇНА звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства АКВАСЕРВІС УКРАЇНА про стягнення 15617,64грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2017р. було порушено провадження у справі № 916/1131/17 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні 07.06.2017р.

13.07.2017р. представник позивача надав до господарського суду Одеської області письмові пояснення по суті спору.

Відповідач в засідання суду не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи викладене, справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 21.07.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

03.11.2015 року між ТОВ ДЕВІН-УКРАЇНА , (Постачальник) та ПП АКВАСЕРВІС УКРАЇНА (Покупець), був укладений договір поставки №03/11/15 (договір).

Пунктом 1.1 розділу 1 договору було передбачено, що постачальник зобов'язаний поставити та передати покупцеві товари (надалі - товар), згідно із заявками покупця в асортименті та кількості, що відповідає заявці покупця та вказується у видаткових накладних на партію товару, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно із п. 1.3 розділу 1 договору, партією товару вважається його кількість, вказана в одній накладній.

Згідно із п.3.3 розділу 3 договору, датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю. Право власності на партію товару переходить до покупцю в момент отримання останнім товару. Момент отримання товару вважається відмітка покупця про отримання товару на видатковій накладній постачальника.

Згідно із п.3.6 розділу 3 договору, якщо товар не користується попитом у споживачів та не реалізується протягом 6 (шести місяців) з моменту здійснення поставки, покупець має право повернути залишки товару постачальнику, а останній, в свою чергу, зобов'язується прийняти його за цінами, вказаними в накладних, згідно яких було оформлено прийому- передачу даного товару покупцеві. Повернення товару проводиться сторонами у передбаченому законодавством порядку та оформлюється відповідними документами. Товар, що повертається, повинен мати належну якість, упаковку та бути придатним для подальшої реалізації.

Відповідно до п.4.3 розділу 4 договору, покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту реалізації товару третім особам. Підставою для взаєморозрахунків є щотижнева інформація щодо складських залишків товару (звіт тижневих продажів), яку покупець зобов'язується надавати постачальнику щопонеділка - на електрону адресу, зазначену постачальником.

Відповідно до п.4.5 розділу 4 договору, днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця.

Пунктом 7.3 розділу 7 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п.4.3 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день такого прострочення.

Позивач зазначає, що ПП АКВАСЕРВІС УКРАЇНА не виконуються вимоги по проведенню щотижневого звіряння залишків товару на складі Покупця, а також, не була здійснена оплата за відвантажений товар на загальну суму - 13 938, 56 грн., що власне і стало підставою для звернення до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як з'ясовано судом, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 03/11/15 позивачем було здійснено поставку товару відповідачу в магазини „Гранат на загальну суму 13 938,56 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними від 11.02.2016 року №7 на загальну суму - 212 грн. (з ПДВ);від 11.02.2016 року №8 на загальну суму - 679,20 грн. (з ПДВ); від 11.02.2016 року №9 на загальну суму - 548, 20 грн. (з ПДВ); від 11.02.2016 року №10 на загальну суму - 279, 60 грн. (з ПДВ); від 16.03.2016 року №29 на загальну суму - 326 грн. (з ПДВ); від 16.03.2016 року №30 на загальну суму - 326 грн. (з ПДВ); від 16.03.2016 року №31 на загальну суму - 326 грн. (з ПДВ); від 16.03.2016 року №32 на загальну суму - 326 грн. (з ПДВ); від 22.04.2016 року №48 на загальну суму -1 530, 20 грн. (з ПДВ); від 22.04.2016 року №49 на загальну суму - 598 грн. (з ПДВ); від 22.04,2016 року №50 на загальну суму - 1 641 грн. (з ПДВ); від 25.11.2015 року №76 на загальну суму - 1 786,59 грн. (з ПДВ); від 25.11.2015 року №77 на загальну суму - 1 786, 59 грн. (з ПДВ); від 27.11.2015 року №78 на загальну суму -1 786,59 грн. (з ПДВ); від 27.11.2015 року №79 на загальну суму - 1 786,59 грн. (з ПДВ) які є невід'ємною частиною спірного договору.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних, що скріплено печаткою відповідача.

Суд звертає увагу, що поставка товару додатково підтверджується податковими накладними та квитанціями про доставлення.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення п. 3.4, 3.5 договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати.

Так, в п. 4.2. договору поставки передбачено, що розрахунки за товар проводяться один раз в місяць на умовах реалізації за проданий на протязі місяця товар шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Враховуючи те, що конкретного строку оплати сторони в договорі не визначили, то строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 ЦК України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем по договору товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні.

Частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару. Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості в розмірі 13938,56 грн. за спірним договором поставки відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 13938,56 грн.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав у встановлений умовами договору та чинним законодавством строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що у спірному договорі поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу у період по 24.04.2017 р. (вказано позивачем у розрахунку), що складають 303,74грн. В свою чергу, оскільки заявлена до стягнення сума річних є меншою, ніж розрахована судом (304,39грн.), та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума річних, яка заявлена позивачем у прохальній частині позову в розмірі 303,74 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги в цій частині, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Те саме стосується розрахунку інфляційних втрат, оскільки позивачем зазначено 1375,34грн., а за розрахунком господарського суду Одеської області по квітень 2017р. включно розраховано 1513,17грн., а тому стягненню підлягає сума в редакції позивача (1375,34грн.)

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕВІН-УКРАЇНА обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Аквасервіс-Україна (65031, м. Одеса, вул. Ленінградське шосе, буд. 2, кімн. 12; код ЄДРПОУ 35929103; р/р 26004172441 в ПАТ „Марфін-Банк м. Одеса, МФО 328168; на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕВІН-УКРАЇНА (Люстдорфська дорога,92/94,оф.206, ОСОБА_2, Одеська область, 65088 код ЄДРПОУ 38809287) основну заборгованість у розмірі 13938,56 грн.; 3% річних у розмірі 303,74 грн. інфляційні втрати у розмірі 1375,34грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.07.2017 р.

Суддя О.Ю. Оборотова