Рішення

від 25.05.2007 по справі 12/54

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/54

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

25.05.2007                                                                                                Справа  № 12/54

За позовом державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах”, м. Київ в особі Закарпатської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах” м. Ужгород

до комунального підприємства „Міськсвітло”, м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 3 526,00 грн. –матеріальних збитків по ремонту автомобіля; 250,00 грн. –у відшкодування витрат по оплаті за проведення оцінки вартості матеріальних збитків та 56,00 грн. –у відшкодування витрат по оплаті за довідку № 673 від 17.05.2007 року Закарпатського обласного центру з гідрометеорології.

                                                                                          Суддя    Тисянчин  В. М.

                   Представники:

Від позивача –Бухлак Н. М.,(представник за довіреністю № 466 від 12.04.2007 року)

Від відповідача –Марамигін П. В., (представник за довіреністю від 11.05.2007 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов державним підприємством „Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах”, м. Київ в особі Закарпатської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах” ,м. Ужгород до комунального підприємства „Міськсвітло”, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 3 526,00 грн. –матеріальних збитків по ремонту автомобіля; 250,00 грн. –у відшкодування витрат по оплаті за проведення оцінки вартості матеріальних збитків та 56,00 грн. –у відшкодування витрат по оплаті за довідку № 673 від 17.05.2007 року Закарпатського обласного центру з гідрометеорології.

          Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

     Представник позивача підтримує уточнені заявою (вх. № 4721 від 21.05.2007 року) позовні вимоги (56,00 грн. –у відшкодування витрат по оплаті за довідку № 673 від 17.05.2007 року Закарпатського обласного центру з гідрометеорології), посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи та повідомила суду про те, що об'єкт пошкодження (автомобіль позивача) не був застрахований.

          Представник відповідача заперечив позов з мотивів викладених у письмовому відзиві (вх. № 4549 від 15.05.2007 року), зокрема, посилається на форс – мажорні обставини  - бурю, із швидкістю вітру 21 м/сек. відповідно до довідки Закарпатського ЦГМ про погодні умови станом на 01.02.2007 року (в матеріалах справи) та те, що із статутної діяльності відповідача не випливає обов'язок здійснення зазначених видів діяльності по утриманню в належному технічному стані об'єктів вуличного освітлення на території м. Ужгорода.

          Водночас, представник відповідача зазначає, що підприємство відповідача не є власником мереж зовнішнього освітлення.    

          Через прийняття до уваги клопотань сторін, спонукання судом сторін до добровільного врегулювання спору, розгляд справи неодноразово відкладався.

          В судовому засіданні оголошувалася перерва з 15.05.2007 року до 25.05.2007 року –15:00 з метою отримання додаткових доказів від сторін у виконання приписів ст. 33 ГПК України та надання сторонам можливостей для добровільного врегулювання спору, про що свідчать особисті підписи уповноважених представників сторін на звороті ухвали суду від 03.04.2007 року (а/с 43).

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2007 року біля 14 години по вул. Жупанатській в м. Ужгороді внаслідок падіння електроопори вуличного освітлення було пошкоджено автомобіль SKODA –OKTAVIA,  д/н  55588 РТ, що належить Закарпатській регіональній філії державного підприємства  „Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах”.

Електроопори вуличного освітлення належать та обслуговуються КП „Міськсвітло” (м. Ужгород, вул. Руська, 38).

Аварійність стану опори підтверджується висновком уповноваженого підрозділу Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області від 09.02.2007 року  (а/с 9).

Між сторонами в спорі попередньо було досягнуто згоди про добровільне врегулювання спору (відшкодування шкоди) у разі надання відповідачу стверджуючих документів, проте добровільне врегулювання спору  не відбулось.

Заявлені вимоги позивача (клопотання № 230 від 22.02.2007 року) та претензія № 301 від 05.03.2007 року про добровільне відшкодування збитків відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. 11, 503, 526, 530 ЦК України.

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

          Відповідно до ст. 175 ГК України майново – господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин,  який порушив господарське зобов'язання  або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під  збитками  розуміються  витрати,  зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які  управнена  сторона  одержала  б  у  разі  належного виконання   зобов'язання   або   додержання   правил    здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відтак, ст. 226 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин,  який вчинив  господарське правопорушення,   зобов'язаний   вжити   необхідних  заходів  щодо запобігання  збиткам  у  господарській   сфері   інших   учасників господарських  відносин  або  щодо зменшення їх розміру,  а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам,  - зобов'язаний відшкодувати на  вимогу  цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі,  якщо  законом  або  договором   сторін   не   передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Аналізуючи наявність господарського правопорушення у відповідача, суд виходить з пунків 2.1, 2.2 Статуту КП „Міськсвітло”, де діяльність підприємства спрямована на забезпечення нормального зовнішнього освітлення доріг, площ, скверів та парків у відповідності до діючих норм. Для досягнення мети та реалізації поставлених завдань підприємство здійснює: виконання робіт по технічному обслуговуванню і поточному утриманню установок зовнішнього освітлення, світлотехнічного та електротехнічного обладнання, архітектурно –художніх підсвіток у відповідності з сучасними вимогами і правилами технічної експлуатації;  підвищення технічного рівня експлуатації зовнішнього освітлення на базі втілення у виробництво сучасних досягнень науки і техніки; проводить постійний контроль за якістю і рівнем освітлення доріг, площ, скверів у відповідності до діючих нормативів.

Отже, постійний контроль належного технічного стану об'єктів зовнішнього освітлення є метою і предметом господарської діяльності підприємства –відповідача.

Лінію дослідження судом належного виконання своїх зобов'язань щодо постійного контролю технічного стану об'єктів зовнішнього освітлення підсилюють приписи ч.4 ст. 57 ГК України, де разом з іншими обов'язковими вимогами зазначена мета та предмет господарської діяльності, склад та компетенція його органів управління, прибутків та збитків… якщо інше не передбачено законом.

Отже, при створенні КП „Міськсвітло” (відповідача у справі) в основу його діяльності було закладено чітко визначену мету та предмет діяльності підприємства, а саме –утримання в належному технічному стані об'єктів вуличного освітлення та забезпечення нормального зовнішнього освітлення доріг, площ, вулиць, скверів та парків.

Позаяк, відповідачем та його представником недоведено перед судом та не надано суду доказів про належний технічний стан повалених вітром із швидкістю 21 м/сек. (нижчої шкали градацій сили вітру за швидкістю) об'єктів вуличного освітлення в м. Ужгороді, що знаходились під впливом вітру.

До того ж, відповідачем не надано технічні умови (характеристики) стандартизації подібних об'єктів вуличного освітлення, які б засвідчували параметри максимальних граничних фізичних навантажень в першу чергу на витривалість природно –кліматичного впливу, як об'єктів підвищеної небезпеки (перебуваючи під напругою) в місцях великого скупчення людей.

Посилання позивача та його представника на обставини існування непереборної сили (форс –мажору) не дають підстави звільнення відповідача від відповідальності, оскільки непереборна сила характеризується:

1)          зовнішньою щодо діяльності сторін обставиною. Непереборна сила не залежить від волі учасників правовідношення і, як правило,  виключає можливість передбачення події. Виникнення непереборної сили не пов'язано з діяльністю уповноваженої особи;

2)   це надзвичайна, тобто неординарна, не рядова обставина, яку неможливо відвернути в будь –який спосіб, навіть якщо особа може передбачити її наслідки;

3)          це подія, яку неможливо відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності: тобто в даних обставинах відсутні технічні та інші засоби, за допомогою яких можливо було б запобігти самій обставині або її наслідкам.

Наведені ознаки непереборної сили є обов'язковими і мають комплексний характер. Відсутність будь –якої з наведених ознак розцінюється як відсутність непереборної сили.  Звільнення від відповідальності внаслідок непереборної сили відбувається тільки тоді, коли існує причинний зв'язок між непереборною силою і шкодою, що виникла.

Отже, у відповідача були технічні можливості запобігти наслідкам, хоча б форс –мажорних обставин (до того ж вітру невеликої сили, що відповідає нижчій шкалі градації сили вітру характерної для бурі) зваживши, що основна господарська діяльність вимагає підсиленого контролю за належним технічним станом та утриманням об'єктів вуличного освітлення, що перебувають під електрострумом і є об'єктами підвищеної небезпеки для громадян (в першу чергу!).

На практиці непереборною силою (лат. vis major)  або форс –мажор (франц. forse majeure)  визначаються явища природи (землетруси, шторми, снігові замети, обвали, повінь та інше).  

Шторм (голл.storm) –вітер силою біля 9 балів по шкалі Бофорта, швидкістю 20,8-24,4 м/сек. (СЭС, ред. Прохоров  А. М., М. 1985, с.1548).

Згідно довідки № 673 від 17.05.2007 року Закарпатського обласного центру з гідрометеорології –максимальна швидкість вітру на відкритій місцевості в районі аеропорту м. Ужгорода, де знаходиться метеомайданчик із встановленими вимірювальними приладами становив 21 м/сек., тоді як вул.. Жупанатська, де відбулось падіння об'єктів зовнішнього освітлення знаходиться в закритій будинками (в т.ч. поверхівками) місцевості, тому максимальна швидкість вітру могла бути меншою.

Втім, у цивільному праві наявність непереборної сили, як правило, може бути підставою до звільнення від відповідальності, але може і не бути.          

На користь обов'язкового відшкодування збитків відповідачем свідчить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.031992 року №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, де у п.2 зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Позаяк, вина відповідача в даних обставинах справи пов'язана з несвоєчасним виявленням неналежного технічного стану та подальше утримання в належному технічному стані, об'єктів зовнішнього освітлення підвищеної небезпеки, які в результаті падіння, через аварійність основи опори, спричинили збитки.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь –яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля чи падіння предмета).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється  юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності; повного господарського відання, оперативного управління або інших підстав (п.4 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного суду).

Саме тому, судом відхиляються ґрунтування відповідача про зняття відповідальності з нього з посиланням на те, що підприємство –відповідач не є власником об'єктів зовнішнього освітлення.

На правильність правового аналізу обставин справи скеровує суд Ухвала Судової Колегії з Цивільних справ Верховного суду України від 18.02.2002 року, де відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки несуть організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (БЗІЮПУ –1995-№3, ч.2, с.203).

Аналогічну позицію за результатом оцінки ваги доказів, обставин справи, мотивації обґрунтувань позицій сторін щодо відшкодування шкоди займає Постанова Президії Київського міського суду від 30.10.2000 року (ПВСУ-2001-с.52).

Отже, юридичним фактом на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами є спричинені збитки майну в результаті падіння аварійних об'єктів зовнішнього освітлення, об'єктів підвищеної небезпеки, володільцем яких є відповідач.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Збитки,  завдані  суб'єкту  господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами,  а також органами державної    влади    чи    органами   місцевого   самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону (ч.3 ст. 147 ГК України).

Зобов'язання є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.  Зобов'язання  має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п.1, 3 ст. 509 ЦК України).

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відповідно до вимог п.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є  підставою  для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наявні у матеріалах справи докази подані позивачем, докази вказані в додатку і приєднані до позовної заяви; експертна оцінка завданих матеріальних збитків свідчать про розмір спричинених збитків та витрат пов'язаних із встановленням збитків - обґрунтовують ціну позову в повному обсязі.

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно –державну значимість господарської діяльності відповідача, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

          Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально –правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43  ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

         Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34; 36; 43, 44; 49; 77; 82 - 85, 115; 116; Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити  повністю.

           2. Стягнути з комунального підприємства „Міськсвітло” (м. Ужгород, вул. Руська, 38; код 03344591) на користь державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”, м. Київ в особі Закарпатської регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” (м. Ужгород, вул. О. Феденця, 7; код 26397532) суму 3 526,00 (три тисячі пятьсот двадцять шість грн.) –матеріальних збитків по ремонту автомобіля; 250,00 (двісті п'ятдесят грн.) - у відшкодування витрат по оплаті за проведення оцінки вартості матеріальних збитків; 56 (п'ятдесят шість грн.) - у відшкодування витрат по оплаті за довідку № 673 від 17.05.2007 року Закарпатського обласного центру з гідрометеорології та 102 (сто дві грн.) - у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

          Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.