Рішення

від 20.07.2017 по справі 522/550/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/1008/17

Справа № 522/550/17

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2017 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 12.01.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за яким просив стягнути на його користь кошти у сумі 66 687, 60 грн. та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.03.2013 року між ним та ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, були укладені договори купівлі-продажу частин житлового будинку за адресою вул. Золотий берег 5-а. Реєстрові номери 167, 168. За вказаними договорами позивачу у власність перейшли частини будинку, які складають його квартиру, та парковочне місце, а також 2/17 приміщень загального користування (ІІІ-Х, ХІІ-ХІУ, ХУІ-ХУІІІ, ХХУ,ХХУІ). До приміщень загального користування також входить ліфт. Позивач посилався на те, що коли здійснювалась покупка та оформлялись договори Відповідач та його представник ОСОБА_3 усіх запевняли, що ліфт, передбачений планом будівлі, буде встановлений пізніше. На момент огляду приміщень, які покупалися позивачем, ОСОБА_1 зауважив, що ліфтова шахта наявна, крім того, в ній робились ще ремонтні роботи. Однак, після оформлення договорів-купівлі продажу, ніяких робіт по встановленню ліфта не проводилось. Крім того, ОСОБА_1 з відповідачем неодноразово з'язувався та спілкувався на тему встановлення ліфту. Відповідач завжди ухилялась від свого обов'язку, аргументуючи це відсутністю коштів. У зв'язку із тим, що квартира Позивача знаходиться на самому верхньому поверсі, в нього виникали значні незручності в користуванні своїм житлом за відсутністю ліфта. У 2015р. позивачем особисто за власні кошти був встановлений ліфт, що підтверджується рахунком-фактурою №000210 від 03.03.2016р. та квитанцією про сплату зазначеного рахунку. Витрати Позивача на встановлення ліфту склали 66 687,60 грн. Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму коштів з тих підстав, що у порушенням вимог ст.. 673-711 ЦК України, положень Закону України Про захист прав споживачів , відповідач передав товар неналежної якості та ухиляється безоплатно усунути недоліки (встановити ліфт).

У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_4 (діє на підставі довіреності від 13.10.2016 року) позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримала та просила задовольнити у повному обсязі. Позивач у минулих судових засіданнях додатково пояснив, що за договорами від 21.03.2013 року придбав частину будинку з недобудованим ліфтом (сам ліфт та деякі частини не були встановлені). При цьому, у нього з відповідачкою була домовленість, що вона встановить ліфт, передбачений планом будівлі. Проте, у порушення домовленостей відповідачка обіцяне не виконала та він був вимушений за власні кошти, придбавши 03.03.2015 року необхідні деталі, встановлювати ліфт. Посилався на те, що майно, яке купувалось, повинно було бути у належному стані та в належній якості. Він неодноразово намагався зв'язатись з відповідачкою, остання добровільно виконати свої зобов'язання ухилялась, тому просить стягнути з неї понесені ним витрати. Представник позивача зазначила, що договором не було передбачено умов щодо налагодження ліфту, проте були зобов'язання щодо передачі майна в належному стані (у тому числі приміщень загального користування). Зазначила, що позивач встановив, що ліфт не працює лише після укладення вказаних договір купівлі-продажу, якби він знав про це раніше, може і не купував би це майно.

Представник відповідачки - ОСОБА_5 (діє на підставі довіреності від 05.07.2017 року) у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити, в обґрунтування правової позиції надала до суду письмові заперечення (а.с.58-59). Додатково пояснила, що 29.02.2012 року батько відповідачки подарував їй земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, вул.. Золотий берег, 5а, площею 0,1000 га, та житловий будинок, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, 5а. Інспекцією ДАБК в Одеській області 02.11.2012 року було зареєстровано Декларацію № ОД 08212207749 про початок виконання будівельних робіт Індивідуального житлового будинку, без змін зовнішніх геометричних розмірів та цільового призначення (будівельні роботи буди направлені на покращення умов будинку та підготовлення його для продажу. 02.12.2012р. будівельні роботи закінчились та 04.12.2012р. Інспекцією ДАБК в Одеській області зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Надалі 21.03.2013р.за договорами купівлі-продажу вказана земельна ділянка, площею 0,0563 га, та частина житлового будинку були відчужені на користь позивача. Проте, за вказаними договорами купівлі-продажу від 21.03.2013 року (зокрема пунктом 5) не було передбачено, що відповідачка повинна була налагодити або запустити ліфт. Також, згідно договорів (п.5, 8 договорів), передбачено, що претензій до продавця щодо якісних характеристик покупці не мають. Жодних додаткових угод між сторонам підписано не було та з боку позивача не надано до суду доказів щодо існування між ними будь-якої домовленості з цього приводу. Жодних претензій від позивача не отримували, все це лише припущення.

Суд, дослідивши матеріали, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_3, було укладено договір купівлі-продажу частини житлового будинку (а.с.4-5). Договір посвідчено приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6, зареєстровано у реєстрі за №107.

Згідно п.1 вказаного договору, ОСОБА_2 продала та передала у власність, а ОСОБА_1 купив та прийняв у власність 114/1000 частин житлового будинку під №5-а, що знаходиться в м. Одесі по вул.. Золотий берег, взагалі складеного з будинку літ. А , житловою площею 623,1 кв.м., загальною площею 1814,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці, площею 0.0563 га, кадастровий номер 5110136900:39:004:0163, яка належить на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку та відчужується одночасно з житловим будинком. По заяві власника відчужувані 114/1000 частини складають: 12-1 - холл, 12-2 - столова, 12-3, 12-4, 12-7 - підсобне, 12-5, 12-8, 12-10, 12-11 - житлова, 12-6 - коридор, 12-9 - санвузол, 1/17 приміщень загального користування - ІІІ-Х, ХІІ-ХІУ, ХУІ-ХУІІІ, ХХУ,ХХУІ, житловою площею 80,1 кв.м., загальною площею 207,5 кв.м..

Також, 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_3, було укладено ще один договір купівлі-продажу частини житлового будинку (а.с.6-7). Договір посвідчено приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6, зареєстровано у реєстрі за №168.

Згідно п.1 вказаного договору, ОСОБА_2 продала та передала у власність, а ОСОБА_1 купив та прийняв у власність 30/1000 частин житлового будинку під №5-а, що знаходиться в м. Одесі по вул.. Золотий берег, взагалі складеного з будинку літ. А , житловою площею 623,1 кв.м., загальною площею 1814,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці, площею 0.0563 га, кадастровий номер 5110136900:39:004:0163, яка належить на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку та відчужується одночасно з житловим будинком. По заяві власника відчужувані 30/1000 частини складають: 16-1 - коридор, 16-3 - житлова, 16-2 - санвузол, 1/17 приміщень загального користування - ІІІ-Х, ХІІ-ХІУ, ХУІ-ХУІІІ, ХХУ,ХХУІ, 1/6 приміщень цокольного поверху І-ІІ, житловою площею 16,2 кв.м., загальною площею 54,2 кв.м..

За договором купівлі-продажу земельної ділянки. укладеного 21.03.2013 року між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_3, позивач придбав у спільну часткову власність земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, вул.. Золотий берег, 5-а, загальною площею 0,0563 га.. Частка придбаної позивачем за договором земельної ділянки склала 114/1000, 30/1000 (а.с.64-65).

13.06.2103 року на ім'я позивача КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради було складено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок №5-а по вул.. Золотий берег у м. Одесі (а.с.67-77).

Судом також встановлено, що 03 березня 2015 року позивачем за власні кошти було придбано стойку панелі управління в кабіні ліфта, кнопку виклику ліфта та замовлено пуско-налагоджувальні роботи ліфта, які як стверджує позивач були необхідні для запуску ліфту в 4-поверховому будинку.

тобто позивачем за власні кошти було влаштовано ліфт.

За придбані матеріали та надані послуги позивач сплатив кошти на суму 66 687, 64 грн., що підтверджується рахунком - фактурою №000210 від 03.03.2015 року та квитанцією до приходного касового ордеру №0000001 від 03.03.2015 року (а.с.8)

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути вказані кошти з відповідачки, посилаючись на те, що укладаючи договори купівлі-продажу нерухомості від 21.03.2013 року вона взяла на себе зобов'язання влаштувати ліфт, проте до теперішнього часу свої обіцянки добровільно не виконала.

Суд враховує, що договори купівлі-продажу нерухомості та земельної ділянки від 21.03.2016 року сторонами не оскаржувались та є дійсними.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Згідно до ст.. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно до положень ст.. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.. 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленим законом та іншими нормативно - правовими актами (ст.. 674 ЦК України).

Згідно до положень ст.. 675 ЦК України, товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Випадки, коли продавець відповідає за недоліки товару, передбачені у ст.. 679 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, надані до суду договори купівлі-продажу нерухомості від 21.03.2013 року, суд вбачає, що умовами вказаних договорів було передбачено обов'язком ОСОБА_2 передати у власність ОСОБА_1 частини житлового будинку під №5-а, що знаходиться в м. Одесі по вул.. Золотий берег.

Як встановлено судом та не заперечувалась сторона, дане було виконано відповідачкою та позивач придбав у власність вказану нерухомість.

При цьому, суд вбачає, що умовами вказаних договорів не було передбачено обов'язку ОСОБА_2 встановити ліфт у вказаному будинку чи іншим способом забезпечити його роботу, або зазначення, що ліфт немає повного обладнання.

Будь-яких належних та допустимих доказів щодо існування між сторонами такої домовленості про обов'язок відповідачки щодо придбання певного обладнання для роботи ліфт з боку позивача до суду не надано.

У відповідності до п.6 вказаних договорів, покупець оглянув частину житлового будинку, претензій до продавця немає.

Згідно до п.10 вказаних договорів, сторони засвідчили, що уклали договір за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний правочин на вкрай невигідних умовах, за відсутності будь-яких заперечень щодо кожної з умов цього правочину, розуміючи значення правочину, умови та його правові наслідки.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістомст.10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, на підставі викладеного, суд не вбачає, а позивачем належним чином не доведено, що у договірних правовідносинах щодо продажу нерухомості, які виникли між сторонами, у відповідача був обов'язок щодо налагодження і запуск ліфту.

Отже, суд вважає, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для покладення на ОСОБА_2 обов'язку щодо сплати коштів у сумі 66 687, 60 грн., сплачених ним за обладнання ліфта.

При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача на положення Закону України "Про захист прав споживачів" , оскільки закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. На відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг громадянином, який не є підприємцем, а також на придбання товарів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами, установами, організаціями дія цього Закону не поширюється. Крім того в данному випадку позивач купував нерухоме майно, яке регулюється нормами ЦК України.

Отже, на спірні правовідносини, які виникли між сторонами, дія положень Закону України Про захист прав споживачів не розповсюджується.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.. 1, 3, 10, 57, 60, 79, 88, 208-209, 212-215, 218, ЦПК України; ст..ст. 15, 16, 316, 317, 319, 655,656, 662, 673 ,674 , 675 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Домусчі Л.В.

20.07.2017