Постанова

від 28.07.2017 по справі 814/398/17

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2017 р.м. ХерсонСправа № 814/398/17 Херсонський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Василяки Д.К.,

суддів: Войтовича І.І., Хом'якової В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку від 25.01.2017 р. № 0006157,

встановив:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування розрахунку від 25.01.2017 р. № 0006157.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем на території Миколаївського морського торгівельного порту проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки DAF 85CF.380 та причіпа марки BLUMHARDN. За результатами габаритно-вагового контролю автомобіля та причіпа працівниками управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області на підставі довідки зважування від 25.01.2017 р., акту № 0006157 від 25.01.2017 р. встановлено перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів. Посадовими особами відповідача на підставі довідки та акту здійснено розрахунок, яким позивачу визначена плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в розмірі 184,40 євро.

Позивач вважає вказаний розрахунок протиправним на підставі того, що на момент зупинення транспортного засобу посадові особи відповідача були не у форменому одязі, без застосування сигнального диска, без пред'явлення направлення на перевірку, тощо. Зазначив, що вага транспортного засобу становила близько 14450,00 кг (автомобіль - 8950,00 кг, причіп - 5500,00 кг), що повністю відповідає правовстановлюючим документам на транспортний засіб та не перевищує допустиму (40 тон).

Габаритно - ваговий контроль посадовою особою відповідача не здійснювався, транспортний засіб не зважувався, що підтверджується відсутністю підпису та даних оператора вагового комплексу у довідці про результати здійснення габаритно - вагового контролю від 25.01.2017 року.

Також позивач зазначив, що він не є автомобільним перевізникому розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки у складених документах зазначено водія ОСОБА_2, який не перебуває у трудових відносинах з позивачем.

Зазначив, що перевірка транспортних засобів тривала 2,5 години, що є прямим порушенням п. 4 Постанови КМУ № 422 від 20.05.2013 року згідно якого перевірка одного транспортного засобу проводиться протягом не більші однієї години.

На думку позивача з документів не можливо встановити який вид перевірки проводився відповідачем. Зазначив, що у складених документах відсутня будь-яка інформація щодо порядку здійснення зважування, а саме: яке обладнання використовувалось, чи знаходилось воно у робочому стані, чи пройшло періодичну повірку (метрологічну атестацію) тощо.

Крім того, позивач вказав, що відповідачем складено розрахунок із встановленою формулою та не зазначено суму в національній валюті на дату визначення плати за проїзд.

На підставі вказаного позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд, великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільним] дорогами загального користування № 162 згідно акта від 25.01.2017 року № 0006157;

- стягнути з відповідача судовий збір;

- стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач до суду не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заперечення до суду не надав.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне: ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - вантажного автомобілю марки DAF 85CF.380, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - DAF), зареєстрованого за ним відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САЕ 073916, виданого 25.11.2010 р. МРЕВ ДАІ м.Херсона, а також власником причепу бортового тентованого BLUMHARDT L24/82E (далі - BLUMHARDT), реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого за ним відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САЕ 073917, виданого 25.11.2010 р. МРЕВ ДАІ м.Херсона.

25 січня 2017 року посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області на території Миколаївського морського торгівельного порту за адресою м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 1 проведено габаритно - ваговий контроль транспортного засобу автомобіля НОМЕР_3 та причіпа марки BLUMHARDN L24/82 E реєстраційний номер НОМЕР_2.

За результатами перевірки складено акт від 25.01.2017 року № 00006157, яким встановлено, що водій транспортного засобу ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу з перевищенням нормативно допустимої вагової маси транспортного засобу у розмірі 51,26 фактична, 40,0 - допустима; довідку за результатами здійснення габаритно - вагового контролю від 25.01.2017 р., якою зафіксовано повну масу транспортного засобу у розмірі 51,26 тонн; розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту про перевищення транспортним засобом встановлених обмежень загальної маси та (або) осьових навантажень № 162.

Відповідно до вказаного розрахунку позивачу визначено плату за проїзд в розмірі 184,40 євро.

В матеріалах справи (а.с.63) наявна товарно - транспортна накладна № 560 від 24 січня 2017 року, відповідно до якої водій транспортного засобу марки DAF 85CF.380 реєстраційний номер НОМЕР_1 та причіпа марки BLUMHARDN L24/82 E реєстраційний номер НОМЕР_2 водій ОСОБА_2 здійснював перевезення насіння соняшникового масою брутто 39 т. 940 кг. з с.Ліщинівка, Черкаська область до ММТП, ТОВ "ЕТСК", м. Миколаїв, вул. Заводська 23/45.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне: Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі по тексту - Закон України № 2344-III) визначено засади організації та діяльності автомобільного транспорту в України.

Абзацом 1 статті 2 Закон України № 2344-III, законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закон України № 2344-III встановлено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Частинами 1, 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль. З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Державне управління автомобільними дорогами загального користування здійснює державна служба автомобільних доріг України ("Укравтодор"), для виконання покладених на неї завдань, згідно статті 12 цього ж Закону має право, в тому числі, вимагати від користувачів автомобільних доріг виконання вимог цього Закону та інших законодавчих та нормативно-правових актів України, що регулюють функціонування автомобільних доріг загального користування; обмежувати або забороняти рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, визначені для них державними стандартами, у разі відсутності відповідного спеціального погодження (ст. ст. 10, 11 Закону України "Про автомобільні дороги").

Згідно ч.3 ст.6 Закону "Про автомобільний транспорт" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 103 (далі - Положення), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 2, 17 пункту 5 Положення встановлено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (п.8 Положення).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 р. № 879 "Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування" затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879).

Відповідно до п.2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; попередній габаритно-ваговий контроль це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Пунктом 3 Порядку № 879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно п.3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 р. № 1007/1207, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться посадовими особами Укртрансінспекції та працівниками відповідних підрозділів МВС.

Отже, здійснення габаритно-вагового контролю покладено на Укртрансбезпеку та її територіальні органи спільно із відповідними підрозділами Національної поліції.

Судом встановлено, що під час проведення перевірки посадовими особами відповідача встановлено перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, що стало підставою для здійснення розрахунку плати за проїзд великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту про перевищення транспортними засобами встановлених обмежень загальної маси та (або) осьових навантажень № 162 до акту від 25.01.2017 р. № 0006157.

Пунктом 27 Порядку № 879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до п. 28 Порядку № 879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 879 під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку. Однак, всупереч зазначеному положенню вказана методика Мінекономрозвитку не затверджена, що відповідачем не спростовано.

Відповідачем не надано до суду доказів щодо підтвердження правомірності складання оскаржуваного розрахунку.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст.33 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Аналізуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього у відповідності до ст.1 Правил дорожнього руху України.

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст.908, 909 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст.50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

З наявних у справі доказів вбачається, що під час вчинення порушення водієм ОСОБА_2 на транспортному засобі DAF 85CF.380, реєстраційний номер НОМЕР_1, причепі BLUMHARDT, реєстраційний номер НОМЕР_2 здійснювалось транспортування вантажу - насіння соняшнику відповідно до товарно-транспортної накладної № 560 від 24.01.2017 р.

Суд зазначає, що вказана товарно-транспортна накладна є документом, який у розумінні ст.ст.908, 909 Цивільного кодексу України, ст.50 Закону України "Про автомобільний транспорт" підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником).

При цьому згідно змісту товарно-транспортної накладної № 560 від 24.01.2017 р. перевізником вантажу є ТОВ "СТЕПІ ТРАНС", код ЄДРПОУ 33937039, а не ОСОБА_1

Отже, позивач у спірних правовідносинах не є перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", так як його транспортний засіб фактично використовувався іншою особою, у той час як за ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладено виключно на автомобільного перевізника.

При цьому законність або незаконність використання іншою особою належного позивачу транспортного засобу для здійснення вантажних автомобільних перевезень не є підставою для визначення правового статусу позивача як перевізника у зв'язку з тим, що ст.16 Закону України "Про дорожній рух" водій має право: керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування. Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п.п.1.10, 2.1, 2.2 затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - це фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції; на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

З матеріалів справи, а саме, копій свідоцтв про реєстрацію серії САЕ 073916, серії САЕ 073917, транспортний засіб DAF 85CF.380, реєстраційний номер НОМЕР_1, причіп BLUMHARDT, реєстраційний номер НОМЕР_2 судом встановлено, що вказаний транспортний засіб та причіп є приватною власністю ОСОБА_1, а тому суд приходить до висновку, що позивач мав законне право передавати керування цими транспортними засобами іншій фізичній особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційні документи на ці транспортні засоби. Проте в даному випадку це жодним чином не зробило його учасником правовідносин, які витікають з договору перевезення вантажу, укладеного згідно товарно-транспортної накладної № 560 від 24.01.2017 р.

Аналізуючи вказане, суд приходить до висновку, що позивач у спірних правовідносинах не є перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

На підставі вказаного суд приходить до висновку щодо задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд, великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільним] дорогами загального користування № 162 згідно акта від 25.01.2017 року № 0006157.

Щодо позовної вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає, що представником позивача надано до суду квитанції за проїзд в громадському транспорті за 28 березня 2017 року за маршрутом Миколаїв - Херсон на суму 50 грн. 46 коп.; за 20 квітня 2017 року за маршрутом Херсон - Миколаїв на суму 43 грн. 65 коп., за маршрутом Миколаїв - Херсон на суму 45 грн. 98 коп.; за 28 квітня 2017 року за маршрутом Херсон - Миколаїв на суму 52 грн. 02 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 3 статті 87 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

На підставі вказаного суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат представника позивача пов'язаних з прибуттям до суду.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2,8,9,12,17,19,128, 158,159, 160-163,167 КАС України, суд -

постановив :

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 162 до акту про перевищення транспортним засобом встановлених обмежень загальної маси та (або) осьових навантажень № 0006157 від 25.01.2017 р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_4) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати зі сплати судового збору у сумі 640,00 грн., шляхом безспірного списання коштів органами казначейської служби України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_4) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті витрат пов'язаних із розглядом справи у сумі 192 грн. 11 коп., шляхом безспірного списання коштів органами казначейської служби України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Василяка Д.К.

Суддя Войтович І.І.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 3.7.2.