Рішення

від 18.07.2017 по справі 910/7628/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017Справа №910/7628/17 За позовом Публічного акціонерного товариства Кисневий завод

до Комунального підприємства Фармація

про стягнення 132 260,16 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача - Слуцька Н.С. за дов.

від відповідача - Богуцька О.М. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства Фаврмація 132 260,16 грн., з яких: 47 317,76 грн. заборгованості за договором поставки №ДП-69 від 20.12.2011, 3% річних в сумі 7 754,00 грн., 77 188,40 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 20.12.2011 №ДП-69 в частині несвоєчасної оплати отриманого за договором товару.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем документально підтверджений факт наявності основної заборгованості лише на суму 5 373, 76 грн. у зв'язку з чим вказана сума заборгованості визнається перед позивачем. Також, зазначив, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат містить арифметичні помилки та неточності. Отже, доданий позивачем розрахунок заборгованості за поставку товару не відповідає дійсним обставинам справи та необґрунтований належними доказами по справі.

Ухвалою суду від 13.06.2017 за клопотанням позивача на підставі ст.69 ГПК України продовжено строк розгляду справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством Кисневий завод (постачальником) та Комунальним підприємством Фармація (покупцем) був укладений договір поставки №ДП- 69 (надалі-Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар, що не містить обтяжень та заборон в асортиментів та кількості відповідно до Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).

Поставка товару здійснюється окремими партіями, що формуються постачальником на замовлення Покупця (п.2.1 Договору).

Разом з товаром постачальник повинен передати покупцю товаросупровідні документи (видаткову накладну, у випадку, якщо товар є об'єктом оподаткування ПДВ - податкову накладну, сертифікат якості та/або інші документи про якість, тощо), які мають відношення до товару і належать до передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства України. В протилежному випадку покупець має право відмовитися від цього Договору та /або повернути товар постачальнику. (п.2.2 Договору).

Право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця в момент отримання останнім товару від постачальника (перевізника) за відповідною видатковою накладною підписаною в пункті призначення (місці поставки) уповноваженими особами сторін. (п.2.3 договору).

Згідно з п. 3.3 Договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається.

Відповідно до п.3.3.1 Договору дата, сказана покупцем у видатковій накладній, є датою виконання поставки товару постачальником (датою прийняття товару покупцем, датою переходу права власності та ризиків).

Згідно п.7.1 Договору покупець оплачує товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання партії товару за видатковою накладною від постачальника.

Оплата товару по цьому договору здійснюється покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, визначений в цьому договорі. (п. 7.2 Договору).

Оплата здійснюється покупцем на підставі наданого рахунку - фактури та видаткових накладних складених постачальником на вартість поставленої партії товару. (п.7.3. Договору).

Позивач зазначає, що станом на день подання позовної заяви відповідачем заборговано Позивачу основну суму боргу в розмірі 47 317,76 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 20.12.2011 по 16.05.2016.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судом на момент прийняття рішення у справі, відповідач має перед позивачем заборгованість в сумі 5 373,76 грн. за поставлений товар згідно належним чином оформлених видаткових накладних: РН-0006273 від 18.06.2014 на суму 821,76 грн. частково оплачена відповідачем 15.01.15 р. на суму 755,2 грн.); РН-0006288 від 19.06.2014 р. на суму 821, 76 грн.; РН-0006420 від 26.06.2014 р. на суму 3252,80 грн.; РН-0006453 від 27.06.2014 р. на суму 410,88 грн.; РН-0006454 від 27.06.2014 р. на суму 821,76 грн.

Натомість, копії видаткових накладних на загальну суму 41944,00 грн., що додані позивачем до позовної заяви не можуть бути належними доказами як самого факту поставки товару відповідачу, так і існування заборгованості у відповідача перед позивачем у вказаному розмірі, оскільки не містять підписів уповноважених осіб відповідача (№РН-0006508 від 02.07.2014, №РН-0006524 від 03.07.2017, №РН-0006592 від 08.07.2014, №РН-0006692 від 14.07.2014, №РН-0006666 від 11.07.2014, №РН-0006782 від 18.07.2014, №РН-0006791 від 18.07.2014, №РН-00006809 від 21.07.2014, №РН-00006941 від 25.07.2014, №РН-0006946 від 25.07.2014, №Н-00007076 від 01.08.2014, №РН-0007077 від 01.08.2014, №РН-0007153 від 07.08.2014, №РН-0007160 від 07.08.2014, №РН-0007174 від 08.08.2014, №РН-0007175 від 08.08.2014, №РН-00071769 від 08.08.2014, №РН-0007179 від 08.08.2014, №РН-0007221 від 12.08.2014, №РН-0007313 від 15.08.2014, №РН-0007314 від 15.08.2014, №РН-0007361 від 19.08.2014, №РН-0007441 від 22.08.2014, №РН-0007442 від 22.08.2014, №РН-0007547 від 29.08.2014, №РН-0007615 від 02.09.2014, №РН-0007645 від 03.09.2014, №РН-0007702 від 02.09.2014, №РН-0007741 від 08.09.2014, №РН-0007746 від 08.09.2014, №РН-0007770 від 09.09.2014, №РН-0007842 від 12.09.2014, №РН-0007873 від 15.09.2014, №РН-0008004 від 19.09.2014, №РН-0008030 від 22.09.2014, №РН-0008067 від 23.09.2014, №РН-0008080 від 23.09.2014, №РН-0008130 від 26.09.2014, №РН-0008157 від 26.09.2014, №РН-0008238 від 01.10.2014, №РН-0008261 від 02.10.2014, №РН-0008295 від 03.10.2014, №РН-0008353 від 07.10.2014, №РН-0008415 від 09.10.2014, №РН-0008435 від 10.10.2014, №РН-0008473 від 13.10.2014, №РН-0008564 від 17.10.2014, №РН-0009062 від 07.11.2014, №РН-0008988 від 05.11.2014, №РН-0008967 від 04.11.2014, №РН-0008891 від 31.10.2014, №РН-0008877 від 31.10.2014, №РН-0008859 від 30.10.2014, №РН-0008721 від 24.10.2014, №РН-0008720 від 24.10.2014, №РН-0008637 від 21.10.2014, №РН-0008634 від 21.10.2014).

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному, та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, оскільки на перерахованих вище видаткових накладних відсутній підпис уповноваженої особи отримувача, відсутній відтиск штампів підприємства (печатки), дані документи не можуть засвідчити участь КП "Фармація", як юридичної особи, у здійсненні господарських операцій, зазначених у видаткових накладних.

Акт звірки взаєморозрахунків, що доданий позивачем до позову, також не містить підпису уповноважених осіб відповідача.

При цьому, акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт господарської операції.

Рахунки-фактури та банківські виписки не можуть бути належними доказами в обґрунтування позовних вимог, оскільки по-перше, рахунки-фактури не є свідченням факту здійснення господарської операції, яка може підтверджуватись лише відповідними первинними документами бухгалтерської звітності, зокрема видатковими накладними, що у даному випадку не відповідають вимогам чинного законодавства. По-друге, позивачем не подано доказів їх направлення на адресу відповідача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог стверджує, що факт отримання відповідачем товару підтверджується податковими накладними та віднесенням сум зазначених в податкових накладних до податкового зобов'язання позивача, а відповідачем до податкового кредиту.

Проте, податкові накладні не є первинними документами, що підтверджують факт товарності й реальності господарських операцій з постачання товару та без належних первинних документів не є належним доказом достовірності її здійснення, цього ж висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 20.08.2015 по справі №918/117/15.

Норми ст. 201 ПК України регулюють відносини, пов'язані з оформленням і легітимізацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

При цьому, відповідно до 201.1. ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10. ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Системний аналіз зазначених податкових норм дає підстави дійти висновку, що дані положення регулюють правовідносини, які виникають між платником податку та контролюючим органом, що не є предметом розгляду у даній справі, тоді як підставою позову є часткове невиконання відповідачем зобов'язання передбаченого укладеним між сторонами договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (п. 6 ст. 265 ГК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Отже, за встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 373,76 грн. основного боргу за поставлений товар на підставі наступних накладних: №РН-0006273 від 18.06.2014 на суму 821,76 грн. (частково оплачена відповідачем 15.01.15 р. на суму 755,2 грн.); РН-0006288 від 19.06.2014 р. на суму 821,76 грн.; РН-0006420 від 26.06.2014 р. на суму 3252,80 грн.; РН-0006453 від 27.06.2014 р. на суму 410,88 грн.; РН-0006454 від 27.06.2014 р. на суму 821,76 грн.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в розмірі 5373,76 грн. доведений суду належним чином.

Строк оплати з умовами договору є таким, що настав.

За таких обставин, позов в частині стягнення основної суми боргу підлягає задоволенню лише в розмірі 5 373,76 грн.

У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 3% річних в сумі 7 754,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 77 188,40 грн. за період з 15.05.2014 по 12.05.2017, на підставі ст. 625 ЦК України.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд визнає арифметично невірним розрахунок здійснений позивачем 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем належними чином доведений та документально підтверджений факт наявності основної заборгованості за договором поставки лише на суму 5 373,76 грн. Відтак, правомірним є розрахунок щодо кожної накладної, визнаної судом як належний та допустимий доказ з урахуванням здійсненої часткової проплати відповідачем на суму 755,20 грн., та з урахуванням того, що прострочення нарахування грошового зобов'язання починається з наступного дня, після закінчення строку виконання грошового зобов'язання (з наступного дня після 30 календарного дня з моменту отримання товару).

При цьому, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд зазначає, що інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання.

Отже, за перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 434,59 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 653,65 грн.

Отже, за встановлених обставин справи позов підлягає частковому задоволенню судом.

За приписами статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Фармація" (01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 38-Б, ідентифікаційний код 05415852) на користь Публічного акціонерного товариства "Кисневий-завод" (03061, м. Київ, проспект Відрадний, буд. 93/2, ідентифікаційний код 00202985) заборгованість у розмірі 5 373,76 грн. (п'ять тисяч триста сімдесят три гривні 76 копійок), 434,59 грн. (чотириста тридцять чотири гривні 59 копійок) 3 % річних, 4 653,65 грн. (чотири тисячі шістсот п'ятдесят три гривні 65 копійок) інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 156,30 грн. (сто п'ятдесят шість гривень 30 копійок).

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У решті в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.07.2017

Суддя І.І. Борисенко