Номер провадження: 11-сс/785/1136/17
Номер справи місцевого суду: 523/9355/17,1-кс/523/1672/17
Головуючий у першій інстанції Позняк
Доповідач ОСОБА_1
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2017 року м. Одеса
ёАпеляційний суд Одеської області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря: ОСОБА_4 ,
прокурора: ОСОБА_5 ,
представника: ОСОБА_6
слідчого: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу в.о. генерального директора ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента»» ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 12.07.2017 року по кримінальному провадженню №42016160000000716 від 02.09.2016 року про арешт майна,-
встановив
Оскарженою ухвалою, у рамках кримінального провадження №42016160000000716 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, було задоволено клопотання заступника начальника СВ Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_5 , про накладення арешту на нежитлове приміщення №511 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 45.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався нате, що вказане майно відповідає вимогам зазначеним у ст.98 КПК України, а незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, перешкоджатиме встановленню істини по кримінальному провадженню, внаслідок того, що майно може бути відчужене.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді про накладення арешту, в.о. генерального директора ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно. Апелянт посилається на те, що слідчий суддя не взяв до уваги невідповідність клопотання про накладення арешту майна вимогам ст.ст. 168, 170 КПК України.
Просить оскаржувану ухвалу скасувати, та відмовити заступнику начальника СВ Суворовського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області у задоволенні клопотання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; апелянта, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі; вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
У відповідності до вимог ч.1 ст.405 КПК України, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції та з урахуванням особливостей, передбачених главою 31.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого у кримінальному провадженні та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону. У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно до ч.1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і при вирішення питання про накладення арешту на майно, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
У відповідності до положень ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у ч.2 ст.167 цього Кодексу.
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей, тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Вказаних вимог закону при розгляді клопотань про накладення арешту на майно слідчий суддя районного суду не дотримався.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, вона містить розбіжності щодо даних про особу, яка внесла клопотання, оскільки у вступній частині зазначено про те, що з клопотанням звернувся заступник начальника СВ Суворовського ВП в м. Одесі ОСОБА_9 , а в мотивувальній частині ухвали вказано про розгляд клопотання слідчого ОСОБА_7 .
Наведені вище обставини вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і незрозумілість розгляд якого саме клопотання був проведений, що у відповідності до положень ст.409 та 411 КПК України вказує на необхідність ї скасування.
Що стосується розгляду клопотання по суті, то апеляційний суд приходить до наступного.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Зтексту клопотання, яке надійшло слідчому судді Суворовського районного суду, слідчий вважав встановленим, що посадові особи Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції, зловживаючи своїми службовим становищем в інтересах третіх осіб, в рамках зведеного виконавчого провадження №38060347 та №42775009 незаконно передали майно, яке належить ОСОБА_10 , чим вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, про що 02.09.2016 року за заявою ОСОБА_11 було внесено відомості до ЄРДР по кримінальному провадженню №42016160000000716.
Частиною ч. 2 ст. 364 КК України, за якою ведеться досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, передбачено, що відповідальність настає за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.
Постановою слідчого від 24.06.2017 року, нежитлове приміщення №511, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 45, було визнано речовим доказом по даному кримінальному провадженню, а 26.06.2017 року до матеріалів кримінального провадження було приєднано цивільні позови від ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на загальну суму 6111324 гривень.
Згідно зі ст. 98 КПК України речовим доказом є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально - протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вказуючи на необхідність накладення арешту, ініціатор клопотання послався на те, що вказане в клопотанні майно є речовим доказом у кримінальному провадженні, в рамках якого подане клопотання, та є необхідність для забезпечення заявлених у справі цивільних позовів.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» є третьою особою, яке придбало нерухоме майно- приміщення площею 417, 3 кв. м за АДРЕСА_1 з прилюдних електронних торгів, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №66635243 від 25.08.2016 року.
Водночас, клопотання органу досудового розслідування не містить обгрунтування необхідності арешту зазначеного майна у відповідності до положень п.2 ч.4 ст.170 КПК України та в тому числі відсутні у ньому посилання на положення ч.1 ст.96-2 КК України, які вказують у даному випадку на наявність підстав для накладення арешту на майно третіх осіб.
При цьому органом досудового розслідування не прийнято до уваги наявність судових рішень місцевих судів, а саме рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 22.04.2016 року про визнання правомірними дій державного виконавця щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності та рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 16.08.2016 року яким попереднім власникам арештованого майна, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_13 було відмовлено у задоволенні їх позовних вимог щодо визнання недійсними електронних торгів.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зі змісту матеріалів за клопотанням про накладення арешту на майно не вбачається доказів того, що комусь з посадових осіб на даному етапі кримінального провадження, яке триває певний час, повідомлено про підозру, в ході апеляційного розгляду даний факт підтвердження також не знайшов, про що вірно зазначено в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що органом досудового розслідування та прокурором не надано належних доказів на підтвердження того, зазначене нежитлове приміщення дійсно було набуто в результаті вчинення кримінального правопорушення, на яких правових підставах його можливо віднести до речового доказу і яке воно відношення має до предмету злочину, тому таке нежитлове приміщення не може бути речовим доказом у даному кримінальному провадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Аналіз клопотання слідчого про накладення арешту на майно та долучені до нього матеріали кримінального провадження дають підстави для висновку, що навіть після надання прокурору часу для усунення недоліків клопотання, яке поверталося апеляційним судом раніше, клопотання не грунтується на вимогах кримінального процесуального закону та органом досудового розслідування і прокурором не надано достатніх доказів, які вказують на необхідність накладення такого арешту.
Апеляційний суд з урахуванням встановлених в судовому засіданні фактів вважає, що такий підхід органу досудового розслідування щодо ініціювання питання про накладення арешту на майно, яке не є предметом кримінального правопорушення, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на зазначене, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з прийняттям нової ухвали, у відповідності до вимог ч.1 ст.173 КПК України, про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, оскільки клопотання не відповідає вимогам ст.171 КПК України та в ньому не міститься обставин, які обґрунтовують підстави та необхідність накладення арешту на майно.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 405, 407, 409, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу в.о. генерального директора ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента»» ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 12.07.2017 року, якою задоволено клопотання заступника начальника СВ Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_5 , по кримінальному провадженню №42016160000000716 від 02.09.2016 року про накладення арешту на нежитлове приміщення №511 за адресою: АДРЕСА_2 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання заступника начальника СВ Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_5 , по кримінальному провадженню №42016160000000716 від 02.09.2016 року про накладення арешту на нежитлове приміщення №511 за адресою: АДРЕСА_2 - залишити без задоволення.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді апеляційного суду Одеської області
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Суд | Апеляційний суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 20.07.2017 |
Оприлюднено | 08.03.2023 |
Номер документу | 68025460 |
Судочинство | Кримінальне |
Кримінальне
Апеляційний суд Одеської області
Прібилов В. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні