Рішення

від 26.07.2017 по справі 910/8534/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2017Справа №910/8534/17 Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

За участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Влад Транс Захід" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Тонен" простягнення 99455,66 грн. за участю представників сторін:

від позивача: Зубрицька О.М. (довіреність б/н від 01.06.2017р.); від відповідача:не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Влад Транс Захід" (надалі - ТОВ Влад Транс Захід , позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тонен" (надалі - ТОВ Тонен , відповідач) про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування у розмірі 94933,50 грн., пені у розмірі 3292,76 грн., 3% річних у розмірі 375,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 854,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих транспортних експедиційних послуг за договором №151116-1 від 28.02.2017р., у останнього виникла заборгованість у розмірі 99455,66 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2017р. порушено провадження у справі №910/8534/17, розгляд справи призначено на 14.06.2017р.

Судове засідання призначене на 14.06.2017р. не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. розгляд справи призначено на 05.07.2017р.

Представником позивача у судовому засіданні 05.07.2017р. подано документи на виконання вимог ухвали суду та надано оригінали документів для огляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.07.2017р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та відсутністю відомостей щодо належного його повідомлення, розгляд справи відкладено на 26.07.2017р.

26.07.2017р. у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити позов.

Відповідач по справі - ТОВ "Тонен" втретє на виклик суду не з'явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав.

При цьому, необхідно зазначити, що ухвали суду: про порушення провадження у справі від 29.05.2017р., про призначення справи до розгляду від 19.06.2017р. та про відкладення розгляду справи від 05.07.2017р. відправлені на адресу відповідача зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Вказані ухвали повернуто до суду відділенням поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, враховуючи те, що неявка належним чином повідомленого представника відповідача не перешкоджає всебічному і повному з'ясуванню фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивному оцінюванню доказів, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/8534/17.

Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

28.02.2017р. між ТОВ "Влад Транс Захід" (виконавець) та ТОВ "Тонен" (замовник) було укладено договір транспортного експедирування при міжміському та міжнародному сполучені №151116-1 (надалі - договір), згідно із п. 1.1 якого виконавець зобов'язується за письмовою заявкою замовника прийняти та доставити ввірений йому замовником вантаж в пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що ціна послуг виконавця погоджується сторонами в додатку на перевезення вантажу та зазначається в актах виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.1.1. договору замовник направляє виконавцю заявку на перевезення вантажу з обов'язковою вказівкою адреси завантаження та розвантаження, дати та часу подачі автомобіля під завантаження, ваги, виду та загальної вартості вантажу, кількості місць та виду упаковки, адреси відправника та отримувача вантажу із зазначенням контактних телефонів та відповідальних осіб, адресів проведення митного оформлення в місцях завантаження та вивантаження, строку доставки вантажу, суми фрахту та форми оплати та, за необхідності, інших особливостей вантажу.

За умовами п. 3.2. договору моментом виконання зобов'язання виконавця по перевезенню вважається відмітка особи, уповноваженої на отримання вантажу, у товарно-транспортних документах про приймання вантажу.

У п. 4.2. договору сторони визначили, що розрахунки за надані виконавцем замовнику транспортні послуги здійснюються останнім шляхом оплати рахунків, виставлених виконавцем, протягом п'ятнадцяти банківських днів, наступних за датою підписання замовником актів виконаних робіт.

У відповідності до п. 5.3. договору при несплаті замовником транспортних послуг в строк, зазначений у п. 4.1. договору, він сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми виставленого рахунку за кожен день протермінування.

Розділом 8 договору сторони погодили, що строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання і до 31 грудня 2017 року.

Вищезазначений договір підписано уповноваженими особами від сторін із зазначенням їх відповідних реквізитів та скріплено печатками їх юридичних осіб.

Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ "Влад Транс Захід" вказує на те, що відповідно до умов договору позивачем, як виконавцем, було здійснено перевезення згідно поданого відповідачем, як замовником, договору-заявки №34 від 28.02.2017р., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №0001319, актом надання послуг №ОУ-0000012 від 09.03.2017р. та рахунком-фактурою №СФ-0000012 від 09.03.2017р. на суму 94993,50 грн., а ТОВ "Тонен" отримано експедиційні послуги на загальну суму 94993,50 грн.

Первинні документи, що підтверджують факт перевезення, акт наданих послуг та рахунок-фактура були отримані уповноваженою особою відповідача, що підтверджується експрес-накладною ТОВ Нова Пошта №590002483877049 та відповідним відстеженням відправлення.

Проте, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, відповідач взяті на себе за договором зобов'язання не виконав, отримані транспортні (експедиційні) послуги у розмірі 94993,50 грн. не оплатив.

06.04.2017р. ТОВ "Влад Транс Захід" звернулось до ТОВ "Тонен" із претензією №10, в якій просило відповідача сплати заборгованість у розмірі 93933,50 грн. до 13 квітня 2017р., що повернулась без отримання відповідачем 18.05.2017р., у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Дана вимога залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного:

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору-заявки №34 від 28.02.2017р., позивач (виконавець) зобов'язався надати відповідачу транспортні послуги по перевезенню вантажу, а відповідач (замовник) зобов'язався оплатити отримані послуги із перевезення на умовах цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору-заявки №34 від 28.02.2017р. на перевезення вантажу транспортним засобом, позивачем було надано відповідачеві транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 94933,50 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №ОУ-0000012 від 09.03.2017р., який підписано представником позивача в односторонньому порядку.

Суд зауважує, що ані договір-заявка на перевезення вантажу №34 від 28.02.2017р., ані акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №ОУ-0000012 від 09.03.2017р., ані рахунок-фактура №СФ-0000012 від 09.03.2017р. - не містять доказів (посилань), що вони складені на виконання умов договору транспортного експедирування №151116-1 від 28.02.2017р.

Водночас, договором-заявкою на перевезення вантажу №34 від 28.02.2017р. встановлено самостійні істотні умови перевезення, зокрема, але не виключно й строк та умови оплати протягом 10-14 банківських днів (п. 13. договору-заявки), що не відповідає строку оплати визначеному у п. 4.2. договору.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні правові підстави визначати укладений між сторонами договір транспортного експедирування як правочин, що створює для відповідача грошові зобов'язання на суму послуг за перевезення відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №0001319.

У той же час, слід зазначити, що як вбачається зі змісту договору-заявки на перевезення вантажу №34 від 28.02.2017р., відповідач, як замовник та позивач, як перевізник, погодили: дату, маршрут, об'єм, вагу, кількість, тип транспортного засобу, місце завантаження (адресу відвантаження) та вартість перевезення.

Аналізуючи в сукупності зазначені обставини, суд приходить до висновку, що між сторонами в дійсності мали місце відносини з перевезення вантажу, укладені у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну документами, проте як позивач помилково, не вдаючись в зміст отриманого від відповідача договору-заявки №34 та первинних документів до нього, визначає договір транспортного експедирування №151116-1 як правову підставу для проведення розрахунків.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що чинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується надання позивачем послуг із перевезення за маршрутом Іспанія, Оренсе - Україна (Київ) саме на підставі договору №151116-1 від 28.02.2017р., суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце надання та отримання послуг на підставі укладення правочину у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Судом встановлено, що позивачем, як перевізником, на підставі договору-заявки №34 на перевезення вантажу від 28.02.2017р. було надано послуги із перевезення вантажу відповідачу, як замовнику, за маршрутом Іспанія, Оренсе - Україна (Київ).

Згідно наявних у матеріалах справи доказів, факт надання позивачем послуг із перевезення та визначення вартості таких послуг підтверджується, зокрема: міжнародною товарно-транспортною накладною №0001319, що містить печатки відправника, перевізника та одержувача; актом надання послуг №ОУ-0000012 від 09.03.2017р. та рахунком-фактурою №СФ-0000012 від 09.03.2017р. на суму 94993,50 грн.

Суд відзначає, що акт надання послуг №ОУ-0000012 від 09.03.2017р. не містить підпису відповідача, як замовника вищевказаного перевезення, водночас, в матеріалах справи відсутні докази надсилання відповідачем на адресу позивача мотивованої відмови від прийняття послуг, як то заявлення про недоліки (у разі наявності таких), а тому ТОВ "Тонен" не звільняється від обов'язку оплатити надані послуги.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень представника позивача судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом позивачем було надано послуги з перевезення вантажу на суму 94933,50 грн.

Статтею 920 ЦК України визначено що, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України укладення договору передбачає відповідність останнього встановленим законодавством вимогам, і його умови не суперечать положенням нормативно-правових актів. Отже, належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін і повинен добросовісно виконуватись.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язання за своєю правовою природою є правовідношенням, зміст якого розкривається, як через активну поведінку боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивну - утримання від певної дії. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено загальне правило виконання зобов'язання, а саме - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Саме належне виконання зобов'язання означає досягнення тієї мети, яку сторони ставили перед собою, вступаючи у зобов'язання. Належне виконання тягне за собою припинення зобов'язання (ст. 599 ЦК).

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, всупереч положенням ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором-заявкою №34 від 28.02.2017р. не виконав, отримані послуги визначені договором-заявкою у строк не оплатив.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

За таких обставин, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати отриманих послуг за перевезення у розмірі 94933,50 грн. та не спростував заявлених позовних вимог в цій частині, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги ТОВ "Влад Транс Захід" про стягнення з ТОВ "Тонен" заборгованості у розмірі 94933,50 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення пеню нараховану на суму основного боргу за період з 05.04.2017р. по 23.05.2017р. у розмірі 3292,76 грн., 3% річних за період з 05.04.2017р. по 05.04.2017р. у розмірі 375,00 грн. та інфляційні втрати за період з 05.04.2017 по 23.05.2017р. у розмірі 854,40 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013р. роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Враховуючи те, що договором-заявкою №34 від 28.02.2017р. не передбачено можливість нарахування пені за порушення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача (замовника перевезення) та те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вищевказані спеціальні нормативні акти, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за період з 05.04.2017р. по 23.05.2017р. у розмірі 3292,76 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено на суму основного боргу за період з 05.04.2017р. по 23.05.2017р.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, судом встановлено, що фактичний розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 382,33 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 94933.50 05.04.2017 - 23.05.2017 49 3 % 382.33 Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, судом встановлено, що фактичний розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача становить 2099,64 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 05.04.2017 - 23.05.2017 94933.50 1.022 2099.64 97033.14 Проте, в позовній заяві позивачем заявлені вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 375,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 854,40 грн. За висновками суду, заявляти вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у меншому розмірі ніж передбачено законодавством, що за думкою позивача відповідає фактичним обставинам та правовідносинам сторін, є правом Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад Транс Захід", як особи інтереси якої порушені.

Таким чином, враховуючи приписи ст.625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Влад Транс Захід" про стягнення з відповідача 3% річних та суми інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 375,00 грн. та 854,40 грн. відповідно.

Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Влад Транс Захід задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тонен (03680, місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 3, приміщення 1, код за ЄДРПОУ 40041786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Влад Транс Захід (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Гайдамацька, будинок 7/1, код за ЄДРПОУ 38395314) основну заборгованість у розмірі 94933 (дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот тридцять три) грн. 50 коп., 3% річних у розмірі 375 (триста сімдесят п'ять) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 854 (вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 40 коп. та судовий збір у розмірі 1547 (одна тисяча п'ятсот сорок сім) грн. 02 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 31.07.2017 року.

Суддя В.В. Князьков