Рішення

від 31.07.2017 по справі 910/9376/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2017Справа №910/9376/17

За позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бартиста "

про стягнення 92853,02 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Дубовий О.В. за довіреністю № 70 від 15.09.2016

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бартиста" (відповідач) про стягнення 92 853,02 грн. на підставі Ліцензійного договору № БВ-18/13 від 16.05.2013, з яких: 46537,28 грн. заборгованості з оплати авторської винагороди, 16409,80 грн. інфляційних втрат; 324,58 грн. 3% річних; 19500,00 грн. штрафу; 8081,36 грн. пені.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не виконано зобов'язання за наведеним ліцензійним договором по сплаті позивачу авторської винагороди (роялті) за надання останнім права (невиключної ліцензії) на публічне виконання творів, які відносяться до репертуару позивача, на території кафе "Бартиста Еспрессо Бар" ("B'artista Espresso Ваг"), м. Київ, вул. Жилянська, 5/60, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 46 537,28 грн. за період з 01.10.2013 по 31.12.2016. Крім основної заборгованості в наведеній сумі, позивач просить суд стягнути з відповідача за невиконання умов ліцензійного договору штраф і пеню відповідно до п. 2.6 цього договору, а також три відсотка річних та інфляційні нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9376/17 та призначено розгляд справи на 11.07.2017 о 11:10 год.

19.06.2017 від представника позивача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення щодо розрахунку штрафу на виконання вимог ухвали суду від 13.06.2017.

20.06.2017 від представника позивача через відділ діловодства суду надійшла довідка про відсутність аналогічного спору.

11.07.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява.

11.07.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, відповідно до якої представник відповідача просив суд відкласти розгляд справи з метою надання часу для ознайомлення з матеріалами справи.

11.07.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

11.07.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про зміну адреси для листування.

В судове засідання, призначене на 11.07.2017, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 11.07.2017, не з'явився, але повідомив про причини неявки, подавши 11.07.2017 через відділ діловодства суду заяву про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 11.07.2017 судом розглянута та задоволена заява відповідача, подана 11.07.2017 через відділ діловодства суду, про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 11.07.2017 судом розглянута та задоволена заява відповідача, подана 11.07.2017 через відділ діловодства суду, про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 11.07.2017 подав клопотання про продовження строків розгляду справи. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи заяви відповідача про відкладення розгляду справи, про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, клопотання позивача про продовження строків розгляду справи та положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 11.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 31.07.2017 о 14:00 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 зустрічну позовну у справі № 910/9376/17 та додані до неї документи повернуто без розгляду Товариству з обмеженою відповідальністю "Бартиста".

17.07.2017 представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

25.07.2017 представник відповідача через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими належними і допустимими доказами, а тому у задоволенні позовних вимог просив суд відмовити у повному обсязі, а також просив застосувати позовну давність до вимог позивача. В якості додатку до відзиву додано заяву про застосування позовної давності.

В судове засідання, призначене на 31.07.2017, представники позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 31.07.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103042350633.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Водночас, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні 31.07.2017, судом встановлено не було.

Таким чином, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 31.07.2017 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 31.07.2017 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.07.2017 проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.05.2013 між Державним підприємством "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі - ДП УААСП), правонаступником якого згідно п. 1.3 Статуту є Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (позивач, ДО УААСП), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бартиста" (відповідач, користувач) був укладений Ліцензійний договір № БВ - 18/13 (далі - Договір).

Згідно пункту 2.1 Договору ДП УААСП (позивач) від імені авторів та їх правонаступників, включаючи іноземних, надає користувачеві (відповідачеві) на умовах, визначених Договором право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів, які відносяться репертуару ДП УААСП, на території кафе "Бартиста Еспрессо Бар" ("B'artista Espresso Ваг"), м. Київ, вул. Жилянська, 5/60, а користувач зобов'язується виплачувати ДП УААСП авторську винагороду (роялті) відповідно до Договору та Закону.

При цьому згідно розділу 1 Договору термін "репертуар ДП УААСП" вживається у значенні: "твори, повноваження на колективне управління якими на території України передано ДП УААСП аналогічними іноземними авторсько-правовими організаціями на підставі договорів про взаємне представництво інтересів, українськими суб'єктами авторського права та їх правонаступниками на підставі письмових договорів, а також інші твори, повноваження по управлінню якими ДП УААСП здійснює на підставі Закону"; термін "твори" вживається у значенні: "оприлюднені літературні, музичні твори з текстом або без тексту, що охороняються авторським правом".

Відповідно до п. 2.4 Договору сторони домовились, що сума авторської винагороди (роялті), яка сплачується користувачем (відповідачем) за надання невиключного права на публічне сповіщення творів з репертуару ДП УААСП становить: 1 (один) відсоток від доходів користувача при безкоштовному вході, але не менше, ніж 2700,00 (дві тисячі сімсот) гри. 00 коп. за один календарний квартал. Визначена сторонами сума авторської винагороди в п. 2.4. Договору не залежить від тривалості та кількості використання творів.

Згідно п. 2.5 Договору користувач (відповідач) зобов'язується вести точний облік творів та їх авторів і не пізніше 20 числа після закінчення кожного місяця:

- перерахувати на поточний рахунок ДП УААСП авторську винагороду, визначену в п. 2.4 Договору (п.п. 2.5.1 п. 2.5 Договору);

- надати ДП УААСП безпосередньо або через представника Звіт про публічно виконані твори (далі - звіт) за формою, наведеною у Додатку 1 до Договору, та в електронному вигляді за адресою word@uacrr.kiev.ua (звіт подається в файлі формату Excel) (п.п. 2.5.2 п. 2.5 Договору);

- надати ДП УААСП належним чином завірені копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу (статистики, державної податкової служби) про прийняття за відповідний звітний період згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими Наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 (п.п. 2.5.3 п. 2.5 Договору);

- надіслати ДП УААСП належним чином заповнений та підписаний Акт про виплату авторської винагороди в 2-ох примірниках за формою, наведеною у Додатку 2 до Договору, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується ДП УААСП, після чого один примірник повертається користувачу (п.п. 2.5.4 п. 2.5 Договору).

Пунктом 2.6 Договору сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання користувачем (відповідачем) п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4, 2.9, 3.3 Договору, користувач зобов'язаний сплатити ДП УААСП (позивачу) штраф у розмірі 500 (п'ятсот) грн. за кожне порушення кожного пункту. Сплата штрафу не звільняє користувача від обов'язку сплати авторської винагороди (роялті) і (або) надання Звіту. У разі затримки платежів, користувач зобов'язаний сплатити ДП УААСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день затримки (п. 2.6 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2013 року, при цьому, всі зобов'язання відповідача, що виникли під час дії Договору, залишаються в силі до повного їх виконання. Водночас, дія даного Договору автоматично продовжується на один рік з підвищенням мінімальної суми авторської винагороди, зазначеної в п. 2.4 даного Договору, на середньорічний індекс інфляції за попередній рік і так щороку (п. 5.2.).

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач лише частково сплатив авторську винагороду за публічне виконання творів на підставі Договору за частину ІІ кварталу 2013 року у розмірі 1335,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 361 від 19.07.2013, № 364 від 22.07.2013, та за ІІІ квартал 2013 року у розмірі 2700,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 922 від 15.07.2014, № 935 від 25.07.2014, № 943 від 30.07.2014, № 03-1/10916 від 15.07.2016, № 3654715SВ від 01.08.2016, № 4195528SВ від 16.09.2016. № 4432903SВ від 06.10.2016. № 4709187SВ від 28.10.2016. Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату, позивач визначив заборгованість відповідача з оплати авторської винагороди в загальній сумі 46537,28 грн. за період з 01.10.2013 по 31.12.2016 (за IV квартал 2013 року, І, II, III, IV квартали 2014 року, І, II, III, IV квартали 2015 року, І, II, III, IV квартали 2016 року, а всього за 13 кварталів).

При цьому позивач звернув увагу суду на наявність описки у п. 2.5 Договору. Зокрема, виходячи зі змісту п. 2.4 Договору, користувач (відповідач) зобов'язався сплачувати суму авторської винагороди (роялті) за кожен календарний квартал, а відповідно до п. 2.5 Договору - перерахувати на поточний рахунок ДП УААСП авторську винагороду, визначену в п. 2.4 Договору, не пізніше 20 числа після закінчення кожного місяця. Тож, виходячи зі змісту п. 2.4 Договору, зрозуміло, що користувач (відповідач) зобов'язався сплачувати ДП УААСП суму авторської винагороди (роялті) не пізніше 20 числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає зобов'язання з оплати авторської винагороди (роялті).

Позивач також зазначив, що звертався до відповідача з претензією від 11.11.2015 № 3641, яка містила вимогу до останнього про сплату заборгованості з оплати авторської винагороди за публічне виконання творів на підставі Договору.

29.12.2015 позивач отримав лист-повідомлення відповідача № 18-12-15 від 18.01.2015 щодо отриманої претензії. Згідно наведеного листа відповідач вказав, що вважає суму та зміст претензії позивача необґрунтованими, зазначивши, що:

- 24.11.2014 відповідачем було направлено до ДО УААСП лист з проханням розірвати Договір з 01.01.2015 на підставі припинення господарської діяльності кафе "Бартиста Еспрессо Бар" по вул. Жилянська 5/60 в м. Києві;

- у період з 08.07.2014 по 04.09.2014 вказаний заклад було зачинено на реконструкцію по технічним причинам, про що було проінформовано співробітника позивача;

- 06.03.2014 відповідачем було направлено позивачу лист з проханням переглянути умови Договору та отримано усну позитивну відповідь інспектора позивача;

- крім того, відповідач повідомив позивача, що згоден сплатити борг за авторську винагороду лише за III квартал 2013 у сумі 2000 грн. 00 коп. і просив надати інформацію щодо сплати ДП УААСП авторської винагороди зазначеним у звіті виконавцям.

Позивач заперечив наведені у листі-повідомленні № 18-12-15 від 18.01.2015 доводи відповідача, оскільки:

- не отримував лист відповідача від 24.11.2014 з проханням розірвати Договір, тоді як жодних доказів, які підтверджують факт відправки цього листа, відповідач не надав;

- про той факт, що у період з 08.07.2014 по 04.09.2014 заклад відповідача було зачинено на реконструкцію по технічним причинам, відповідач не повідомив позивача належним чином, а саме в порядку п. 7.3 Договору, а відповідно до п. 7.4 Договору несвоєчасне повідомлення і (або) не повідомлення іншої сторони про дію таких обставин позбавляє відповідну сторону права посилатися на такі обставини у майбутньому як на підставу для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором;

- у відповідь на лист відповідача з проханням переглянути умови Договору, позивач надав відповідачу листом від 04.04.2014 № 1580/2 обгрунтовану відповідь, згідно якої відмовив у перегляді розміру авторської винагороди та просив сплатити вже наявну на той час заборгованість відповідача;

- також, позивач надав відповідачу відповідь, у якій повідомив останнього, що не має можливості та не зобов'язаний надавати інформацію щодо сплати авторської винагороди виконавцям.

Таким чином, на твердження позивача, оскільки він дізнався про наміри відповідача розірвати Договір лише 29.12.2015, тобто за 3 дні до дати закінчення строку дії Договору, із листа-повідомлення відповідача щодо отриманої претензії від 18.12.2015, а не за 30 календарних днів, як це передбачено п. 5.2. Договору, то Договір автоматично вважається продовженим на 1 рік (та діяв до 31 грудня 2016 року) з підвищенням мінімальної суми авторської винагороди, зазначеної в п. 2.4. даного Договору, на середньорічний індекс інфляції за попередній рік.

Крім того позивач зазначив, що відповідач не виконав обов'язки, покладені на нього пунктами 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору, а саме не надав звіти про публічно виконані твори, за формою, наведеною в Додатку 1 до Договору, копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу про прийняття, Акти про виплату авторської винагороди за формою, наведеною у Додатку 2 за кожен із звітних періодів, що відповідно до п. 2.6 Договору є підставою для стягнення з останнього на користь позивача штрафу в загальній сумі 19500,00 грн. (по 500,00 грн. за порушення кожного з пунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору за кожний з наведених 13 кварталів, в яких допущено порушення: 500,00 грн. х 3 х 13 = 19500,00 грн.).

Також, з огляду на невиконання відповідачем умов Договору, позивач вказав на наявність підстав для нарахування відповідачу 8081,36 грн. пені відповідно до п. 2.6 Договору та 2324,58 грн. 3% річних, 16409,80 грн. інфляційних нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України.

Враховуючи наведене, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 46537,28 грн. основного боргу, 19500,00 грн. штрафу, 8081,36 грн. пені, 2324,58 грн. 3% річних, та 16409,80 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, аналогічних зазначеним у листі-повідомленні відповідача № 18-12-15 від 18.01.2015, а також просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача, зокрема, загальну позовну давність - до вимог про стягнення основного боргу та вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, спеціальну позовну давність - до вимог про стягнення пені і штрафу.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту укладеного між сторонами договору № БВ - 18/13 від 16.05.2013 вбачається, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором, який є одним з видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно до частини першої статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та зміст п. 5.2 Договору, суд дійшов висновку, що наведений договір був пролонгований та діяв до 31.12.2016 року.

При цьому суд виходив з того, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження направлення ним позивачу 24.11.2014 листа з проханням розірвати Договір з 01.01.2015 на підставі припинення господарської діяльності кафе "Бартиста Еспрессо Бар" по вул. Жилянська 5/60 в м. Києві.

Судом також враховано, що фактично позивач дізнався про наміри відповідача розірвати Договір лише 29.12.2015 із листа-повідомлення відповідача щодо отриманої претензії від 18.12.2015 (вх. № 6706 від 29.12.2015), тобто за 3 дні до дати закінчення строку дії Договору, а не за 30 календарних днів, як це передбачено п. 5.2. Договору, а тому Договір автоматично продовжився на 1 рік та діяв до 31 грудня 2016 року.

Згідно із ст. 14 Цивільного Кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

По матеріалах справи судом встановлено, що відповідно до умов п. 2.4. Договору сума авторської винагороди (роялті), яка сплачується відповідачем за надання невиключного права на публічне сповіщення творів з репертуару ДП УААСП становить 1 (один) відсоток від доходів користувача при безкоштовному вході, але не менше, ніж 2700,00 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. за один календарний квартал.

Водночас, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про перегляд (зміну) сторонами умов Договору щодо розміру авторської винагороди. Так, відповідно до п. 7.2 Договору всі зміни та додатки до даного Договору укладаються у письмовій формі та є чинними за умови підписання їх уповноваженими представниками сторін. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні укладені сторонами в порядку п. 7.2 Договору зміни або додатки до Договору щодо перегляду розміру авторської винагороди, що свідчить про непогодження сторонами таких змін до Договору.

Зважаючи на зміст пунктів 2.4, 2.5 Договору та надані позивачем пояснення, суд дійшов висновку, що відповідач мав сплачувати суму авторської винагороди (роялті) не пізніше 20 числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає зобов'язання з оплати авторської винагороди (роялті). Відповідно, у разі нездійснення відповідачем оплати авторської винагороди (роялті) за Договором, її прострочення виникає з 21-го числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає таке зобов'язання.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем було порушено зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати авторської винагороди за публічне виконання творів на підставі Договору.

Розрахунок суми авторської винагороди, належної до виплати відповідачем на підставі Договору, позивачем здійснено виходячи з мінімальної суми авторської винагороди, передбаченої п. 2.4 Договору (2700,00 грн.), з урахуванням її підвищення на середньорічний індекс інфляції за попередній рік, як це передбачено п. 5.2 Договору, а саме:

- відповідно до даних Державної служби статистики України, середньорічний індекс інфляції за 2013 рік склав 100,5 %, тому мінімальна сума авторської винагороди (роялті) за один календарний квартал у 2014 році становила 2713,50 грн. (2700,00 грн. х 100,5 % = 2713,50 грн.);

- відповідно до даних Державної служби статистики України, середньорічний індекс інфляції за 2014 рік склав 124,9%, тому мінімальна сума авторської винагороди (роялті) за один календарний квартал у 2015 році становила 3389,16 грн. (2713,50 грн. х 124,9 % = 3389,16 грн.);

- відповідно до даних Державної служби статистики України, середньорічний індекс інфляції за 2015 рік склав 143,3%, тому мінімальна сума авторської винагороди (роялті) за один календарний квартал у 2016 році становила 4856,66 грн. (3389,16 грн. х 143,3 % = 4856,66 грн.).

При розрахунку суми авторської винагороди, належної до виплати на підставі Договору, позивачем враховано здійснену відповідачем оплату авторської винагороди за частину ІІ кварталу 2013 року (1335,60 грн.) та за ІІІ квартал 2013 року (2700,00 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позивач вірно визначив період заборгованості (з 01.10.2013 по 31.12.2016) та суму авторської винагороди в розмірі 46537,28 грн., яка належала до виплати відповідачем за цей період, проте в порушення умов Договору не була сплачена відповідачем (2700,00 грн. за IV квартал 2013 року + 10854,00 грн. за І, II, III, IV квартали 2014 року + 13556,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2015 року + 19426,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2016 року = 46537,28 грн.) Розрахунок суми заборгованості з оплати авторської винагороди наведений позивачем у позовній заяві.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача, який вважає необґрунтованим нарахування позивачем до сплати авторської винагороди за Договором у період з 08.07.2014 по 04.09.2014, коли заклад відповідача було зачинено на реконструкцію по технічним причинам. Так, судом враховано, що відповідно до пункту 7.3 Договору сторони повинні у 5-денний строк письмово повідомляти одна одну про зміни організаційно-правової форми, характеру і (або) виду діяльності, місцезнаходження, обставин непереборної сили та наявності інших обставин, що перешкоджають належному виконанню умов Договору, а також надавати документи та іншу інформацію, пов'язану з виконанням сторонами зобов'язань за цим Договором. Як встановлено судом, матеріали справи не містять жодних належних доказів, які б підтверджували, що відповідач повідомляв позивача в порядку п. 7.3 Договору про наявність вищевказаних обставин, які перешкоджають належному виконанню умов Договору. Разом з тим, відповідно до п. 7.4 Договору несвоєчасне повідомлення і (або) не повідомлення іншої сторони про дію таких обставин позбавляє відповідну сторону права посилатися на такі обставини у майбутньому як на підставу для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором

Таким чином, за встановлених судом обставин, відповідач є таким, що порушив зобов'язання з оплати авторської винагороди за Договором у період з 01.10.2013 по 31.12.2016 (за IV квартал 2013 року, за І, II, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І, II, III, IV квартали 2016 року, всього 13 кварталів).

Водночас, згідно поданих суду відзиву на позовну заяву та заяви про застосування позовної давності, відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача, а саме: загальну позовну давність - до вимог про стягнення основного боргу та вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, спеціальну позовну давність - до вимог про стягнення пені і штрафу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення . (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як встановлено судом за змістом пунктів 2.4, 2.5 Договору та з урахуванням наданих позивачем пояснень, відповідач мав сплачувати суму авторської винагороди (роялті) не пізніше 20 числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає зобов'язання з оплати авторської винагороди (роялті). Відповідно, у разі нездійснення відповідачем оплати авторської винагороди (роялті) за Договором, її прострочення виникає з 21-го числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає таке зобов'язання.

Отже, здійснивши аналіз умов укладеного сторонами Договору та зміст наведених правових норм, суд дійшов висновку про те, що в спірному випадку неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором, позовна давність до вимог про сплату винагороди (роялті), повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання строку оплати за кожний календарний квартал.

Тобто,

за стягненням заборгованості за IV квартал 2013 року (оплата мала бути здійснена по 20.01.2014, а відповідно прострочення такої оплати виникло з 21.01.2014) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 21.01.2017,

за стягненням заборгованості за I квартал 2014 року (оплата мала бути здійснена по 20.04.2014, а відповідно прострочення такої оплати виникло з 21.04.2014) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 21.04.2017,

за стягненням заборгованості за IІ квартал 2014 року (оплата мала бути здійснена по 20.07.2014, а відповідно прострочення такої оплати виникло з 21.07.2014) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 21.07.2017 , і т.д.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду відповідач звернувся 09.06.2017 , що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу діловодства Господарського суду міста Києва № 9376/17 від 09.06.2017, що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Про наявність поважних причин пропущення позовної давності на звернення до суду з даним позовом, позивач суд не повідомив, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Отже, зважаючи на заявлений позивачем період виникнення спірної заборгованості, підставним є нарахування відповідачу суми основного боргу лише за ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І, II, III, IV квартали 2016 року, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині суми в розмірі 41123,78 грн. (8140,50 грн. за ІІ, III, IV квартали 2014 року + 13556,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2015 року + 19426,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2016 року = 41123,78 грн.).

Разом з тим, в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5413,50 грн. позивачу належить відмовити, з огляду на пропуск ним строку позовної давності відносно вимог про стягнення основного боргу за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 2324,58 грн. 3 % річних та 16409,80 грн. інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Враховуючи, що судом встановлено пропуск позивачем строку позовної давності відносно основного зобов'язання за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року, суд дійшов висновку, що позовна давність спливла і до додаткових вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем за прострочення відповідачем основного зобов'язання за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, виходячи при цьому з встановленого періоду, в який відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням строку спливу позовної давності, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають інфляційні нарахування у розмірі 10762,90 грн. та 3% річних в розмірі 1796,04 грн. за прострочення відповідачем оплати авторської винагороди за ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І, II, III, IV квартали 2016 року.

Разом з тим, в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача сум інфляційних нарахувань (5646,90 грн.) та 3% річних (528,54 грн.) позивачу належить відмовити, з огляду на пропуск ним строку позовної давності щодо вимог в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 19500,00 грн. штрафу за невиконання п.п. 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору та 1667,48 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.

Відповідно до п. 2.6 Договору у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4, 2.9, 3.3 Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 500 (п'ятсот) грн. за кожне порушення кожного пункту. У разі затримки платежів, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день затримки

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 зазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Фактично позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня в розмірі 8081,36 грн., яка розрахована позивачем шляхом складання сум пені за кожний з 13-ти календарних кварталів, в яких позивач обраховував прострочення відповідачем сплати авторської винагороди Договором.

Як було встановлено судом при розгляді справи, обов'язок з оплати авторської винагороди був наявним у відповідача в період з 01.10.2013 по 31.12.2016 (13 кварталів).

Водночас, як зазначалось, відповідач заявив про застосування позовної давності, в т.ч. до вимог про стягнення пені.

Враховуючи наведене, умови укладеного сторонами Договору та зміст наведених правових норм щодо позовної заявності (зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК УКраїни), суд дійшов висновку про те, що в спірному випадку позовна давність до вимог про стягнення пені повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання прострочення строку оплати винагороди за відповідний календарний квартал.

Тобто,

за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за IV квартал 2016 року (останній квартал, за який відповідач був зобов'язаний сплатити авторську винагороду) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.01.2017, а отже по 21.01.2018;

за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за IІІ квартал 2016 року позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.10.2016, а отже по 21.10.2017;

за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за IІ квартал 2016 року позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.07.2016, а отже по 21.07.2017;

за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за І квартал 2016 року позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.04.2016, а отже по 21.04.2017, і т.д.

Як встановлено судом, з даним позовом до суду відповідач звернувся 09.06.2017, що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочення відповідачем оплати авторської винагороди за IV квартал 2013 року, за І, ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І квартал 2016 року.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, виходячи при цьому з встановленого періоду, в який відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням строку спливу позовної давності, суд дійшов висновку, що є обгрунтованими та підлягають задоволенню вимоги про стягнення пені у розмірі 1901,61 грн. за прострочення відповідачем оплати авторської винагороди за II, III, IV квартали 2016 року.

Разом з тим, в іншій частині вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 6179,75 грн. позивачу належить відмовити, з огляду на пропуск ним строку позовної давності щодо вимог в цій частині.

Стосовно вимог позивача про стягнення штрафу в розмірі 19500,00 грн. суд зазначає наступне.

Судом встановлено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору, зокрема, пунктів 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4 Договору, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи порушення відповідачем пунктів 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4 Договору, беручи до уваги положення пункту п. 2.6 Договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 19500,00 грн. штрафу (по 500,00 грн. за порушення кожного з пунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору за кожний з 13 кварталів, в яких відповідачем допущено порушення).

Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, в т.ч. і до вимог про стягнення штрафу, а з даним позовом до суду відповідач звернувся 09.06.2017, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення штрафу за порушення відповідачем кожного з пунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору за IV квартал 2013 року, за І, ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І квартал 2016 року (всього за 10 кварталів).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 4500,00 грн. (по 500,00 грн. за порушення кожного з пунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору за II, III, IV квартали 2016 року (3 квартали), тоді як в іншій частині вимог про стягнення штрафу у розмірі 15000,00 грн. позивачу належить відмовити, з огляду на пропуск ним строку позовної давності щодо вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1035,34 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бартиста" (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 82; ідентифікаційний код 38465983) на користь Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 41, літера А, офісне прим. 1, 2, 3; ідентифікаційний код 31025266) 41123,78 грн. (сорок одну тисячу сто двадцять три гривні 78 коп.) основного боргу; 10762,90 грн. (десять тисяч сімсот шістдесят дві гривні 90 коп.) інфляційних нарахувань, 1796,04 грн. (одну тисячу сімсот дев'яносто шість гривень 04 коп.) 3% річних; 1901,61 грн. (одну тисячу дев'ятсот одну гривню 61 коп.) пені, 4500,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень 00 коп.) штрафу, 1035,34 грн. (одну тисячу тридцять п'ять гривень 34 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.08.2017

Суддя Гумега О.В.