Рішення

від 25.07.2017 по справі 910/9796/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2017Справа №910/9796/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777

до Товариства з обмеженою відповідальністю Орлан-Транс-Експедиція

про стягнення 49 978,79 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Зарудяний А.В. - за довіреністю від 11.07.2017 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автокар-777 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Орлан-Транс-Експедиція про стягнення 49 978,79 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманих послуг за перевезення вантажу.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 47 512,49 грн. - боргу, 2 112,20 грн. - пені, 354,10 грн. - 3% річних, 1 600,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 25.07.2017 року.

25.07.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 21 500,00 грн. - боргу, 3 005,43 грн. - пені, 354,31 грн. - 3% річних, 1 600,00 грн. - судового збору.

В судове засідання 07.02.2017 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 16.05.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.07.2017 року представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 25.07.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю Орлан-Транс-Експедиція (далі по тексту - відповідач, ТОВ Орлан-Транс-Експедиція ) надійшла Заявка №063 (далі по тексту - Заявка №063), відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю АВТОКАР-777 (далі по тексту - Позивач, ТОВ АВТОКАР-777 ) згідно якої позивач бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом за маршрутом Бориспіль - СRAILSHEIM 74564 довірений йому вантаж, а саме засоби особистої гігієни, вагою та об'ємом до 20 т 86 кв. заднє завантаження та інші умови доставки вантажу визначені Заявкою №063, а відповідач зобов'язаний оплатити вартість послуги.

Вартість перевезення та порядок розрахунків відповідно до Заявки №063: 1450 Євро по курсу НБУ на дату вивантаження протягом 7 банківських днів після отримання оригіналів рахунків, оригіналу СМR, підтвердженої копії СМR накладної, податкової накладної, акту виконаних робіт.

Відповідно до Заявки №063 Позивачем прийнято до перевезення автомобільним транспортом вантаж та доставлено в місце призначення в обумовлені строки, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) №0876201 з відміткою Вантажоодержувача про отримання вантажу без зауважень.

24 лютого 2017 року Позивачем виставлено рахунок на оплату послуг №511 на суму 41 249,00 грн. та направлено на адресу Відповідача оригінали документів: Акт надання послуг №511 від 24 лютого 2017 року в двох примірниках, рахунок на оплату послуг від 24 лютого 2017 року, Заявка №063 від 15 лютого 2017 року в двох примірниках та СМR в двох примірниках, що підтверджується супровідним листом вих. № 528 від 17 березня 2017 року.

Акт №511 надання послуг від 24.02.2017 року на суму 41 249,00 грн. підписано відповідачем без жодних зауважень.

Будь-яких зауважень з приводу перевезення та доставки вантажу від Відповідача не надходило, що свідчить про належне виконання свого обов'язку Позивачем.

21.02.2017 року від Відповідача надійшла Заявка №064 (далі по тексту - Заявка №064), відповідно до якої Позивач взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом за маршрутом Бориспіль - СRAILSHEIM 74564 довірений йому вантаж, а саме засоби особистої гігієни, вагою та об'ємом до 20 т 86 кв. заднє завантаження та інші умови доставки вантажу визначені Заявкою №064, а відповідач зобов'язаний оплатити вартість послуги.

Вартість перевезення та порядок розрахунків відповідно до Заявки №064: 1450 Євро по курсу НБУ на дату вивантаження протягом 7 банківських днів після отримання оригіналів рахунків, оригіналу СМR, підтвердженої копії СМR накладної, податкової накладної, акту виконаних робіт.

Відповідно до Заявки №064 Позивачем прийнято до перевезення автомобільним транспортом вантаж та доставлено в місце призначення в обумовлені строки, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) №0831617 з відміткою Вантажоодержувача про отримання вантажу без зауважень.

02.03.2017 року Позивачем виставлено рахунок на оплату послуг №602 на суму 41 512,49 грн. та направлено на адресу Відповідача оригінали документів: Акт надання послуг №602 від 02.03.2017 року в двох примірниках, рахунок на оплату послуг від 02.03.2017 року, Заявка №064 від 21.02.2017 року в двох примірниках та СМR в двох примірниках, що підтверджується супровідним листом вих. № 561 від 23березня 2017 року.

Акт №602 надання послуг від 02.03.2017 року на суму 41 512,49 грн. підписано відповідачем без жодних зауважень.

Таким чином, відповідно до Заявок №063 та №064 Позивачем надано послуг з перевезення вантажу на загальну суму 82 761,49 грн., які прийняті відповідачем без жодних зауважень, однак строк оплати настав 01.04.2017 року.

Відповідачем частково оплачено вартість отриманих послуг в розмірі 61 261,49 грн., а вартість послуг в розмірі 21 500,00 грн. залишена неоплаченою.

Суд звертає увагу, що 19 000,00 грн. оплачені до 01.04.2017 року, а решта після 01.04.2017 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманих від позивача послуг, відповідно до умов Заявки №063 та №064, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 21 500,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу послуги за відповідну плату згідно умов Заявки №063 та №064, а відповідач в порушення умов Заявки №063 та №064 не в повному обсязі та несвоєчасно сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг, та має перед позивачем заборгованість з їх повної оплати в розмірі 21 500,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 21 500,00 грн. - (боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 3 005,43 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 3 005,43 грн. , нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 354,31 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 354,31 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Орлан-Транс-Експедиція (03148, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЖМЕРИНСЬКА, будинок 30; код ЄДРПОУ 37226143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 (01042, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА КУДРІ, будинок 12, офіс 5; код ЄДРПОУ 36303499) 21 500 (двадцять одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. - боргу, 3 005 (три тисячі п'ять) грн. 43 коп. - пені, 354 (триста п'ятдесят чотири) грн. 31 коп. - 3% річних, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 31.07.2017 року.