Ухвала

від 27.07.2017 по справі 757/24583/17-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/2986/2017 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

представника власника майна ТОВ «АСКОЛЛІ» - адвоката ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ТОВ «АСКОЛЛІ» - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 , та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунку ТОВ «АСКОЛЛІ» (код ЄДРПОУ 40298951), № НОМЕР_1 , який відкритий у ПАТ «ПУМБ» (МФО 334851), із забороною розпоряджатися грошовими коштами, що стосується видаткових операцій або відчужувати його в будь-який інший спосіб, в тому числі у частині видатку коштів готівкою, а також на зараховані кошти, які надійдуть на зазначені рахунки, повідомляючи при цьому письмово орган досудового розслідування про їх суму та дату надходження.

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував правові підстави для накладення арешту на майно зазначене у клопотанні та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «АСКОЛЛІ» - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, адвокат зазначає, що у даному кримінальному провадженні посадовим особам ТОВ «АСКОЛЛІ» не повідомлено про підозру у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення. Додає, що слідчим суддею при постановленні ухвали не зазначено конкретних правових підстав для накладення арешту на майно та не доведено, що грошові кошти були отримані внаслідок вчинення будь-якого кримінального правопорушення, підлягають конфіскації чи спеціальній конфіскації.

Крім того, апелянт зазначає, що арешт грошових коштів позбавив ТОВ «АСКОЛЛІ» можливості реалізувати свої законні права щодо розпорядження власними грошовими коштами та здійснювати господарську діяльність. Додає, що слідчим суддею не встановлено розмір завданої шкоди, а розгляд клопотання в порушення вимог ст. 172 КПК України відбувся без повідомлення власника арештованого майна.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав вимоги за апеляційною скаргою та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргапредставника власника майна підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власник майна та його представник участі у судовому засіданні суду першої інстанції не приймали, про існування ухвали слідчого судді апелянту стало відомо від працівника банку та протягом п`яти днів подано апеляційну скаргу, а саме 17.05.2017 року, пятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України перебувають матеріали кримінального провадження № 42016000000001917, відомості про яке 25.07.2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

Прокурор першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 , звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках ТОВ «АСКОЛЛІ» (код ЄДРПОУ 40298951), № НОМЕР_1 , який відкритий у ПАТ «ПУМБ» (МФО 334851), яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року задоволено та накладено арешт на зазначене к лопотанні прокурора майно.

З цим рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Як вбачається з матеріалів провадження,прокурор першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 , звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.

Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Виходячи з положень наведеної норми права, матеріальні об`єкти, які, на переконання органу досудового розслідування, мають одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України можуть набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності матеріального об`єкту тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу.

Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання.

Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.

Розглядаючи клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя не звернув уваги на відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, не надано такої постанови прокурором і під час апеляційного перегляду справи.

Наведені обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, оскільки без відповідної постанови слідчого майно не може набути статусу речового доказу.

Таким чином, у зв`язку із викладеним, колегія суддів переконана, що у такому випадку не можливо досягти інтересів досудового розслідування, забезпечити збереження речових доказів, які у подальшому можуть досліджуватись судом.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, є передчасними.

Враховуючи викладене, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, за недоведеності необхідності арешту майна, який явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора як такого, що внесене до суду із порушенням вимог ст. 171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ТОВ «АСКОЛЛІ» - адвоката ОСОБА_7 , - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку ТОВ «АСКОЛЛІ» (код ЄДРПОУ 40298951), № НОМЕР_1 , який відкритий у ПАТ «ПУМБ» (МФО 334851).

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4