Постанова

від 07.06.2017 по справі 826/5156/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 07 червня 2017 року                      № 826/5156/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді  Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Ю.П.П.» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2016 №0094451203, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне акціонерне товариство «Ю.П.П.» (надалі – позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2016 №0094451203. Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми орендної плати за земельні ділянки з юридичних осіб є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами. Представник відповідача проти позову заперечує, про що надав відповідні письмові заперечення, які наявні в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено зниження позивачем орендної плати за земельні ділянки з юридичних осіб за період з 01.01.2014 по 30.06.2016 на суму 2  229  772,41 грн, внаслідок застосування позивачем ставки податку 1,5% він нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, в той час як в дійсності позивач мав обраховувати та сплачувати податок за ставкою 3%. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,   ВСТАНОВИВ: Між Київською міською радою (орендодавець) та закритим акціонерним товариством «Ю.П.П.» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 27.12.2002, зареєстрований Головним управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 21.01.2003 за №79-6-00087 у книзі записів державної реєстрації договорів. У відповідності до умов вказаного договору, орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 26.09.2002 за №19/179 передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої вулиця Столичне шосе, 100 (сто) у Голосіївському районі міста Києва, розміром 3,8649 га для реконструкції з розширенням, експлуатації та обслуговування промислового комплексу по виробництву санітарно-гігієнічних виробів у межах,  у межах, які перенесені в натурі (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки. Розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього договору), за винятком випадку, передбаченого пунктом 5 цього договору (пункти 2.2 та 2.3 цього договору). Так, пунктом 5 зазначеного договору передбачено, що орендодавець має право у односторонньому порядку (шляхом надсилання орендареві повідомлення через податкові органи або через інший уповноважений на це орган) збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стане меншою від розміру земельного податку. Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати приватного акціонерного товариства «Ю.П.П.» за період з 01.01.2014 по 30.06.2016. Камеральною перевіркою встановлено порушення приватним акціонерним товариством «Ю.П.П.» вимог статті 21 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб. За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 19.09.2016 №1222/26-50-15-03-17/30573721 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.10.2016 №0094451203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб» всього в розмірі 535  871,60 грн, в тому числі: 428  697,28 грн за податковим зобов'язанням, 107  174,32 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями. Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приписами статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону. Починаючи з 01.01.2011 законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визнають вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до підпункту 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього кодексу, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок. Відповідно до вимог пунктів 288.1 та 288.4 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Згідно пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, але може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах. Пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що з 01.01.2011, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу. Саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % від їх грошової оцінки. Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, суд вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати з урахуванням обмежень, визначених підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України . Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 14.07.2015 №21-1699а15, від 02.12.2014 №21-274а14. Згідно з частиною першою статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. З метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі», статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України Київська міська рада 28.02.2013 прийняла рішення «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» №89/9146, відповідно до пункту 1 якого було вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. У додатку до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №89/9146 під номером 779 вказано Договір, укладений між позивачем та Київською міською радою. Доказів скасування вказаного рішення позивачем суду не надано, а іншого з матеріалів справи не вбачається. З матеріалів справи видно, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 №910/5873/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016, позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до приватного акціонерного товариства «Ю.П.П.» задоволено та внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 27.12.2002, укладеного між Київською міською радою (ідентифікаційний код: 22883141) та приватним акціонерним товариством «Ю.П.П.» (ідентифікаційний код: 30573721) та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблений запис 21.01.2003 за № 79-6-00087 у книзі записів державної реєстрації договорів, а саме викладено пункт 2.2 Договору оренди земельної ділянки від 27.12.2002 в наступній редакції: «Річна оренда плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».           Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Згідно із приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили. Так, в рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 №910/5873/16, яке набрало законної сили встановлено, що Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 15.07.2013 №05704-14948 повідомив приватне акціонерне товариство «Ю.П.П.» про встановлення нового розміру орендної плати та встановлення порядку внесення змін до Договору. Отже, твердження позивача, покладені в обґрунтування заявлених позовних вимог, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, відтак, виходячи із заявлених предмету та підстав позову, суд дійшов до висновку про необґрунтованість останнього та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва П О С Т А Н О В И В: В задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому     ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                П.О. Григорович