Рішення

від 28.07.2017 по справі 220/2427/16-ц

ВЕЛИКОНОВОСІЛКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 220/2427/16-ц

Номер провадження № 2/220/104/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2017 року смт.Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Яненко Г.М.;

при секретарі - Черняєвій С.П.;

за участі:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, яка звернулася до суду в собі представника ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Великоновосілківської селищної ради Донецької області, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016 року позивач, в собі представника ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до відповідача, про визначення місця проживання дитини.

Свою заяву мотивувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 та від шлюбу сторони мають дітей, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За рішенням Великоновосілківського районного суду від 27.07.2016 року шлюб було розірвано.

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з позивачем по справі у будинку батьків позивача.

За твердженням позивача, визначення місця проживання неповнолітньої дитини відповідатиме інтересам її сина, а тому звернулась до суду з вказаним позовом.

В усних та письмових поясненнях, даних у попередніх засіданнях, відповідач доводи позивача спростовує, однак проти визначення місця проживання дитини з матірю не заперечує.

Через канцелярію суду 28 липня 2017 року надійшло клопотання про можливість судового розгляду без участі відповідача.

Позивач, її представник проти розгляду справи без участі відповідача не заперечили.

В судовому засіданні позивач та її представник, позовну заяву підтримали та просили її задоволити, вважаючи вимоги заяви цілком законними та обґрунтованими.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, клопотав про можливість судового розгляду без участі його представника, надав суду акт обстеження житла позивача та висновок про доцільність визначення місця проживання дитини.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено:

Згідно свідоцтва про народження серії І-НО № 452526 від 14 лютого 2012 року, батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3

За рішенням Великоновосілківського районного суду від 27.07.2016 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано та від того моменту позивач, разом з сином ОСОБА_5, проживає окремо від відповідача, за адресою: вул. Андрія Шептицького 119, смт. Велика Новосілка Донецької області. Адресу проживання позивача підтверджено довідкою виконкому Великоновосілківської селищної ради Донецької області від 25.08.2016 року № 02-28-15970.

Для виховання, розвитку, проживання та утримання малолітнього ОСОБА_5, позивач ОСОБА_1 має всі необхідні умови що підтверджено наступними документами:

копією технічного паспорта на житловий будинок по вул. Андрія Шептицького 119, смт. Велика Новосілка Донецької області, довідками та характеристикою на учня навчального закладу, в якому вчиться малолітній ОСОБА_5, актом обстеження матеріально - побутових умов сім'ї позивача, висновком ради опіки та піклування Великоновосілківської селищної ради Донецької області.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1, яка звернулася до суду в собі представника ОСОБА_2, до ОСОБА_3, про визначення місця проживання дитини підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються ст. 51 Конституції України, ст.ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст.5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 19, 141, 150, 157, 160, 161 СК України, ЗУ "Про охорону дитинства."

Так, статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батьків та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.

Відповідно до ст.ст. 3,18,27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Постановою ВР України №789 Х11 від 27.02.1991 року), батьки зобов'язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей … першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини встановлює, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають із вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно зі ст. 8 ЗУ " Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У п. 6 "Декларації прав дитини" Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 p., зазначено, що "дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна, коли це можливо, зростати під піклуванням і відповідальністю своїх батьків, у всякому випадку в атмосфері любові і морального та матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю"

За приписами ст. 12 ЗУ "Про охорону дитинства" батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею…( ст. 15 ЗУ " Про охорону дитинства").

Згідно з положеннями ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, не залежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини .

Відповідно до п.п. 2, 3 ст.150 СК України батьки зобов'язані займатися вихованням дитини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини ( ч.ч.1,2 ст.155 СК України).

Статтею 160 СК Українивстановлено право батьків на визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років.

Відповідно до ч.1ст. 161СК Україниякщо батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із нихбуде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опікита піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини судом беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч.2 ст.161 СК України).

За приписами ст. 12 Конвенції про права дитини, дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Зазначені положення Конвенції кореспондуються з ч.2 ст. 171 СК України, якою передбачено, що при вирішенні спору, в тому числі і про місце проживання, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана судом. Судом не опитувалась малолітня дитина оскільки, з огляду на його вік, хлопчик не здатний висловити свою думку про бажане місце проживання.

Європейський суд з прав людини (Справа "Савіни проти України" (Заява № 39948/06) у рішенні від 18.12.2008 наголосив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві".

При ухваленні даного рішення суд також враховує вимоги п. 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р. про те, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що на час вирішення судом спору найбільш сприятливим для дитини та відповідним її інтересам щодо належних умов проживання, виховання та розвитку буде рішення про встановлення місця проживання з матір'ю.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідач як батько, незважаючи на проживання дитини з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною та прийнятті участі у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за судовим рішенням, що позивачем не заперечувалось.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, але позивачем це питання не піднімалося, а тому судом це питання і не розглядається.

На підставі ст.161 СК України, керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК Укр аїни, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю, позивачем по справі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою її теперішнього проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Г.М.Яненко