Рішення

від 31.07.2017 по справі 904/6805/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.07.17р. Справа № 904/6805/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (м. Дніпро)

до Житлово - будівельного кооперативу № 369 (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та інших житлово - комунальних послуг від 01.02.2015 у розмірі 33 147 грн. 79 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 31.07.2017))

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 15.06.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Житлово - будівельного кооперативу № 369 (далі - відповідач), в якому, на момент звернення з ним до суду, просило суд стягнути заборгованість за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та інших житлово - комунальних послуг від 01.02.2015 у розмірі 40 348 грн. 31 коп.

Сума позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та інших житлово - комунальних послуг від 01.02.2015 в частині повної та своєчасної оплати за надані в період з травня 2015 року по грудень 2016 року послуги, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість в сумі 40 348 грн. 31 коп.

У судове засідання 10.07.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 10.07.2017 не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, про день час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Судом було зауважено, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 10.07.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 31.07.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався , з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшла довідка (вх.суду 42626/17 від 31.07.2017), в якій він підтвердив відсутність між сторонами аналогічних спорів.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 42628/17 від 31.07.2017), в якій він зазначає, що в процесі розгляду справи судом позивачем було частково погашено суму основного боргу, у зв'язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та інших житлово - комунальних послуг від 01.02.2015 у розмірі 33 147 грн. 79 коп.

Так, відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, зменшений заявлений до стягнення основний борг, у зв'язку з його частковим погашенням відповідачем, при цьому, ціна позову фактично зменшилась.

В той же час, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 33 147 грн. 79 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви (вх.суду 42629/17 від 31.07.2017), в яких він, на виконання вимог ухвали суду, надав пояснення щодо наявності звернень відповідача в порядку пункту 7.2. договору щодо його припинення; розгорнутий розрахунок ціни позову із зазначенням помісячних даних щодо 1) загальної вартості наданих послуг (по кожному місяцю з 01.02.2015 по 01.06.2017 окремо); 2) суми оплати по кожному місяцю; 3) суми заборгованості по кожному місяцю спірного періоду; письмові пояснення щодо наявності окремих договорів на аналогічні послуги в спірний період зі споживачами (мешканцями) будинку за адресою: Запорізьке шосе, будинок 80 (під'їзди 3, 4); докази виконання пункту 3.4.2. договору щодо надання інформації про перелік послуг, структуру тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості тощо; докази оплати послуг, наданих в період з 01.02.2015 по 01.06.2017 (відповідачем, мешканцями).

У судове засідання 31.07.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 31.07.2017 вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.06.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49041, м. Дніпро, Запорізьке шосе, будинок 80, на яку і була направлена вся кореспонденція господарського суду для відповідача.

Також, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу .

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася, зокрема, ухвала суду від 10.07.2017, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.06.2017; судом здійснювалося відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 69 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 11.07.2017, які долучені до матеріалів справи (а.с.201-202). Більше того, з матеріалів справи вбачається, що вказані дії відповідача носять систематичний характер, оскільки поштове відправлення з ухвалою суду від 20.06.2017 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Причина повернення: за закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с.85-86).

В той же час, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 20.06.2017 та від 10.07.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 20.06.2017 та від 10.07.2017 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань завчасно, а неотримання ухвал суду відповідачем відбулося внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Слід зазначити, що оприлюднення всіх ухвал суду у даній справі здійснювалося судом у встановлені законодавством строки (завчасно).

Будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 31.07.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 31.07.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідну довідку. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

За змістом статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", пункту 1.7 Методичних рекомендацій щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності в утриманні будинків і прибудинкової території, які затверджено Наказом № 176 від 05.09.2001 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, суб'єкти підприємницької діяльності, які орендують нежитлові приміщення у житлових будинках, або яким нежитлові приміщення належать на праві власності, крім орендної плати та плати за комунальні послуги за встановленими органами місцевого самоврядування тарифами, приймають участь в загальних для всього житлового будинку експлуатаційних витратах пропорційно загальній площі.

Згідно із Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджені Наказом № 76 від 17.05.2005 Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, утримання будинків і прибудинкових територій - це господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Так, 01.02.2015 між Житлово - будівельним кооперативом № 369 (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та інших житлово - комунальних послуг далі - договір, а.с.11-12), відповідно до умов якого:

- виконавець забезпечує надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та надання інших житлово-комунальних послуг у житловому будинку № 80 п. 3, 4 по Запорізькому шосе у м. Дніпропетровську (пункт 1.1. договору);

- замовник забезпечує своєчасну оплату таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором (пункт 1.2. договору).

У пункті 7.1. та 7.2. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015. У разі коли за місяць до закінчення дії договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, договір вважається щороку продовженим.

При цьому, відповідно до умов пункту 8.2. договору будь-які зміни чи доповнення до договору оформлюються сторонами шляхом підписання відповідних письмових угод, які є невід'ємними частинами договору.

Доказів визнання недійсним, розірвання або зміни договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та інших житлово - комунальних послуг від 01.02.2015, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У пунктах 1.3., 1.4. та 1.5. договору сторони визначили наступне:

- виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішення органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг (пункт 1.3. договору);

- якщо тариф на житлово-комунальні послуги, які надаються за договором, не затверджені рішенням органу місцевого самоврядування, або не є такими, тариф яких підлягає затвердженню рішенням органу місцевого самоврядування, ціна таких житлово-комунальних послуг затверджується за домовленістю сторін договору (пункт 1.4. договору);

- розмір щомісячної плати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на дату укладення договору становить 1 поверх - 1 грн. 12 коп., 2-9 поверх - 1 грн. 58 коп. (пункт 1.5. договору).

На виконання своїх договірних зобов'язань, позивачем у період з січня 2015 року по грудень 2016 року були надані послуги на загальну суму 116 914 грн. 34 коп.

При цьому, судом зауважено, що відповідно до пункту 3.4.2. договору виконавець зобов'язаний подавати замовнику в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік послуг, структуру тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості тощо, а замовник має право на своєчасне отримання від виконавця інформації про перелік послуг, структуру тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості тощо.

З цього приводу, представником позивача у судовому засіданні було пояснено, що порядок подання вказаної інформації сторонами у договорі визначено не було, а інформування споживачів про вказані обставини здійснювалося позивачем шляхом викладення їх на інформаційних стендах у будинку, що обслуговувався.

При цьому, слід відзначити, що у розділі 5 договору сторонами були передбачені умови щодо розв'язання спорів, а саме:

- у разі порушення виконавцем умов договору замовник та представником виконавця складається акт-претензія із зазначенням у ньому строків, виду порушення, кількісних і якісних показників послуг тощо. Представник виконавця повинен з'явитися за викликом замовника для підписання акта-претензії не пізніше ніж протягом двох робочих днів (пункт 5.1. договору);

- акт-претензія подається виконавцеві, який вирішує протягом трьох робочих днів питання щодо проведення перерахунку платежів або надає замовнику обґрунтовану письмові відмову в задоволенні його претензій (пункт 5.2. договору);

- спори між сторонами розв'язуються шляхом проведення переговорів або у судовому порядку (пункт 5.3. договору).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів порушення виконавцем умов договору, а також складання сторонами актів-претензій за спірний період матеріали справи не містять; представником позивача у судовому засіданні було повідомлено, що претензій від відповідача у спірному періоді щодо наданих позивачем послуг не надходило, акти-претензії сторонами не складалися.

Протягом розгляду справи судом, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов'язань, визначених пунктами 2.2.,2.3. та 2.4. договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем зі сплати наданих послуг за період з травня 2015 року по грудень 2016 року на суму 33 147 грн. 79 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить також з наступного.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо оплати спожитих послуг, а саме:

- розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 2.1. договору);

- оплата за надані за договором послуги вноситься не пізніше кожного 10-го числа місяця, що настає за розрахунковим (пункт 2.2. договору);

- послуги сплачуються у безготівковій формі (пункт 2.3. договору).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до умов договору відповідач зобов'язався оплачувати надані позивачем послуги не пізніше кожного 10-го числа місяця, що настає за розрахунковим.

При цьому, як встановлено судом, на виконання умов договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та інших житлово - комунальних послуг від 01.02.2015 позивачем у період з січня 2015 по грудень 2016 були надані послуги на загальну суму 116 914 грн. 34 коп. (а.с.14-72), відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, але не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати послуг за вказаний період, чим порушив умови договору, норми чинного законодавства, та у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 33 147 грн. 79 коп.

При цьому, у відповідності до частин 1, 4 та 5 статті 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору шляхом виклику представника виконавця для складання та підписання акту-претензії споживача. Доказів звернення споживача до суду для доведення факту ненадання йому житлово-комунальних послуг за умовами спірного договору відповідачем в матеріали справи не надано .

Викладене підтверджує, що позивачем зобов'язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та надані послуги приймалися відповідачем без зауважень.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості за надані позивачем у період з травня 2015 року по грудень 2016 року послуги на залишкову суму 33 147 грн. 79 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 33 147 грн. 79 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 33 147 грн. 79 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 600 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Житлово - будівельного кооперативу № 369 (49041, м. Дніпро, Запорізьке шосе, будинок 80; ідентифікаційний код 40255022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (49000, м. Дніпро, Запорізьке шосеАДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39589394) 33 147 грн. 79 коп. - основного боргу, 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2