Рішення

від 25.07.2017 по справі 910/8843/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2017Справа № 910/8843/17

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Приватного підприємства "Будсеріс-КМ"

про стягнення 6 002,65 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Кубік Я.С. (представник за довіреністю №41 від 22.05.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Будсеріс-КМ" (далі - відповідач) суми заборгованості за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 32 від 01.01.2004р. в розмірі 6 002,65 грн., з яких 5 565,12 грн. сума основного боргу та 437,53 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між державним підприємством "Наш Дім" та відповідачем договору, останньому було передано у строкове платне користування приміщення, натомість відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, за наявності якої позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2017р. відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у даній справі, прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 04.07.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2017р. розгляд справи відкладено до 25.07.2017р.

12.07.2017р. до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останнім заявлено до стягнення з відповідача суму боргу в розмірі 5 099,11 грн., з яких 4 127,12 грн. сума основного боргу, 829,47 грн. та 142,52 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті - змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням (зменшенням) розміру позовних вимог слід розуміти збільшення (зменшення) суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення (зменшення) розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України та зазначені в цій постанові.

З урахуванням викладеного, заява позивача в частині зменшення суми основного боргу до 4 127,12 грн. та збільшення пені до 829,47 грн., з огляду на дотримання позивачем вимог ст. ст. 22, 54-57 ГПК України, приймається судом до розгляду, отже має місце нова ціна позову, з якої і вирішується спір.

Щодо заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 142,52 грн., суд відзначає, що заявляючи такі вимоги у своїй заяві про зменшення позовних вимог, позивач фактично заявив додаткові вимоги, які не заявлялися раніше, тобто його заява направлена на одночасну зміну предмету та підстав заявленого ним позову.

Отже, вказана заява позивача в частині заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 142,52 грн. є не зменшенням чи збільшенням позовних вимог, а по суті є поданням іншого (ще одного) позову, що є недопустимим у розумінні статті 22 ГПК України, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви та розглядає даний спір в частині вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 127,12 грн. та пені в розмірі 829,47 грн.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 25 липня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2004р. між Державним підприємством "Наш Дім", як орендодавцем, та Приватним підприємством "Будсеріс-КМ", як орендарем укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 32 (далі - Договір) відповідно до якого орендодавець передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 97,5 м 2 , що розміщене за адресою: м. Київ, Стратегічне шосе, 37 (далі - майно), що перебуває на балансі орендодавця (далі - орендодавець/ Балансоутримувач), вартість якого за експертною оцінкою станом на 31.08.2003 становить 58,200,00 грн. (п. 1.1 Договору).

Пунктом 3.1. Договору сторонами визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць по якому є інформація про індекс інфляції) - 494,25 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору, перерахування здійснюється відповідачем до 12 числа місяця слідуючого за звітнім з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 30 % орендної плати перераховується до державного бюджету, 70 % орендної плати перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця.

Положеннями п. 3.5. Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

В п. 5.2. Договору відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У відповідності до п. 10.1 Договору договір діє з 30.12.2003р. до 30.12.2006р. включно.

Згідно з п. 10.5 Договору у разі відсутності зави однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір підлягає продовженню н той самий термін в на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.

Спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати у розмірі 4 127,12 грн. за період з квітня 2016р. по листопад 2016р., за наявності якої позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача також 829,47 грн. пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди державного майна.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За таких обставин, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження припинення або зміни умов договору, укладений між сторонами договір оренди є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частина 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Судом встановлено факт наявності заборгованості з орендної оплати, 30 % розміру якої в силу п. 3.3. Договору відповідач мав сплачувати позивачу до 12 числа наступного за звітним місяцем.

Крім того, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань за період з грудня 2012р. по березень 2016р. встановлений при розгляді справи № 910/14769/16, рішення з якої набрало законної сили з 23.09.2016р. та відповідно до ст. 35 ГПК України не потребує доказування при розгляді даної справи.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу зі сплати орендної плати у відповідача перед позивачем за період з квітня 2016р. по листопад 2016р. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 ГПК України не спростований, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 127,12 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання заявлено до стягнення з відповідача 829,47 грн. пені за період з 12.11.2016р. по 12.05.2017р.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 3.5. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені за договором та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним у зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення 829,47 грн. пені за заявлений ним період підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/8843/17 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 4 127,12 грн. суми основного боргу та 829,47 грн. пені.

Судовий збір в розмірі 1 600,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України та п. п. 3.3., 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013, покладається на відповідача та стягується в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Будсеріс-КМ" (ідентифікаційний код 31361425, адреса: 04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, буд. 12/14) в дохід Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31111094700011, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) 4 127,12 грн. (чотири тисячі сто двадцять сім гривень 12 коп.) суми основного боргу та 829,47 грн. (вісімсот двадцять дев'ять гривень 47 коп.) пені.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Будсеріс-КМ" (ідентифікаційний код 31361425, адреса: 04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, буд. 12/14) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУ ДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок 31215206783001, код платежу: 22030001) 1 600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень 00 коп.) судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.07.2017р.

Суддя С.М. Морозов