Постанова

від 03.08.2017 по справі 826/13607/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 03 серпня 2017 року               місто Київ                            №826/13607/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві    провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2015 №6826552209, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 №6826552209. Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення,  прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача. Розгляд справи здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну невиїзну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014. Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Техно-сервіс» статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень у розмірі 100 703,00 грн. За наслідками  перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 05.01.2015 №1/26-55-22-09/21452048 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 №6826552209, відповідно до якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125879,00 грн.,  з яких 100703,00 грн. - основний платіж, та 25176,00 грн. - штрафні (фінансові). Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15 та від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14.           Як вбачається зі змісту акта перевірки Державної податкової інспекції у Печерському  районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 05.01.2015 №1/26-55-22-09/21452048, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» на підставі рахунків-фактур та договорів від 21.08.2014 №210814-РВ/М та від 21.08.2014 №210814/ССМ. Так, як свідчать матеріали справи, між товариством з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» здійснювалися господарські операції на підставі рахунків-фактур від 20.08.2014 №сф-2008, від 21.08.2014 №сф-2108, від 18.08.2014 №сф-1808, від 19.08.2014 №сф-1908, від 14.08.2014 №сф-1408, від 12.08.2014 №сф-1208, від 11.08.2014 №сф-1108, від 05.08.2014 №сф-0508, від 04.08.2014 №сф-0408. На підтвердження виконання рахунків-фактури, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: рахунків-фактури, податкових накладних, видаткових накладних, виписок по рахунку. Суд ознайомившись із рахунками-фактур, податковими накладними, видатковими накладними встановив, що в них не зазначено прізвищ з ініціалами та посади осіб, які їх виписали. Також, позивачем не надано жодних довіреностей на отримання матеріальних цінностей, не надано пояснень, яким чином здійснювалася поставка товару, ким вчинялися роботи з навантаження-розвантаження товарів, не надано доказів наявності складських приміщень, де зберігався придбаний товар. Також, з матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» (замовник) та  товариством з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» (підрядник) укладено договір від 21.08.2014 №210814-РВ/М, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в Договорі, на власний ризик, власними та/або залученими силами та засобами, у відповідності до діючих будівельних норм та правил, з використанням базового устаткування та матеріалів замовника і в обумовлений договором строк виконати ремонт, монтаж та налагодження систем сигналізації охоронного призначення на відділень публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» згідно переліку. Крім цього, між товариством з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» (замовник) та  товариством з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» (підрядник) укладено договір від 21.08.2014 №210814/ССМ, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених у Договорі, на власний ризик, власними та/або залученими силами та засобами, у відповідності до діючих будівельних норм та правил, з використанням базового устаткування та матеріалів замовника і в обумовлений договором строк виконати згідно проектної документації монтаж слабкострумових мереж магазинів «Сільпо» з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в існуючих приміщеннях в місті Києві по вул. Мате Залки, 6, вул. Гончара, 96, вул. Русанівська набережна, 10, вул. Щербакова, 56/7, бул. Чоколівський, 6. Суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних, а також доказів сплати контрагенту вартості товару з податком на додану вартість. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613. Разом з тим, проаналізувавши документи, що містяться в матеріалах справи, судом не встановлено реального руху активів в процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Зокрема, предметом договорів  між товариством з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» та  товариством з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» були послуги, які відносяться до основних видів діяльності саме позивача. Доказів доцільності залучення відповідного контрагента позивачем суду не надано, зокрема, що замовники відповідних послуг у товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» не заперечують проти залучення останнім субпідрядника (відсутні письмові згоди), що позивач не в змозі самостійно виконати відповідний обсяг взятих на себе за договорами із третіми особам, робіт. Отже, позивачем не обґрунтовано ділову мету, економічну доцільність  відповідних взаємовідносин, не доведено використання придбаного за рахунками-фактурами товару у власній господарській діяльності. Отже, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки суду не надано належних первинних та бухгалтерських документів, які б посвідчували фактичне здійснення придбання товару позивачем у контрагента. Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному. Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно із приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору у розмірі 251,76 грн., з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 2   265,82 грн. (2517,58 грн. – 251,76 грн.). Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, П О С Т А Н О В И В: У задоволені позову відмовити. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-сервіс» (код ЄДРПОУ 21452048) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 2 265 (дві тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 82 коп. Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.             Суддя                                                                                                Літвінова А.В.