Рішення

від 02.08.2017 по справі 904/7293/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.08.17р. Справа № 904/7293/17

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

до Дочірнього підприємства "Тепловиробничий центр" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з програмного забезпечення № 0004 від 23.03.2015 у загальному розмірі 8 044 грн. 45 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 19119 від 26.12.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Дочірнього підприємства "Тепловиробничий центр" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг з програмного забезпечення № 0004 від 23.03.2015 у загальному розмірі 8 044 грн. 45 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 040 грн. 00 грн. - основний борг;

- 696 грн. 98 коп. - пеня;

- 225 грн. 28 коп. - інфляційні втрати;

- 78 грн. 19 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з програмного забезпечення № 0004 від 23.03.2015 в частині розрахунків за надані позивачем в період з листопада 2016 року по червень 2017 року послуги, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 7 040 грн. 00 грн. За прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 02.11.2016 по 30.06.2017 в сумі 696 грн. 98 коп. Крім того, за прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2016 року по травень 2017 року у сумі 225 грн. 28 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 02.11.2016 по 30.06.2017 у сумі 78 грн. 19 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.08.2017.

У судове засідання 02.08.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 02.08.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.07.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49005, м. Дніпро, вулиця Феодосіївська, будинок 7, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 12.07.2017, було вручено відповідачу 18.07.2017 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4903809113170 (№ 490050538222), яке повернулося до суду з відповідною відміткою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 12.07.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом двох тижнів з моменту отримання ухвали суду не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 02.08.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 23.03.2015 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - виконавець, позивач) та Дочірнім підприємством "Тепловиробничий центр" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (далі - користувач, відповідач) було укладено договір про надання послуг з програмного забезпечення № 0004 (далі - договір, а.с.16-19), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати користувачу послуги з on-line доступу до електронного сервісу програмного забезпечення (комп'ютерної програми) "Aviro" на умовах та в термін, що визначено договором. Користувач зобов'язується прийняти та оплатити послуги у строки та на умовах договору. Код 58.29.4 "Програмне забезпечення як оперативно доступне (у режимі on-line)" (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності в день його підписання та діє до моменту належного та повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором .

Докази зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У розділі 2 сторони погодили, зокрема, ціну послуг, а саме:

- ціна послуг для одного робочого місця на момент підписання договору складає 440 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору);

- загальна вартість послуг за договором складається з суми виставлених виконавцем рахунків-фактур, з урахуванням кількості робочих місць (пункт 2.9. договору).

У розділі 3 договору сторони погодили умови надання послуг та обов'язки сторін, зокрема:

- надання послуг оформлюється шляхом підписання сторонами відповідних документів про надання послуг (акт про надання послуг) (пункт 3.8. договору);

- перевірка якості надання послуг виконується користувачем відповідно до акту про надання послуг (пункт 3.9. договору);

- датою надання послуг користувачу є дата підписання виконавцем та користувачем акта про надання послуг з послуг виписаних виконавцем (пункт 3.10. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з листопада 2016 року по червень 2017 року було надано відповідачу послуги з on-line доступу до електронного сервісу програмного забезпечення (комп'ютерної програми) "Aviro" на загальну суму 7 040 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними актами приймання-передачі наданих послуг до договору:

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/11/2 від 01.12.2016 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.28);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/12/2 від 03.01.2017 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.29);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/01/2 від 01.02.2017 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.30);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/02/2 від 01.03.2017 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.31);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/03/2 від 03.04.2017 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.32);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/04/2 від 03.05.2017 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.33);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/05/2 від 01.06.2017 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.34);

- актом приймання-передачі наданих послуг до договору № 0004/06/2 від 03.07.2017 на суму 880 грн. 00 коп. (а.с.35).

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень . В кожному акті зазначено, що виконавцем послуги надані якісно, в повному обсязі та в строк, згідно з умовами договору.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 2 договору сторонами були, зокрема. визначені умови щодо порядку розрахунків, а саме:

- користувач здійснює оплату за послуги після фактичного користування послугами впродовж перших 2-х місяців на підставі виставлених рахунків-фактури виконавцем. В подальшому передплата проводиться щомісяця в розмірі 100% не пізніше 2-х банківських днів з дня пред'явлення рахунку-фактури виконавцем (пункт 2.2. договору);

- оплата грошових коштів користувачем здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі договору або рахунку виконавця. Валюта платежу - гривня України (пункт 2.3. договору);

- оплата вважається здійсненою після зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 2.4. договору).

У відповідності до умов договору, позивачем у спірний період виставлялися відповідачу рахунки на оплату, а саме:

- рахунок-фактура № 0004/11/2 від 25.10.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (листопад 2016 року) (а.с.20);

- рахунок-фактура № 0004/12/2 від 25.11.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (грудень 2016 року) (а.с.21);

- рахунок-фактура № 0004/01/2 від 23.12.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (січень 2017 року) (а.с.22);

- рахунок-фактура № 0004/02/2 від 25.01.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (лютий 2017 року) (а.с.23);

- рахунок-фактура № 0004/03/2 від 24.02.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (березень 2017 року) (а.с.24);

- рахунок-фактура № 0004/04/2 від 24.03.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (квітень 2017 року) (а.с.25);

- рахунок-фактура № 0004/05/2 від 25.04.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (травень 2017 року) (а.с.26);

- рахунок-фактура № 0004/06/2 від 25.05.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (червень 2017 року) (а.с.27).

Слід зауважити, що на кожному рахунку у правому нижньому куті стоїть відмітка відповідача про його отримання, при цьому, суд відзначає, що дата отримання відповідачем кожного рахунку збігається з датою його виставлення позивачем (реквізитом документа). Отже, саме з цих дат слід відліковувати строк на їх оплату (2 банківських дні).

Судом встановлено, що з огляду на положення пункту 2.2. договору строк оплати наданих в період з листопада 2016 року по червень 2017 року послуг є таким, що настав у такі терміни:

- рахунок-фактура № 0004/11/2 від 25.10.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (листопад 2016 року) мав бути оплачений в строк по 27.10.2016 включно;

- рахунок-фактура № 0004/12/2 від 25.11.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (грудень 2016 року) мав бути оплачений в строк по 29.11.2016 включно;

- рахунок-фактура № 0004/01/2 від 23.12.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (січень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 27.12.2016 включно;

- рахунок-фактура № 0004/02/2 від 25.01.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (лютий 2017 року) мав бути оплачений в строк по 27.01.2017 включно;

- рахунок-фактура № 0004/03/2 від 24.02.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (березень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 28.02.2017 включно;

- рахунок-фактура № 0004/04/2 від 24.03.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (квітень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 28.03.2017 включно;

- рахунок-фактура № 0004/05/2 від 25.04.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (травень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 27.04.2017 включно;

- рахунок-фактура № 0004/06/2 від 25.05.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (червень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 29.05.2017 включно.

При цьому, відповідач у вказані в пункті 2.2. та у визначені судом строки надані позивачем в період з листопада 2016 року по червень 2017 року послуги не оплатив.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих в період з листопада 2016 року по червень 2017 року послуги з on-line доступу до електронного сервісу програмного забезпечення (комп'ютерної програми) "Aviro" відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 7 040 грн. 00 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Так, відповідно до умов договору, розрахунки за надані позивачем послуги проводяться щомісяця в розмірі 100% не пізніше 2-х банківських днів з дня пред'явлення рахунку-фактури виконавцем (пункт 2.2. договору).

Слід зауважити, що акти приймання-передачі наданих послуг за період з листопада 2016 року по червень 2017 року на загальну суму 7 040 грн. 00 коп. підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об'єму надання послуг. Як було вказано вище, з вищезазначених актів вбачається, що вони підписані без зауважень.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано умови договору в частині виконання його зобов'язань за ним.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строки оплати наданих послуг є такими, що настали, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 7 040 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 7 040 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про надання послуг з програмного забезпечення № 0004 від 23.03.2015 у відповідача перед позивачем в сумі 7 040 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 7 040 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.2. договору сторони погодили, що у разі недотримання користувачем терміну оплати послуг, вказаних у пунктах 2.2., 2.4., 2.5. договору, виконавець відповідно переносить термін початку надання послуг згідно з пунктом 3.2. договору на строк затримки з боку користувача. Користувач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

За прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 02.11.2016 по 30.06.2017 в сумі 696 грн. 98 коп.

При цьому, з наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивач здійснює нарахування пені за порушення строків оплати наданих в період з листопада 2016 року по січень 2017 року послуг з порушенням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (щодо припинення нарахування через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).

З цього приводу в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 зазначено таке.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане ; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін . Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5. постанови Пленуму).

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.8), визначається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку , а також норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- рахунок-фактура № 0004/11/2 від 25.10.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (листопад 2016 року) мав бути оплачений в строк по 27.10.2016 включно; в період прострочення з 02.11.2016 по 27.04.2017 пеня складає 118 грн. 70 коп. ;

- рахунок-фактура № 0004/12/2 від 25.11.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (грудень 2016 року) мав бути оплачений в строк по 29.11.2016 включно; в період прострочення з 02.12.2016 по 29.05.2017 пеня складає 118 грн. 47 коп. ;

- рахунок-фактура № 0004/01/2 від 23.12.2016 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (січень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 27.12.2016 включно; в період прострочення з 02.01.2017 по 27.06.2017 пеня складає 115 грн. 08 коп. ;

- рахунок-фактура № 0004/02/2 від 25.01.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (лютий 2017 року) мав бути оплачений в строк по 27.01.2017 включно; в період прострочення з 02.02.2017 по 30.06.2017 пеня складає 95 грн. 96 коп. ;

- рахунок-фактура № 0004/03/2 від 24.02.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (березень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 28.02.2017 включно; в період прострочення з 02.03.2017 по 30.06.2017 пеня складає 77 грн. 05 коп. ;

- рахунок-фактура № 0004/04/2 від 24.03.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (квітень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 28.03.2017 включно; в період прострочення з 02.04.2017 по 30.06.2017 пеня складає 56 грн. 13 коп. ;

- рахунок-фактура № 0004/05/2 від 25.04.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (травень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 27.04.2017 включно; в період прострочення з 02.05.2017 по 30.06.2017 пеня складає 36 грн. 74 коп. ;

- рахунок-фактура № 0004/06/2 від 25.05.2017 на суму 880 грн. 00 коп. на попередню оплату за on-line доступ до електронного сервісу програмного забезпечення "Aviro" (червень 2017 року) мав бути оплачений в строк по 29.05.2017 включно; в період прострочення з 02.06.2017 по 30.06.2017 пеня складає 17 грн. 48 коп., а всього 635 грн. 61 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 635 грн. 61 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з грудня 2016 року по травень 2017 року у сумі 225 грн. 28 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 02.11.2016 по 30.06.2017 у сумі 78 грн. 19 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Вказана правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2017 у справі № 904/11360/16.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані вказані вимоги, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (а.с.11-12), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати за загальний період з грудня 2016 року по травень 2017 року складають 229 грн. 74 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 225 грн. 28 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 225 грн. 28 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем в частині нарахуванням 3% річних за прострочення оплати наданих у листопаді 2016 року послуг в межах вірно визначеного періоду прострочення здійснено арифметично невірний розрахунок (невірне заокруглення), в іншій частині розрахунок 3% річних проведено за вірно визначеними періодами прострочення та сумами заборгованості у кожному з них, а також арифметично вірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, в частині нарахування 3% річних за прострочення оплати наданих у листопаді 2016 року послуг визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом (за прострочення оплати наданих у листопаді 2016 року послуг), судом було встановлено, що 3% річних за період прострочення з 02.11.2016 по 27.04.2017 складають 17 грн. 42 коп. В іншій частині розрахунок позивача є вірним.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 78 грн. 18 коп.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Тепловиробничий центр" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (49005, м. Дніпро, вулиця Феодосіївська, будинок 7; ідентифікаційний код 32688532) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 7 040 грн. 00 коп. основного боргу, 635 грн. 61 коп. - пені, 225 грн. 28 коп. - інфляційних втрат, 78 грн. 18 коп. - 3% річних, 1 587 грн. 79 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко