Рішення

від 02.08.2017 по справі 904/7351/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.08.17р. Справа № 904/7351/17

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГМР Транс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 12/01-16 від 12.01.2016 у загальному розмірі 648 618 грн. 64 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Суппіс О.С. - представник (довіреність від 16.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГМР Транс" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг № 12/01-16 від 12.01.2016 у загальному розмірі 648 618 грн. 64 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 505 275 грн. 54 грн. - основний борг;

- 65 456 грн. 15 коп. - пеня;

- 35 369 грн. 29 коп. - штраф;

- 35 232 грн. 66 коп. - інфляційні втрати;

- 7 285 грн. 00 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг № 12/01-16 від 12.01.2016 в частині розрахунків за надані позивачем в період з липня 2016 року по березень 2017 року послуги, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 505 275 грн. 54 грн. За прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.08.2016 по 04.07.2017 в сумі 65 456 грн. 15 коп. Також, за прострочення виконання вказаного зобов'язання понад 15 календарних днів на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% від суми зазначеної у відповідному акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) в сумі 35 369 грн. 29 коп. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з вересня 2016 року по червень 2017 року у сумі 35 232 грн. 66 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 15.08.2016 по 04.07.2017 у сумі 7 285 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.08.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 43008/17 від 02.08.2017), в якому він просив суд розглянути справу без участі його представника та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, у разі необхідності - вийти за межі позовних вимог.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 43011/17 від 02.08.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 14.07.2017 пояснення.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 43014/17 від 02.08.2017), в якому він визнає наявність заборгованості перед позивачем в загальній сумі 648 618 грн. 64 коп., яка складається з наступних сум: 505 275 грн. 54 грн. - основний борг, 65 456 грн. 15 коп. - пеня, 35 369 грн. 29 коп. - штраф, 35 232 грн. 66 коп. - інфляційні втрати, 7 285 грн. 00 коп. - 3% річних. Виникнення вказаної заборгованості відповідач пояснює скрутним матеріальним становищем підприємства.

У судове засідання 02.08.2017 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 02.08.2017 не з'явився, але судом було враховано наявність клопотання про розгляду справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представником відповідача у судовому засіданні 02.08.2017 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, підтверджено визнання відповідачем позовних вимог позивача у повному обсязі, у зв'язку з чим представник відповідача просив суд задовольнити позовні вимоги.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представником відповідача у судовому засіданні 02.08.2017 наголошено на тому, що ним долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 12.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГМР Транс" (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - виконавець, позивач) було укладено договір про надання послуг № 12/01-16 (далі - договір, а.с.20-21), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати послуги з юридичних питань, пов'язаних з діяльністю замовника, надавати консультаційну допомогу з питань взаємодії з контрагентами та діловими партнерами, консультувати відносно змін в законодавстві, а також представляти інтереси замовника у всіх судових інстанціях та державній виконавчій службі. Замовник, в свою чергу, зобов'язується приймати надані послуги і оплачувати їх вартість на умовах, обумовлених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016, а в частині виконання зобов'язань - повного їх виконання сторонами.

Докази зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору вартість наданих виконавцем послуг є договірною та становить орієнтовано на момент укладання договору 200 000 грн. 00 коп., але у будь-якому разі кінцева вартість послуг визначається у виставленому рахунку на оплату та узгоджується сторонами індивідуально у кожному конкретному випадку надання послуг, в залежності від їх об'єму та трудовитрат виконавця і зазначається в акті здачі-приймання робіт (надання послуг), який складається по факту надання послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з липня 2016 року по березень 2017 року було надано відповідачу послуги , обумовлені пунктом 1.1. договору, на загальну суму 505 275 грн. 54 коп. , що підтверджується наступними актами здачі-приймання робіт (надання послуг):

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 31.07.2016 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.22);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 31.07.2016 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.23);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000003 від 31.07.2016 на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.24);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000004 від 31.07.2016 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.25);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000005 від 30.09.2016 на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.26);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 30.09.2016 на суму 24 000 грн. 00 коп. (а.с.27);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 31.10.2016 на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.28);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 від 31.10.2016 на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.29);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000009 від 30.11.2016 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.30);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 30.11.2016 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.31);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000011 від 31.12.2016 на суму 287 438 грн. 14 коп. (а.с.32);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000012 від 31.01.2017 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с.33);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000013від 28.02.2017 на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.34);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000014 від 28.02.2017 на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.35);

- актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000015 від 31.03.2017 на суму 55 837 грн. 40 коп. (а.с.36).

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень. В кожному акті зазначено, що сторони претензій один до одного щодо кількості, якості та своєчасності надання послуг не мають.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що оплата вартості наданих виконавцем послуг, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, протягом 10 банківських днів після підписання акта здачі-приймання робіт (надання послуг ).

Крім того, в оплату наданих за вказаними актами послуг позивачем виставлялися рахунки на їх оплату (наявні в матеріалах справи, на звороті кожного акта, а.с.22-36).

Судом встановлено, що з огляду на положення пункту 4.2. договору строк оплати наданих в період з липня 2016 року по березень 2017 року послуг є таким, що настав.

При цьому, відповідач у вказані в пункті 4.2. строки надані позивачем в період з липня 2016 року по березень 2017 року послуги не оплатив.

Більше того, в матеріалах справи наявний лист № 24/05 від 24.05.2017, в якому ТОВ "ГМР Транс" підтверджує наявність заборгованості на загальну суму 505 275,54 грн. за надані юридичні послуг згідно з договором про надання послуг № 12/01-16 від 12.01.2016, яка склалася на поточну дату. Також вказує, що на даний час підприємство опинилося у складному фінансовому становищі. Центральним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ м. Дніпра відкрито декілька виконавчих проваджень, при примусовому виконанні яких накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках ТОВ "ГМР Транс" у банківських установах. У вказаному листі відповідач також гарантував, що знайде можливість у строк до 01.07.2017 оплатити наявну заборгованість за надані послуги у сумі 50 275 грн. 54 коп. (а.с.37).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих в період з липня 2016 року по березень 2017 року послуг, обумовлених пунктом 1.1. договору, відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 505 275 грн. 54 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Так, відповідно до умов договору, розрахунки за надані позивачем послуги проводяться протягом 10 банківських днів після підписання акта здачі-приймання робіт (надання послуг) (пункт 4.2. договору).

Слід зауважити, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з липня 2016 року по березень 2017 року на загальну суму 505 275 грн. 54 коп. підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об'єму надання послуг. Як було вказано вище, з вищезазначених актів вбачається, що вони підписані без зауважень.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано умови договору в частині виконання його зобов'язань за ним.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строки оплати наданих послуг є такими, що настали, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 505 275 грн. 54 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 505 275 грн. 54 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про надання послуг № 12/01-16 від 12.01.2016 у відповідача перед позивачем в сумі 505 275 грн. 54 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 505 275 грн. 54 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.3. договору сторони погодили, що за прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені до моменту фактичної оплати. Сторони, відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України, домовилися, що строк нарахування та стягнення пені становить 3 роки.

За прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.08.2016 по 04.07.2017 в сумі 65 456 грн. 15 коп.

Крім того, у пункті 6.4. договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати за надані послуги більше ніж на 15 календарних днів, замовник додатково до пені, і не включаючи її, сплачує виконавцю штраф у розмірі 7 % від суми зазначеної у відповідному акті здачі-приймання робіт (надання послуг).

Отже, за прострочення виконання вказаного зобов'язання понад 15 календарних днів на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% від суми зазначеної у відповідному акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) в сумі 35 369 грн. 29 коп.

З приводу вимог про стягнення пені та штрафу суд зазначає слідуюче.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання , відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання , а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України , як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши здійснені позивачем та додані до позовної заяви розрахунки пені та штрафу (а.с.11-16), суд вважає їх такими, які відповідають положенням чинного законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи, а також вказані розрахунки є арифметично вірним.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 65 456 грн. 15 коп. та штрафу в сумі 35 369 грн. 29 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з вересня 2016 року по червень 2017 року у сумі 35 232 грн. 66 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 15.08.2016 по 04.07.2017 у сумі 7 285 грн. 00 коп.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунків інфляційних втрат та 3% річних (а.с.9-11), зроблених позивачем, та встановлено, що під час їх проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунки проведені також вірно. Отже, розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, визнаються судом обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 35 232 грн. 66 коп. та 3% річних у сумі 7 285 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Суд також відзначає, що відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги позивача у повному обсязі, з приводу чого суд зазначає таке.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи.

Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Враховуючи встановлені судом обставини, дії відповідача в частині визнання боргу у загальній сумі 648 618 грн. 64 коп., який складається з наступних сум: 505 275 грн. 54 грн. - основний борг, 65 456 грн. 15 коп. - пеня, 35 369 грн. 29 коп. - штраф, 35 232 грн. 66 коп. - інфляційні втрати, 7 285 грн. 00 коп. - 3% річних, не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, з огляду на що господарський суд приймає визнання позову відповідачем.

Отже, судом встановлено, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 9 729 грн. 28 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГМР Транс" (49069, м. Дніпро, проспект Кірова, будинок 107-Г; ідентифікаційний код 38708145) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50024, АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 505 275 грн. 54 коп. основного боргу, 65 456 грн. 15 коп. - пені, 35 369 грн. 29 коп. - штрафу, 35 232 грн. 66 коп. - інфляційних втрат, 7 285 грн. 00 коп. - 3% річних, 9 729 грн. 28 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко