Рішення

від 31.07.2017 по справі 914/1116/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2017р.                                                              Справа № 914/1116/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФАУБЕХА”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Древо Україна”, с. Солонка Пустомитівського району Львівської області

про стягнення заборгованості

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Марінченко Р.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 – представник;

від відповідача: не з’явився.

Зміст ст. 22 ГПК України представнику позивача роз‘яснено.

Розглядається справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ФАУБЕХА” до товариства з обмеженою відповідальністю “Древо Україна” про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.06.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 19.06.2017.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві та усних поясненнях.

Відповідач вимог суду, зазначених в ухвалах про порушення справи та про відкладення справи не виконав, витребуваних доказів не подав, явки свого представника в засідання суду не забезпечив. Ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи скеровувалися відповідачу за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві: 81131, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Солонка, вул. Центральна, 11. Поштовий конверт з ухвалою про відкладення розгляду справи, який направлявся за адресою: 81131, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Солонка, вул. Центральна, 11, повернувся до суду з відміткою відділення зв’язку “Не повна адреса”.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи, місцезнаходженням відповідача є: 81131, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Солонка, вул. Центральна, 11.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ФАУБЕХА” (надалі – позивач) звернулося в господарський суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Древо Україна” (надалі – відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що між ТОВ «ФАУБЕХА» в особі Львівської філії та відповідачем протягом 2015-2016 рр. тривали договірні відносини з поставки товару. Позивач постачав відповідачу товар - комплектуючі для виробництва вікон. Зокрема, відповідно до накладних від 26 серпня 2016 року № 1859, від 26 серпня 2016 року № 1860, від 26 серпня 2016 року № 1861 позивача поставив відповідачу товар на загальну суму 17 322, 90 грн. Як стверджує позивач, відповідач розрахунків за поставлений товар не здійснив, хоча в усному порядку підтверджував взяті на себе грошові зобов’язання. Згодом, сторони зафіксували наявну заборгованість на користь постачальника в сумі 17 322, 90 грн, шляхом підписання акта звірки взаєморозрахунків від 20.12.2016.

23.12.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу з проханням про погашення заборгованості. Станом на час звернення з позовом до суду відповідач заборгованість не погасив, тому позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість в судовому порядку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи із таких мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його і оплатити. За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, між ТОВ «ФАУБЕХА» в особі Львівської філії та відповідачем протягом 2015-2016 рр. тривали договірні відносини з поставки товару. Позивач постачав відповідачу товар - комплектуючі для виробництва вікон, зокрема відповідно до накладних від 26 серпня 2016 року № 1859, від 26 серпня 2016 року № 1860, від 26 серпня 2016 року № 1861 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 17 322, 90 грн.

В порушення договірних зобов’язань відповідачем не було оплачено вартості поставленого товару. Станом на момент звернення з позовом до суду, у відповідача наявний борг у розмірі 17 322, 90 грн. Заборгованість відповідача в розмірі 17 322, 90 грн, підтверджує акт звірки взаєморозрахунків від 20.12.2016, який підписаний сторонами.

Відповідно до ч. 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

23.12.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу з проханням про погашення заборгованості, однак відповідачем заборгованості погашено не було.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а ст. 599 ЦК України передбачено що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, доказів сплати коштів чи повернення товару позивачу не представив, позовні вимоги не заперечив.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з’ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції. Відповідачем вимоги суду не виконано, відзив у справі не подано, позовну вимогу не заперечено та не представлено доказів сплати заборгованості за поставлений товару на суму 17 322, 90 грн, що є предметом розгляду даної справи, а тому, позовна вимога є обгрунтованою і такою, що підлягає до задоволення.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір покладається на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-

                                                  в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Древо Україна» (81131, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Солонка, вул. Центральна, 11, код ЄДРПОУ 39507086) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАУБЕХА» (02093, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 21450307) суму в розмірі 18 932, 90 грн, з яких:

- 17 332, 90 грн заборгованості;

- 1 600, 00 грн судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 02.08.2017.

Суддя Манюк П.Т.