Рішення

від 02.08.2017 по справі 904/6893/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.08.2017 Справа № 904/6893/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (м. Покров, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепс" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про зобов'язання поставити штовхач електрогідравлічний та стягнення суми штрафу за договором поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 у загальному розмірі 35 802 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 95 від 10.07.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепс" (далі - відповідач), в якій просить суд:

- зобов'язати відповідача поставити позивачу штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 шт.;

- стягнути з відповідача суму пені та штрафу за договором поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 у загальному розмірі 35 802 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 в частині невідповідності поставленого товару умовам договору, яким була обумовлена поставка штовхача електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ, в той же час, фактично, було поставлено штовхач електрогідравлічний ТЕ-50 ЕУ. Отже, відповідачем поставка обумовленого договором товару станом на 01.06.2017 не здійснена, у зв'язку з чим позивач просить зобов'язати відповідача поставити штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 шт. За порушення строків поставки товару на підставі пункту 11.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 25.02.2017 по 01.06.2017 в сумі 29 682 грн. 00 коп. та суму штрафу у розмірі 10% від суми непоставленого товару у сумі 6 120 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 12.07.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 39091/17 від 12.07.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази зміни найменування його підприємства на Публічне акціонерне товариство "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат".

У судове засідання 12.07.2017 з'явився представник позивача. Представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

При цьому, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 12.07.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.08.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі; змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" на Публічне акціонерне товариство "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат".

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

У судове засідання 02.08.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 02.08.2017 вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.06.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Костенко, будинок 21, офіс 201, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася, зокрема, ухвала суду від 12.07.2017, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Крім того, судом зауважено, що протягом розгляду справи судом поштові повідомлення від відповідача поверталися з тривалим запізненням, але всі ухвали суду були отримані відповідачем (а.с.101).

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 100 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 13.07.2017, які долучені до матеріалів справи. При цьому, із вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 12.07.2017 була вручена відповідачу - 17.07.2017.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 23.06.2017 та від 12.07.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримані відповідачем завчасно.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом двох тижнів з моменту отримання останньої ухвали не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні 02.08.2017 та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 02.08.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, з урахуванням яких він просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 30.09.2016 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепс" (далі - постачальник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат", яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № Т2317/05 (далі - договір, а.с.14-23), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УТК ЗЕД, за державним класифікатором продукції та послуг вказуються в специфікаціях (додатках) до договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 13.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами. Датою укладення договору вважається: при підписання в електронному вигляді - остання з дат підписання сторонами договору, при підписання на паперовому носії - з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31.12.2017, але не раніше повного виконання зобов'язань обома сторонами.

Крім того, у розділі 15 договору сторони узгодили, зокрема, таке:

- за рішенням сторін, договір укладається у вигляді електронного документа на сайті сервісу papka24.com.ua, адреса htpps://papka24.com.ua з накладенням електронних цифрових підписів і печаток сторін (при наявності) та/або шляхом оформлення на паперовому носії (пункт 15.2. договору);

- укладення додаткових угод, додатків, змін, доповнень, актів про надання послуг та інших документів до договору або на виконання договору, обмін листами, повідомленнями, іншими документами між сторонами здійснюється шляхом оформлення таких документів між сторонами в електронному вигляді на сайті сервісу papka24.com.ua, адреса htpps://papka24.com.ua з використанням електронного цифрового підпису, що відбиває як відбиток підпису, так і відбиток печатки сторони (при наявності) та/або шляхом оформлення таких документів на паперовому носії. Оформлення документів в паперовому вигляді (як тільки в паперовому, так і паралельно з оформленням електронних документів) здійснюється виключно за згодою іншої сторони (пункт 15.3. договору);

- згідно договору сторони використовують електронний цифровий підпис, підтверджений з використанням посиленого сертифіката ключа, отриманого в акредитованому центрі сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" або в іншому центрі сертифікації ключів, зазначених сторонами (пункт 15.4. договору);

- належним чином оформлені зміни, доповненнями, додатки, специфікації до договору є його невід'ємною частиною (пункт 15.7. договору).

У відповідності до вказаних умов договір було укладено у вигляді електронного документа з накладенням електронних цифрових підписів (а.с.24).

При цьому, слід зауважити, що відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

У пунктах 2.1. та 3.1. договору сторони визначили, що детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься в специфікаціях (додатках) до договору. Постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначеними в специфікаціях (додатках) до договору. Умови поставки визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс-2010.

В матеріалах справи наявна заявка-підтвердження № 189/05 від 26.01.2017 відповідно до пункту 3.2. договору № Т/2317/05 від 30.09.2016, в якій позивач вказав таке:

- для виконання пункту 3.2. договору поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 прошу вас підписати додаток № 4 (специфікації) від 10.01.2017, додаток № 5 (специфікації) від 12.01.2017, використовуючи електронно-цифровий підпис (ЕЦП) в сервісі "Папка24" та здійснити поставку в адресу ПАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" штовхача електрогідравлічного відповідно до додатку № 4 (специфікації), додатку № 5 (специфікації) в строк до 25.02.2017 (а.с.28.

Так, у вказаний вище спосіб між сторонами було підписано специфікації - додатки № 4 та № 5 до договору, а саме:

- специфікація (додаток № 4) від 10.01.2017 до договору, в якій сторони узгодили поставку товару - штовхачу електрогідравлічниого ТЕ-80 ЕУ, у кількості 6 шт., загальною вартістю 15 300 грн. 00 коп., в строк до 25.02.2017 (а.с.25);

- специфікація (додаток № 5) від 12.01.2017 до договору, в якій сторони узгодили поставку товару - штовхачу електрогідравлічну ТЕ-50 ЕУ, у кількості 1 шт., штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ, у кількості 27 шт., загальною вартістю 71 079 грн. 96 коп., в строк до 25.02.2017 (а.с.26).

В подальшому, 01.03.2017 було укладено додаткову угоду № 1 до договору, в якій сторони дійшли згоди внести зміни в позицію № 2 додатку № 5 (специфікації) від 12.01.2017 до договору № Т 2317/05 від 30.09.2017 в частині "кількості" та викласти в наступній редакції: поз. 2 - Штовхач електрогідравличний ТЕ-80 ЕУ - 19 шт. (а.с.27).

Доказів визнання недійсним або розірвання договору поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У розділі 4 договору сторони визначили, зокрема, ціну товару та загальну вартість договору, а саме:

- загальна вартість товару за договором становить суму партій товару по всіх специфікаціях (додатках) до договору (пункт 4.1. договору);

- ціна кожного найменування товару, його марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в специфікації (додатках) до договору (пункт 4.2. договору);

- ціна і загальна вартість кожної партії товару, зазначена в пункті 4.2. договору встановлюється в національній валюті України - гривні і не підлягає зміні, якщо інше не зазначено в специфікації (пункт 4.3. договору);

- ціна товару є звичайною ціною і відповідає рівню ринкових цін (пункт 4.4. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як було вказано вище, строк поставки товару сторони обумовили у специфікаціях (додатках № 4 та № 5 до договору) - до 25.02.2017.

При цьому, у розділі 5 договору сторони погодили умови щодо порядку приймання-передачі товару, а саме:

- приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 із змінами і доповненнями (пункт 5.1. договору);

- покупець здійснює прийом товару за якістю відповідно о Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 із змінами та доповненнями (пункт 5.2. договору);

- у разі виявлення покупцем під час приймання невідповідності фактично поставленого товару кількості та/або якості і/або асортименту та/або будь-яким іншим умовам договору покупець має право відмовитися від прийняття товарі та розірвати договір в односторонньому порядку без відшкодування будь-яких збитків, матеріального і морального збитку постачальнику, або діяти в наступному порядку: покупець письмово, в тому числі за допомогою факсимільного, електронного зв'язку або листом з повідомленням про вручення сповіщає про це постачальника і вказує термін, в який повинен прибути представник постачальника на територію покупця. Постачальник або його представник за дорученням зобов'язаний прибути не пізніше чим у триденний термін після отримання виклику, за виключенням часу проїзду для посвідчення факту невідповідності товару умовам договору шляхом підписання відповідного акту передбаченого вимогами Інструкції П-6/П-7. Постачальник зобов'язаний не пізніше чим на другий день після отримання виклику повідомити (в тому числі за допомогою факсимільного, електронного зв'язку або листом з повідомленням про вручення) покупця про прибуття/не прибуття представника для участі у прийманні товару за кількістю та/або якістю. Представник постачальника за дорученням зобов'язаний мати при собі оригінал довіреності, що підтверджує його повноваження діяти від імені постачальника (пункт 5.3. договору);

- протягом 2 робочих днів з моменту прибуття постачальника або його представника за довіреністю, сторони складають та підписують відповідний акт. У разі невідповідності кількості, якості, асортименту та інших характеристик поставленого товару умовам договору, сторони складають та підписують відповідний акт. У разі невідповідності якості, асортименту та інших характеристик поставленого товару умовам договору, постачальник зобов'язується замінити неякісний, невідповідний асортименту та іншим характеристикам товар на якісний, відповідного асортименту та іншим характеристикам, протягом 20 календарних днів з дати підписання відповідного акту. Витрати, у тому числі транспортні, по заміні товару покладаються на постачальника (пункт 5.4. договору);

- у випадку, якщо постачальник не прибув, або прибув з порушенням встановленого пунктом 5.3. договору строку, або відмовляється підписувати акт про невідповідність якості/кількості асортименту та інших характеристик поставленого товару умовам договору, або за наявності спірних питань між сторонами про відповідність поставленого товару умовам договору, покупець має право залучити для перевірки відповідності кількості/якості/асортименту/інших характеристик товару представника незалежної організації (Торгово - промислової палати України або іншої організації, узгодженої сторонами). У цьому випадку висновок незалежної організації є підставою для виникнення у сторін прав і обов'язків, передбачених договором. Постачальник зобов'язується замінити неякісний, невідповідний асортименту та іншим характеристикам товар на якісний, відповідного асортименту та іншим характеристикам, протягом 20 календарних днів з дати висновку незалежної організації. Витрати, у тому числі транспортні, по заміні товару покладаються на постачальника. У випадку, якщо висновком незалежної організації був підтверджений факт невідповідності поставленого товару умовам договору, всі витрати, пов'язані із залученням представника незалежної організації, покладаються постачальника (пункт 5.5. договору).

Як вказує позивач у позовній заяві, 15.02.2017 позивачу були поставлені штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ у кількості 6 шт. (відповідно до додатку № 4) та штовхач електрогідравлічний ТЕ-50 ЕУ у кількості 1 шт. (відповідно до додатку № 5). Штовхач електрогідравлічний ТЕ-50 ЕУ у кількості 1 шт. (відповідно до додатку № 5) відповідав умовам договору та був прийнятий без зауважень. Щодо товару за додатком № 4, то поставлений товар не пройшов приймання за якістю, у зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 547/05 від 23.02.2017, в якому позивач зазначив таке:

- згідно з додатком № 4 від 10.01.2017 до договору № Т2317/05 від 30.09.2016 вашим підприємством здійснена поставка штовхачів електрогідравлічних, що підтверджується видатковою накладною № 18 від 10.02.2017. Поставлена продукція не пройшла приймання за якістю, оскільки поставлені "Штовхачі електрогідравлічні ТЕ-50 ЕУ" не відповідають заявленим "Штовхачам електрогідравлічним ТЕ-80 ЕУ". На підставі пункту 5.3. договору поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 прошу направити вашого уповноваженого представника для спільного обстеження штовхачів електрогідравлічних, складання двостороннього акту, відповідно до інструкції П7, та прийняття спільного рішення. При відсутності вашої відповіді у вказані строки, акт складається в односторонньому порядку та вважається визнаним постачальником (а.с.30).

На вказаний лист відповідач надав відповідь - лист № 33 від 27.02.2017, в якому вказав, що не заперечує проти складання акту приймання продукції в односторонньому порядку; у випадку невідповідності продукції заявленим позивачем вимогам, відповідач просив уточнити адресу для її повернення, а також гарантував своєчасну заміну продукції (а.с.32).

Як вказує позивач, 02.03.2017 було складено акт № 11 про прийняття продукції виробничо-технічного призначення за якістю, яким було встановлено невідповідність поставленого товару умовам Договору № Т2317/05, а саме: згідно додатка № 4 (специфікації) обумовлена поставка штовхача електрогідравлічного ТЕ-80 ЕУ, фактично було поставлено штовхач електрогідравлічний ТЕ-50 ЕУ (6 шт.).

У зв'язку з вказаними обставинами, 05.04.2017 на адресу відповідача був направлений лист № 1052/05 від 05.04.2017, в якому позивач на виконання пункту 3.2. договору просив здійснити поставку низьковольтного обладнання на адресу позивача відповідно до додатку № 4 (специфікації) від 10.01.2017, додатку № 5 (специфікації) від 12.01.2017 - штовхача електрогідравлічного ТЕ-80 ЕУ в кількості 24 шт. (а.с.31).

При цьому, як вказує позивач, відповідачем зобов'язання за договором поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 в частині повної та своєчасної поставки обумовленого договором товару станом на 01.06.2017 не виконані, у зв'язку з чим позивач просить зобов'язати відповідача поставити штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 шт. Крім того, за порушення строків поставки товару на підставі пункту 11.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 25.02.2017 по 01.06.2017 в сумі 29 682 грн. 00 коп. та суму штрафу у розмірі 10% від суми непоставленого товару у сумі 6 120 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

В той же час, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач протягом розгляду справи судом доводи, викладені у позовній заяві не спростував; доказів, які б свідчили про існування інших обставин справи, суду не повідомив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Враховуючи умови договору (специфікацій), відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар - штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ у погодженому обсязі у строк до 25.02.2017.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, у пункті 11.2. договору сторони передбачили, що у разі порушення строків поставки товару за договором покупець має право стягнути з постачальника штраф у розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару.

Суд відзначає, що передбачений у вказаному пункті штраф - 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення є пенею, яку позивач нарахував за період з 25.02.2017 по 01.06.2017 в сумі 29 682 грн. 00 коп. Також, на підставі пункту 11.2. договору позивач розрахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 10% від суми непоставленого товару у сумі 6 120 грн. 00 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов'язанням , а та обставина, що за порушення строку поставки товару за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання , відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання , а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України , як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено період прострочення та суму, на яку слід здійснювати нарахування пені, арифметично розрахунок також проведено вірно (а.с.13).

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу в сумі 6 120 грн. 00 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Враховуючи викладені обставини, є наявним факт прострочення поставки товару, обумовленого у специфікаціях (додатках № 4 та № 5 до договору).

Отже, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідальності, встановленої договором.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 29 682 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 6 120 грн. 00 коп. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача поставити позивачу штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 шт. суд зазначає слідуюче.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В той же час, частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі відмови продавця передати проданий товар відмовитися від договору купівлі - продажу.

При цьому матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача як продавця продукції за договором протягом дії останнього з повідомленнями щодо відмови від придбання продукції та/або її частини, а також письмового повідомлення про відмову від спірного договору.

Навпаки, матеріали справи містять претензію № 377/20 від 25.04.2017, в якій позивач вимагав, зокрема, поставити йому товар - штовхач електрогідравлічний ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 шт. на суму 61 200 грн. 00 коп. (а.с.33-34).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З вищенаведених норм закону вбачається, що договір за своєю суттю є домовленістю, в якій втілюється вільне волевиявлення його сторін та є юридичним фактом, який слугує підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. Тобто, зобов'язання, що виникло і діє породжує для однієї сторони вправо вимагати, а для іншої сторони - обов'язок виконати певну дію або ж утриматись від неї. Належне виконання зобов'язання - це, передусім, виконання його відповідно до умов договорів та інших актів законодавства. При цьому, пріоритетність умов договору дає можливість його сторонам обрати такий конкретний варіант виконання зобов'язання, який би найбільшою мірою відповідав їхнім інтересам, оскільки сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає вказаним нормам.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому одним із визначених цивільним та господарським законодавством способів захисту порушеного права є, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Цей спосіб захисту застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи станом на час розгляду справи обов'язок щодо поставки товару - штовхачу електрогідравлічного ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 шт. на суму 61 200 грн. 00 коп., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього існує невиконане зобов'язання за договором в частині поставки та передачі у власність Публічного акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" товару, визначеного додатками № 4 та № 5 до договору (специфікаціями), у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх майнових прав та зобов'язання відповідача до виконання умов договору, а саме: поставити зазначений товар.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статті 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов'язання, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання договору поставки № Т2317/05 від 30.09.2016 суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару у встановлені договором порядок та строк, та на момент прийняття рішення доказів поставки товару - штовхачу електрогідравлічного ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 шт. на суму 61 200 грн. 00 коп., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепс" поставити на адресу Публічного акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" штовхача електрогідравлічного ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 штуки, підлягає задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кепс" (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Костенко, будинок 21, офіс 201; ідентифікаційний код 39658132) поставити на адресу Публічного акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (53300, Дніпропетровська область, м.Покров, вулиця Центральна, будинок 11; ідентифікаційний код 00190928) штовхача електрогідравлічного ТЕ-80 ЕУ у кількості 24 штуки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепс" (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Костенко, будинок 21, офіс 201; ідентифікаційний код 39658132) на користь Публічного акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (53300, Дніпропетровська область, м. Покров, вулиця Центральна, будинок 11; ідентифікаційний код 00190928) - 29 682 грн. 00 коп. - пені, 6 120 грн. 00 коп. - штрафу, 3 200 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.08.2017.

Суддя ОСОБА_2