Рішення

від 03.08.2017 по справі 904/6878/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.17р. Справа № 904/6878/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство Стрийське КПО" (м. Стрий, Львівської області)

до Приватного підприємства "БК "Будрем Плюс" (с. Вербки, Павлоградського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості по орендній платі за договором № 3 від 30.10.2015 у загальному розмірі 141 367 грн. 47 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство Стрийське КПО" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "БК "Будрем Плюс" (далі - відповідач) заборгованість по орендній платі за договором № 3 від 30.10.2015 у загальному розмірі 141 367 грн. 47 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 68 962 грн. 50 коп. - основний борг;

- 52 999 грн. 97 коп. - пеня;

- 19 405 грн. 00 коп. - збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 3 від 30.10.2015 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з травня 2016 року по лютий 2017 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 68 962 грн. 50 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.04.2016 по 30.04.2017 в сумі 52 999 грн. 97 коп. Також, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача суму збитків за не підписання угоди про збільшення орендної плати та не звільнення орендованого приміщення за період з січня 2017 року по квітень 2017 року в сумі 19 405 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 12.07.2017.

Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 37968/17 від 06.07.2017), в якому він посилався на проведення між сторонами переговорів щодо мирного врегулювання спору.

Від позивача електронною поштою також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 38635/17 від 11.07.2017), в якому він посилався на проведення між сторонами переговорів щодо мирного врегулювання спору.

У судове засідання 12.07.2017 представники позивача та відповідача не з'явилися, при цьому, судом було враховано наявність їх клопотань про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом. Крім того, у судовому засіданні 12.07.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 12.07.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 24.07.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотань позивача та відповідача. Додатково сторін було повідомлено про день, час та місце судового засідання телефонограмами (а.с.48-50).

У судове засідання 24.07.2017 представники позивача та відповідача вдруге не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, також суду не було повідомлено про результати переговорів між сторонами щодо мирного врегулювання спору.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 24.07.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.08.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотань позивача та відповідача. Додатково сторін було повідомлено про день, час та місце судового засідання телефонограмами (а.с.57-59).

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.суду 43239/17 від 02.08.2017), в якому він посилався на відсутність коштів на відрядження, а також вказав про недосягнення згоди щодо мирного врегулювання спору та про підтримку позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання 03.08.2017 представники позивача та відповідача не з'явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання 03.08.2017 втретє не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.06.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51453, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Вербки, вулиця Матросова, будинок 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а саме: 25.07.2017 директором підприємства ОСОБА_1 було прийнято телефонограму суду, в якій було вказано про дату судового засідання та вимоги суду (а.с.57).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 23.06.2017, від 12.07.2017 та від 24.07.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом майже двох тижнів з моменту отримання телефонограми суду, а також з моменту отримання ухвали про порушення провадження у справі - з 01.07.2017 (а.с.38) не подав . Суд прийшов до висновку, що відповідач з 01.07.2017 мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві, а також будь-яких клопотань. Більше того, судом надавався сторонам час для мирного врегулювання спору, однак, як вказав позивач, між сторонами не було досягнуто згоди; доказів іншого матеріали справи не містять.

В той же час, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 30.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство Стрийське КПО" (далі - орендодавець, позивач) та Приватним підприємством "БК "Будрем Плюс" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № 3 (далі - договір, а.с.11-12), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове користування за плату частину приміщення зарядної станції, загальною площею 647 кв. м. Майно знаходиться за адресою: 82400, м. Стрий, вулиця Промислова, 4. Вартість майна складає 430 000 грн. 00 коп. Майно передається в оренду для переробки та складування деревини (пункт 1 договору).

При цьому, у пунктах 2.1. та 2.2. договору сторони визначили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна. Орендодавець передає майно в 10-денний термін після укладання договору. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Орендар повертає майно орендарю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за договором. Орендоване майно повинно бути повернено орендареві по закінченні терміну оренди, вказаного в пункті 7.1. договору, та у випадку дострокового розірвання договору, протягом 10 днів (пункт 2.2 договору).

У відповідності до вказаних умов, між сторонами було підписано акт приймання-передачі майна від 30.10.2015 , в якому сторони вказали, що на підставі договору оренди № 3 від 30.10.2015, укладеного ТОВ "Торгово-виробниче підприємство Стрийське КПО" з ПП "БК "Будрем Плюс" директор ТОВ "Торгово-виробниче підприємство Стрийське КПО" передав, а представник ПП "БК "Будрем Плюс" ОСОБА_1 прийняв, 30.10.2015 частину приміщення зарядної станції загальною площею 647 кв.м. Майно знаходиться в придатному до використання стані. Майно знаходиться за адресою: Львівська область, м. Стрий, вулиця Промислова, 4 (а.с.13).

У пункті 7.1. договору сторони погодили, що термін дії договору встановлюється з 30.10.2015 по 30.10.2016.

В пункті 5.2. договору сторони визначили, що орендодавець має право вимагати повернення майна якщо орендар не вніс орендну плату протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу.

Як вказує позивач у позовній заяві, через систематичні порушення відповідачем зобов'язань щодо внесення орендної плати, позивач листом № 8 від 23.02.2017 повідомив відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку з 28.02.2017 (а.с.26-27).

При цьому, у пункті 2.5. договору визначено, що майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем орендованим приміщенням на підставі договору № 3 від 30.10.2015 з травня 2016 року по лютий 2017 року; доказів повернення майна з оренди матеріали справи не містять.

Так, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 3 від 30.10.2015 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з травня 2016 року по лютий 2017 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 68 962 грн. 50 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.04.2016 по 30.04.2017 в сумі 52 999 грн. 97 коп. Також, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача суму збитків за не підписання угоди про збільшення орендної плати та не звільнення орендованого приміщення за період з січня 2017 року по квітень 2017 року в сумі 19 405 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 3 від 30.10.2015 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо орендної плати, а саме:

- орендна плата за місяць оренди становить 8 087 грн. 50 коп., без ПДВ (пункт 3.1 договору);

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.2 договору);

- орендна плата може переглядатися протягом дії договору за згодою сторін (пункт 3.3 договору);

- орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця (пункт 3.4 договору).

Так, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату орендної плати за період з травня 2016 року по лютий 2017 року на загальну суму 80 875 грн. 00 коп., а саме:

- рахунок-фактура № 38 від 30.06.2016 за орендну плату за 5 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. та 6 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.22);

- рахунок-фактура № 38/07 від 30.07.2016 за орендну плату за 7 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.21);

- рахунок-фактура № 38/08 від 30.08.2016 за орендну плату за 8 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.20);

- рахунок-фактура № 38/09 від 01.09.2016 за орендну плату за 9 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.19);

- рахунок-фактура № 38/10 від 01.10.2016 за орендну плату за 10 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.18);

- рахунок-фактура № 38/11 від 23.11.2016 за орендну плату за 11 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.17);

- рахунок-фактура № 38/12 від 29.12.2016 за орендну плату за 12 місяць 2016 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.16);

- рахунок-фактура № 5/1 від 31.01.2017 за орендну плату за 1 місяць 2017 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.15);

- рахунок-фактура № 5/2 від 28.02.2017 за орендну плату за 2 місяць 2017 року на суму 8 087 грн. 50 коп. (а.с.14).

Як вказує позивач у позовній заяві та що вбачається з рахунку № 38/11 від 23.11.2016 в спірний період відповідачем було здійснено лише одну проплату в рахунок сплати орендної плати в сумі 15 000 грн. 00 коп.

З метою з'ясування обставин справи щодо дійсної суми заборгованості, яка утворилася у спірному періоді та заявлена до стягнення у даній справі, судом явка уповноваженого представника позивача визнавалася обов'язковою ухвалами суду від 23.06.2017, від 12.07.2017 та від 24.07.2017, однак у жодне судове засідання представник позивача не зявився.

З метою недопущення перешкод у доступі до правосуддя, суд не скористався правом залишення позовної заяви без розгляду (у зв'язку з неявкою представника позивача та ненадання позивачем витребуваних судом документів), але в даному випадку суд під час встановлення дійсних обставин справи обмежений доказами, наявними в матеріалах справи, та позбавлений можливості з'ясувати причину розбіжності заявленої до стягнення суми заборгованості (68 962 грн. 50 коп.) із сумою заборгованості, яка вбачається з наявних у справі доказів.

Так, як було вказано вище, в період з травня 2016 року по лютий 2017 року, який є спірним у даній справі, загальний розмір орендної плати складає 80 875 грн. 00 коп. При цьому, як було вказано вище, з матеріалів справи вбачається існування одного платежу відповідача в рахунок сплати орендної плати у спірному періоді в сумі 15 000 грн. 00 коп., отже матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості з орендної плати за період з травня 2016 року по лютий 2017 року в сумі 65 875 грн. 00 коп. (80 875,00 - 15 000,00).

Суд звертає увагу, що обставини наявності у відповідача заборгованості за попередні періоди оренди не вивчаються у даній справі, оскільки за змістом позовної заяви не є предметом спору у даній справі. Більше того, позивачем щодо цих обставин не надано жодного доказу та не повідомлено ніякої інформації.

Більше того, в матеріалах справи наявна претензія, в якій позивач також вимагає погашення відповідачем заборгованості з орендної плати саме в сумі 65 875 грн. 00 коп. (а.с.24).

Отже, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з травня 2016 року по лютий 2017 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 65 875 грн. 00 коп. (80 875,00 - 15 000,00).

Приймаючи рішення, суд виходив також з наступного.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.4. договору (орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця ).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав: орендну плату за період з травня 2016 року по лютий 2017 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 65 875 грн. 00 коп. (80 875,00 - 15 000,00)

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності .

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної сплати орендних платежів за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з травня 2016 року по лютий 2017 року у встановлений договором строк, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 3 від 30.10.2015, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 65 875 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

В частині вимог про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 3 087 грн. 50 коп. (різниці із заявленою до стягнення сумою) суд вважає за необхідне відмовити з огляду на те, що позивачем у порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів та не доведено наявність вказаної заборгованості у відповідача перед позивачем.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені , передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.2. договору сторони встановили, що за несплату орендної плати та інших платежів в термін, передбачений пунктом 3.4. договору, орендар сплачує пеню в розмірі 0,3% від простроченої суми за кожний день прострочки, включаючи день оплати (пункт 6.2 договору).

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 11.04.2016 по 30.04.2017 в сумі 52 999 грн. 97 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (щодо припинення нарахування пені через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), а також не враховані положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (щодо обмеження пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України), крім того, позивач проводить нарахування за прострочення внесення орендної плати за квітень 2016 року (який не входить до спірного періоду та з приводу наявності вказаної заборгованості позивач у позовній заяві не зазначає і доказів не надає).

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (а.с.1028-29), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, врахувавши норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня за загальний період прострочення внесення орендної плати за період з червня 2016 року по лютий 2017 року - з 11.05.2016 по 30.04.2017 складає 10 097 грн. 99 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 10 097 грн. 99 коп.

Також, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача суму збитків за не підписання угоди про збільшення орендної плати та не звільнення орендованого приміщення за період з січня 2017 року по квітень 2017 року в сумі 19 405 грн. 00 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає слідуюче.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору , виборі контрагентата визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними , та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами .

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Так, як на підставу позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 19 405 грн. 00 коп. позивач посилається на те, що відповідач ухилився від підписання угоди про збільшення орендної плати (лист № 5 від 11.01.2017, а.с.23), однак, укладення даної угоди не є обов'язковим в силу вимог закону, а позивач та відповідач є учасниками цивільних правовідносин, заснованих на засадах рівності, в яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором (частини 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Слід зазначити, що саме згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, понесені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

При цьому, відшкодування шкоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи;

- шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру;

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;

- вини особи, яка заподіяла шкоду.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку про відсутність повного складу цивільного правопорушення з боку відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків в сумі 19 405 грн. 00 коп. є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 141 367 грн. 47 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 120 грн. 51 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 63 (#211127730) від 28.04.2017 позивачем було сплачено 2 121 грн. 00 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 49 коп. (2 121,00 - 2 120,51).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "БК "Будрем Плюс" (51453, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Вербки, вулиця Матросова, будинок 1; ідентифікаційний код 39192441) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство Стрийське КПО" (82400, Львівська область, м. Стрий, вулиця Промислова, будинок 4; ідентифікаційний код 39889468) - 65 875 грн. 00 коп. - основного боргу, 10 097 грн. 99 коп. - пені, 1 139 грн. 59 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство Стрийське КПО" (82400, Львівська область, м. Стрий, вулиця Промислова, будинок 4; ідентифікаційний код 39889468)) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 49 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 63 (#211127730) від 28.04.2017, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2