Рішення

від 02.08.2017 по справі 910/8400/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2017Справа №910/8400/17 Суддя господарського суду міста Києва Князьков В.В.

За участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка - СКСІ"

про стягнення 110697,24 грн.

за участю представників:

від позивача:не з'явився; від відповідача:не з'явився; ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - позивач, лізингодавець) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" (далі - відповідач, лізингоодержувач) про стягнення 110697,24 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу №00005939 від 17.12.2012р. в частині несвоєчасної сплати лізингових платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" заборгованість у сумі 110811,80 грн., яка складається з основної заборгованості у сумі 42866,33 грн., платежів за час фактичного використання об'єктом лізингу у розмірі 17526,98 грн., збитків в сумі 39957,82 грн., пені у сумі 2163,06 грн., штрафу у розмірі 1951,68 грн., інфляційних втрат у сумі 5155,97 грн., 3 % річних у сумі 1075,40 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2017р. порушено провадження у справі №910/8400/17, розгляд справи призначено на 14.06.2017р.

14.06.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду позивачем подано додаткові докази.

Судове засідання 14.06.2017р. не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. розгляд справи призначено на 05.07.2017р.

03.07.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду відповідачем подано клопотання про об'єднання справ №910/8400/17, №910/7153/17 та №910/8409/17 в одне провадження та клопотання про витребування у позивача доказів.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про об'єднання справ №910/8400/17, №910/7153/17 та №910/8409/17 в одне провадження, господарський суд відхилив зазначене клопотання.

Судом частково задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, а саме: зобов'язано позивача надати відомості щодо місцезнаходження об'єкту лізингу (транспортний засіб - VW Polo Sedan, 1.6 I benzin, Шасі НОМЕР_5, двигун № НОМЕР_1) та у разі якщо його вилучено у відповідача - з якого часу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.07.2017р. розгляд справи 910/8400/17 відкладено на 26.07.2017р.

26.07.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду позивачем подано додаткові документи.

У судовому засіданні представник позивача надав клопотання про продовження вирішення спору в порядку передбаченому ст. 69 ГПК України.

У зв'язку із неявкою відповідача та необхідністю витребування нових доказів, ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2017р. продовжено строк вирішення спору у справі та відкладено розгляд справи на 02.08.2107р.

02.08.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду позивачем подано документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач до судового засідання не з'явився та про причини поважності такої неявки суду не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвала суду про порушення провадження по справі від 25.05.2017р. та ухвали від 19.06.2017р., 05.07.2017р., 26.07.2017р. відправлені на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу: 02232, АДРЕСА_1.

Вищий господарський суд України у п.11 інформаційного листа від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

До того ж відповідач не скористався правом передбаченим ст.59 Господарського процесуального кодексу України та не подав відзив з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/8400/17.

Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 00005939 (далі - договір), відповідно до якого лізингодавець придбає об'єкт лізингу та передає його лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього контракту, а лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до договору (пункти 3.2, 3.3 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - умови лізингу), що становлять невід'ємну частину договору).

Об'єктом лізингу за договором визначено транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі № НОМЕР_5, двигун № НОМЕР_2, 2012 року виробництва (далі - об'єкт лізингу).

Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 15 024,00 доларів США.

Відповідно до п. 4.4 умов лізингу лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог лізингодавця щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Відповідно до п. 6.1 умов договору для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Згідно з п. 6.3 умов договору лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншого банку), яке буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Відповідно до п. 6.5 умов договору лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізиногодавцем, не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Пунктом 12.2 умов лізингу визначено, що строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів сторони погодили графік та суму сплати лізингових платежів ТОВ "Тройка-СКСІ", останнім днем внесення яких є 15.12.2017р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору фінансового лізингу ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало, а ТОВ "Тройка-СКСІ" прийняло об'єкт лізингу, а саме - автомобіль VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі № НОМЕР_5, двигун № НОМЕР_2, 2012 року виробництва, реєстраційний знак НОМЕР_3 (арк.справи 29), внаслідок чого у відповідача виник обов'язок сплачувати лізингові платежі.

Разом з тим, відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу, а саме: за період з травня 2016р. по вересень 2016р. лізингові платежі у загальній сумі 42 866,33 грн. не сплатив, про що свідчать рахунки-фактури № 00328596 від 06.05.2016 р., № 00331939 від 03.06.2016 р., №00335221 від 05.07.2016 р., № 00338614 від 02.08.2016 р., № 00342074 від 01.09.2016 р.

За приписами ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно зі ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що листом №00005939 від 16.09.2016р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості за несплачені лізингові платежі та нарахованих на цю суму штрафних санкцій. У цій же вимозі позивач повідомив відповідача про припинення договору фінансового лізингу та повернення йому об'єкта лізингу. Зазначена вимога була отримана відповідачем 03.10.2016р. (арк.справи 45-46).

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без виконання.

Крім того, як вбачається з умов договору лізингу, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів (п.п. 12.6, 12.6.1).

Пунктом 12.8 умов договору лізингу узгоджено, що після розірвання договору лізингодавець має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

Відповідно до п. 12.9 умов договору лізингу у разі дострокового припинення договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги лізингодавця про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 умов лізингу, договір припиняється на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 умов лізингу).

Згідно наявних в матеріалах справи документів (арк.справи 45-46), вимогу №00005939 від 16.09.2016р. отримано відповідачем 03.10.2016р., а тому суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу № 00005939 від 17.12.2012р. припинив свою дію 14.10.2016р.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та на той факт, що договір фінансового лізингу припинив свою дію, а відповідач не виконав свого зобов'язання по сплаті лізингових платежів за період з травня 2016 р. по вересень 2016 р., суд вважає, що заявлені вимоги про стягнення основної заборгованості за договором фінансового лізингу № 00005939 від 17.12.2012р. у сумі 42 866,33 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв'язку із невиконанням відповідачем умов Контракту та неповерненням об'єкту лізингу, керуючись п. 6.17 Договору, позивачем нараховано плату за фактичне користування об'єктом лізингу згідно рахунків за лізинговими платежами в період з жовтня 2016 року по листопад 2016 року на загальну суму 17 526,98 грн.

Як встановлено судом, листом №00005939 від 16.09.2016р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості за договором та повідомленням про відмову від договору. Зазначений лист було отримано відповідачем 03.10.2016р.

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається Позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Згідно із п. 20.5. Договору, всі повідомлення Сторони відправляють за адресою, вказаною у Договорі, у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою.

Згідно з п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Відповідно до п. 12.9. Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Проте, докази повернення позивачу об'єкту лізингу відповідно до умов п.12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору) в матеріалах справи відсутні.

08.11.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І. П. було вчинено виконавчий напис № 1655 про повернення Об'єкта лізингу.

17.11.2016р. головним державним виконавцем Харківського районного ВДВС ГТУЮ у Харківській області постановлено Постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису.

17.11.2016р. головним державним виконавцем Харківського районного ВДВС ГТУЮ у Харківській області постановлено Постанову про розшук майна боржника.

06.12.2016р. головним державним виконавцем Харківського районного ВДВС ГТУЮ у Харківській області постановлено Постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з переданням автомобіля позивачеві.

В зв'язку із вищезазначеним та враховуючи, що об'єкт лізингу відповідачем у передбачений Договором термін не був повернутий, незважаючи на припинення договору фінансового лізингу, суд вважає, що позивач вправі вимагати несплачені лізингові платежі за весь період користування відповідачем об'єктом лізингу до моменту його повернення позивачеві.

Приймаючи до уваги вказані обставини, вимога позивача щодо стягнення із відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу згідно рахунків за лізинговими платежами в період з жовтня 2016 року по листопад 2016 року на загальну суму 17 526,98 грн. підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 2 163,06 грн. за період з 16.05.2016р. по 16.03.2017р. та штраф у сумі 1 951,68 грн.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також відповідно до п. 8.2.1 договору у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день прострочення до моменту повної виплати.

Пунктом 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як зазначалося, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 2 163,06 грн., нарахованою на суму несплачених лізингових платежів згідно рахунків-фактури, а саме:

- №00328596 від 06.05.2016р. (на суму 8 558,89 грн.), за період з 16.05.2016р. по 16.11.2016р., у розмірі 433,81 грн.;

- № 00331939 від 03.06.2016 р. (на суму 8 538,44 грн.), за період з 16.06.2016р. по 16.12.2016р., у розмірі 430,43 грн.;

- №00335221 від 05.07.2016р. (на суму 8 454,97 грн.), за період з 16.07.2016р. по 16.01.2017р., у розмірі 428,54 грн.;

- № 00338614 від 02.08.2016р. (на суму 8 455,31 грн.), за період з 16.08.2016р. по 16.02.2017р., у розмірі 428,56 грн.;

- № 00342074 від 01.09.2016р. (на суму 8 858,72 грн.), за період з 16.09.2016р. по 16.03.2017р., у розмірі 441,72 грн.

Розрахунок пені, з урахуванням п.8.2.1 договору, здійснюється за формулою: Пеня = С х 10% х Д /365, (де С - сума заборгованості за період, Д - кількість днів прострочення).

Перерахувавши заявлену позивачем суму пені відповідно до вказаних вище вимог закону, суд встановив, що розрахунок пені наданий відповідачем є арифметично вірним та підлягає стягненню у розмірі 2 163,06 грн.

При цьому суд зазначає, що нарахування суми пені здійснюється на наступний день з дати настання строку сплати лізингових платежів.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність в один рік, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 ЦК України, зокрема, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що нарахування пені за період до 24.05.2016р. (позивач звернувся до суду 24.05.2017р.), є за межами річного строку позовної давності.

Проте, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" не заявлялось про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені за вказаний період, то в силу приписів ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України господарським судом позовна давність не застосовується.

Що стосується заявленого до стягнення штрафу у сумі 1 951,68 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 умов договору, суд зазначає, що нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, відповідно до п. 8.2.2 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (нагадування про несплату): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

За твердженнями позивача, ним було направлено на адресу лізингоодержувача - ТОВ "Тройка-СКСІ" 4 нагадування про несплату лізингових платежів, а саме - 05.08.2016р., 16.08.2016р., 05.09.2016р., 16.09.2016р., у зв'язку з чим позивачем було нараховано штраф у сумі 1 951,68 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів направлення на адресу відповідача та отримання останнім вказаних нагадувань.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення штрафу у сумі 1 951,68 грн.

Крім того, суд зазначає, що умовами договору передбачено нарахування штрафу тільки за три направлені вимоги, а не як вважає позивач, за кожну направлену ним вимогу, у зв'язку з чим застосування штрафу до більшої кількості вимог суперечить умовам договору.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 5 155,97 грн. та 3 % річних у сумі 1 075,95 грн. за період з 16.05.2016р. по 17.05.2017р.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зазначає, що нарахування суми матеріальних втрат здійснюється на наступний день з дати настання строку сплати лізингових платежів, а оскільки рахунки на оплату лізингових платежів виставлялись у національній валюті (гривні), то нарахування матеріальних втрат також здійснюється у гривні відповідно до п. 8.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ИИс = (ИИ1:100) х (ИИ2:100) х (ИИ3:100) х ... (ИИZ:100), (де ИИ-1 - індекс інфляції за первий місяць прострочення, ИИ-2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення, ......, ИИ-Z - індекс інфляції за останній місяць прострочення).

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, судом встановлено, що фактичний розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача за період з 16.05.2016р. по 17.05.2017р., становить 5 785 грн. 54 коп.

Проте, в позовній заяві позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляійних втрат за період з 16.05.2016р. по 17.05.2017р. в розмірі 5 155,97 грн. За висновками суду, заявляти вимоги про інфляційних втрат у меньшому розмері ніж передбачено законодавством, що за думкою позивача відповідає фактичним обставинам та правовідносинам сторін, є правом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", як особи інтереси якої порушені.

Одночасно, наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1 075,40 грн. з 16.05.2016р. по 17.05.2017р. є вірним та обгрунтованим.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: сума санкцій = С х 3 х Д : 365 : 100, (де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення).

Таким чином, враховуючи приписи ст.625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 075,40 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 5 155,97 грн. підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем збитків у сумі 33 298,18 грн. без ПДВ (39 957,82 грн. з ПДВ), які складаються з понесених ним витрат для оплати винагороди юристам (п. 12.10) у загальному розмірі 29 333,33грн. без ПДВ (35 200,00 грн. з ПДВ) та витрат, пов'язаних зі зберіганням об'єкту лізингу у розмірі 5 095,81 грн. без ПДВ (6 114,99 грн. з ПДВ), суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відповідно до п. 8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний у випадку прострочення сплати заборгованості компенсувати лізингоодержувачу витрати, в тому числі, на винагороду юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування заборгованості.

У якості понесених збитків позивач визначив понесені ним витрати для оплати винагороди юристам, на підтвердження чого надав:

1.) договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Тріпл Сі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"; рахунок-фактури №385 від 09.11.2016р., акт наданих послуг №385 за 09.11.2016р. та платіжне доручення №50033491 від 14.11.2016р., що підтверджують виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Тріпл Сі" юридично-консультаційних послуг на суму 3 500,00 грн. без ПДВ. (4 200,00 грн. з ПДВ)

2.) договір про надання юридично-консультаційних послуг від 16.05.2016р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", рахунок-фактури №СФ-0001029 від 02.12.2016р., акт наданих послуг №1 від 02.12.2016р. та платіжне доручення №50033984 від 12.12.2016р.

Одночасно, за поясненнями позивача, в акті наданих послуг №1 від 02.12.2016р. замість реєстраційного номеру об'єкта лізингу АА6794НН помилково вказано реєстраційний номер НОМЕР_4.

Враховуючи зазначені документи, та приймаючи до уваги пояснення позивача, суд приходить до висновку стосовно наявності виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі" юридично-консультаційних послуг на суму 20 833,33 грн. без ПДВ. (25 000,00 з ПДВ).

3.) договір про надання юридично-консультаційних послуг №17/2010 від 09.06.2010р. (з урахуванням додаткової угоди №47), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер і Партнери", Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"; рахунок-фактури № 417 від 17.05.2017р., акт наданих послуг № 416 від 17.05.2017р. та платіжне доручення № 2283 від 22.05.2017р., що підтверджують виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична фірма Вернер юридично-консультаційних послуг на суму 5 000,00 грн. без ПДВ. (6 000,00 грн. з ПДВ)

Разом з цим, до суми послуг 29 333,33 грн. позивач додав суму податку на додану вартість у розмірі 5 866,67 грн., яку суд відхиляє, оскільки відповідно до ст.ст. 185, 186 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю, тощо.

Таким чином, оскільки позивачем заявлені до стягнення саме витрати, понесені ним в якості сплати винагороди за юридичні послуги, а не вартість самих послуг, то у останнього відсутні підстави для збільшення суми витрат на розмір податку на додану вартість, отже, позовні вимоги в частині стягнення понесених ним витрат для оплати винагороди юристам підлягають частковому задоволенню у сумі 29 333,33 грн.

Щодо вимог про стягнення збитків в сумі 6 114,99 грн., які полягають у витратах на відповідальне зберігання транспортного засобу та інших послуг наданих ТОВ "Автосоюз", суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

На підтвердження понесених витрат на відповідальне зберігання транспортного засобу в сумі 6 114,99 грн., які були надані ТОВ "Автосоюз", позивач посилається на рахунки на оплату №2 від 04.01.2017р., №10 від 02.02.2017р., №13 від 02.03.2017р., №23 від 31.03.2017р., №121028251 від 11.03.2017р., акти надання послуг №2 від 04.01.2017р., №18 від 02.02.2017р., №34 від 02.03.2017р., №69 від 31.03.2017р., №188840/121028251 від 11.03.2017р. та платіжні доручення №128 від 12.01.2017р., №512 від 07.02.2017р., №1177 від 10.03.2017р., №1698 від 11.04.2017р., №1523 від 30.03.2017р.

Разом з тим, надані позивачем документи суд не приймає в якості належних та допустимих доказів на підтвердження понесених позивачем збитків, оскільки як зазначалося раніше, згідно Постанови головного державного виконавця Харківського районного ВДВС ГТУЮ у Харківській області про закінчення виконавчого провадження, позивачу повернено об'єкт лізингу 06.12.2016р.

Як встановлено судом, надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Автосоюз" послуги надавалися Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" після повернення останньому об'єкту лізингу, зокрема, після 06.12.2016р.

Отже, оскільки вказані витрати здійснено позивачем після повернення останньому об'єкту лізингу, вони не можуть бути віднесені до витрат, які поніс позивач для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а тому позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Враховуючи вказані вище обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 110 697,24 грн. підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" про стягнення 110 697,24 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" (02097, м. Київ, вул. Лисківська, буд. 2/71, кв. 202, ідентифікаційний код 36192475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект П. Тичини, 1 В, офіс "В", ідентифікаційний код 35571472) основну заборгованість у сумі 42 866 грн. (сорок дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 33 коп., платежі за час фактичного використання об'єктом лізингу у розмірі 17 526 (сімнадцять тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 98 коп., пеню у сумі 2 163 (дві тисячі сто шістдесят три) грн. 06 коп., інфляційні втрати у сумі 5 155 (п'ять тисяч сто п'ятдесят п'ять) грн. 97 коп., 3 % річних у сумі 1 075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн. 40 коп., збитки у сумі 29 333 (двадцять дев'ять тисяч триста тридцять три) грн. 33 коп.; судовий збір в сумі 1471 (одна тисяча чотириста сімдесят одну) грн. 82 коп.

3. У решті позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 04.08.2017р.

Суддя В.В. Князьков