Рішення

від 21.07.2017 по справі 127/6141/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/6141/17

Провадження № 2/127/2856/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 липня 2017 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,

при секретарі: Марценюк А.М.,

за участю:

позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2

представників позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

третьої особи: ОСОБА_5

представника третіх осіб (ОСОБА_6 та ОСОБА_7П.): ОСОБА_8

представника третьої особи (ОСОБА_9 міської ради): ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №127/6141/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_2 до ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: ОСОБА_9 міська рада Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_11 та ОСОБА_2 звернулися до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - ОСОБА_9 міська рада Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, в якій просили:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області №307 від 01 березня 2006 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту" у частині щодо ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження заступника голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області №697 від 30 квітня 2010 року "Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту" у частині щодо ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі були працівниками ОСОБА_9 підшипникового заводу, який у різний час мав різні назви та підпорядкування. У 1996 році на численні прохання працівників профспілкою заводу було виділено працівникам земельні наділи для потреб городництва на території, яка на той час перебувала в управлінні Стрижавської селищної ради (на даний час це територія міста Вінниці відповідно до постанови Верховної Ради України Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області від 13.05.2015).

Позивачі зазначили, що ОСОБА_9 підшипниковий завод наразі перебуває в стадії ліквідації, та згідно з відповіддю ліквідатора в його архівах відсутні відповідні документи щодо надання вказаних наділів у користування працівникам заводу. Архів профспілки знаходився також на території заводу, у 2001-2002 роках весь архів профспілки ДПЗ був переданий за розпорядженням керівництва у макулатуру.

З того часу десятки працівників заводу обробляли свої земельні наділи, нacaджyвaли там городи, відтак склався усталений порядок користування цими ділянками, який протягом багатьох років ніким не оспорювався. Такий стан речей продовжується і до цього часу. З'ясовуючи питання можливості приватизації вказаних наділів, позивачі спільно з іншими колишніми працівниками заводу зверталася до різних установ та отримувала ту чи іншу інформацію.

Позивачі, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. по справі № 1-10/2004, ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 118, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 25, 56 Закону України Про землеустрій , постанову Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 р. №844 Деякі питання реалізації права власності па землю громадянами України зазначали, що розпорядження землями за межами населених пунктів (у даному випадку смт. Стрижавка) протягом усього часу здійснювали відповідні органи виконавчої влади, технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки, були підставою для приватизації лише у випадку, якщо така ділянка вже перебувала у користуванні особи на час звернення такої особи з відповідною заявою. У випадку, якщо особа не мала в користуванні бажаної земельної ділянки, то вона мала право одержати земельну ділянку безоплатно у власність в межах норм безоплатної приватизації не на підставі технічної документації із землеустрою, а на підставі іншого документу - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З отриманих позивачами документів не вбачається, що ОСОБА_12. ОСОБА_15, ОСОБА_7 мали у користуванні одержані ними на підставі технічної документації із землеустрою земельні ділянки. Навпаки, починаючи з 1996 року позивачі були незмінними фактичними користувачами вказаних земельних ділянок, розбивши їх на городи по кілька соток кожному. Так триває і до цього часу. Однак, у зв'язку з появою незнайомих осіб на території городів, які жодних документів не надавали, користувачі городів вирішили розібратись із ситуацією. Протягом років жодна з земельних ділянок з кадастровими номерами 0520655900:07:013:0009, 0520655900:07:013:0010, 0520655900:07:013:0011 не оброблялась єдиним масивом, не огороджувалась, жодних межових знаків по їх межах не вбачалось. Сторонні особи жодного видимого інтересу до вказаних ділянок не виявляли. Ніхто, крім самих позивачів та інших фактичних користувачів городів, не відстоював свої права та обов'язки як власника.

Таким чином позивачі вважають оскаржувані розпорядження незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони були видані ОСОБА_9 районною державною адміністрацією за відсутності законних підстав, з порушенням процедури, передбаченої Земельним кодексом України.

Крім того, позивачі вважають, що неправомірне оформлення права власності на відповідні ділянки іншими особами виключає можливість позивачів скористатися своїм правом на отримання цих ділянок шляхом приватизації. Отже, оскаржуваними розрядженнями було порушено права та охоронювані законом інтереси позивачів щодо користування земельними ділянками та оформлення прав на них.

З огляду на наведене позивачі звернулися до суду з даною позовною заявою та просили позов задовольнити.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також та представники позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, додатково зазначивши, що про наявність оспорюваних розпоряджень відповідачам стало відомо лише з матеріалів нотаріальної справи, що була витребувана ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.12.2016р. по справі №127/25015/16-ц, ніхто з позивачів не є суб'єктом, щодо якого виносилися оскаржувані розпорядження, тому до цього знати про їх існування, дату, номер, підстави тощо, позивачі не могли. Таким чином, на думку представників позивачів, строк позовної давності позивачами не пропущено, при цьому представники позивачів просили визнати поважними причини звернення до суду у ті стоки, у які вони звернулися. (а.с. 138)

Представник відповідача ОСОБА_9 районної державної адміністрації ОСОБА_16 в судове засідання 21.07.2017р. не з'явилася, надавши клопотання про розгляд справи без участі представника у зв'язку з загруженістю за місцем роботи. Однак, у письмових запереченнях на позовну заяву №1732/01-33 від 10.05.2017р. (а.с. 91-93) та в попередніх судових засіданнях представник відповідача заперечувала щодо позовних вимог та просила у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що розпорядження ОСОБА_9 районної державної адміністрації від 01 березня 2006 року №307 та від 30 квітня 2010 року №697 виданні на законних підставах, оскільки відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України розділ 10 пункту 12, який був чинний на день видання розпоряджень, розпорядження землями за межами населених пунктів до 01.01.2013 року здійснювали відповідні органи виконавчої влади. До ОСОБА_9 РДА звернулись громадяни ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо надання у власність земельних ділянок площею по 2,0 га кожному для ведення особистого селянського господарства. При цьому, в заяві зазначили, що вказаними земельними ділянками вони вже певний час користуються. Земельні ділянки знаходяться на території Стрижавської селищної ради за межами населеного пункту. ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 рішенням Стрижавської селищної ради від 05.06.2003 року погоджено надання земельних ділянок площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Розглянувши зазначені документи, ОСОБА_9 районним відділом земельних ресурсів Вінницької області було підготовлено проект розпорядження Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту . ОСОБА_18 пройшло правову експертизу юридичного відділу райдержадміністрації. Керуючись статтями 12, 17, 22, 118, 121, п. 12 розділу10 Перехідних положень Земельного кодексу України (в діючій редакції на 2006 рік) та статті 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації головою райдержадміністрації було підписано розпорядження, яким надано дозвіл вищезазначеним громадянам на виготовлення технічної документації для надання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту та вказано замовити відповідній землевпорядній організації розробку технічної документації. Згідно поданих до райдержадміністрації документів, а саме: клопотань громадян ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, розробленої технічної документації, висновків ОСОБА_9 районного відділу земельних ресурсів Вінницької області та Відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури ОСОБА_9 райдержадміністрації щодо відсутності обмежень на використання земельних ділянок за цільовим призначенням та керуючись статтями 39, 41 Зaкoнy України Про місцеві державні адміністрації та статтями 17, 33, 90, 125, 126, 186, п. 12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України (в діючій редакції на 2010 рік) ОСОБА_9 райдержадміністрацією прийнято розпорядження від 30 квітня 2010 року №697 Про передачу в власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту . В той же час позивачі користувались земельними ділянками, не маючи жодних документів на них, а отже без законних підстав. Крім того, щоб визнати недійсним правовий акт індивідуальної дії органу виконавчої влади, необхідно щоб він одночасно суперечив вимогам закону та порушував права інших осіб. ОСОБА_7 розпорядження прийняті в межах чинного законодавства України та не порушують ні чиїх законних прав та інтересів, в тому числі позивачів, оскільки користування ними земельними ділянками є незаконним.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - ОСОБА_9 міської ради Вінницької області ОСОБА_10 в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити, оскільки оскаржувані розпорядження були видані ОСОБА_9 районною державною адміністрацією за відсутності законних підстав та з порушенням діючого на той законодавства. Крім того, оскаржуваними розрядженнями було порушено права та охоронювані законом інтереси позивачів щодо користування земельними ділянками.

Представник третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 у запереченнях на позовні вимоги (а.с. 86-90) та в судовому засіданні пояснив, що саме до повноважень ОСОБА_9 районної державної адміністрації, станом на 30.04.2010 року відносились повноваження щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі і щодо безоплатної передачі громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації. Як вбачається із ОСОБА_18 заступника голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області від 30.04.2010 № 697 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту підставою для його прийняття були клопотання громадян, а також технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки виготовлена ППВП Еководземпроект . Таким чином, твердження позивачів про те, що передача земельних ділянок ОСОБА_9 райдержадміністрацією безоплатно у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства здійснювалось без розроблення документації із землеустрою являється безпідставним та необгрунтованим. Крім того, позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що відповідна технічна документація із землеустрою розроблена ППВП Еководземпроект була виготовлена із порушенням чинного на той час законодавства. В подальшому, ОСОБА_12 згідно договору купівлі - продажу від 28.05.2015 року продала ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0009, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району. ОСОБА_6 згідно договору купівлі - продажу від 27.05.2015 року продала ОСОБА_14 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0010, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району. ОСОБА_7 згідно договору купівлі - продажу від 27.05.2015 року продав ОСОБА_19 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0011, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району. Відповідно до частини 1 статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Позивачі не надали належних та допустимих доказів того, що вони являлись та являються землевласниками або землекористувачами спірних земельних ділянок, позивачами не надано жодного рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування про надання відповідної земельної ділянки їм в користування. Таким чином, оскаржувані ними розпорядження ОСОБА_9 районної державної адміністрації не можуть порушувати їхніх прав та інтересів.

Крім того, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Як вбачається з позовної заяви позивачів, вони з метою з'ясування можливості приватизації земельних ділянок звертались до різних установ та отримували ту чи іншу інформацію, фактично користувались земельними ділянками біля 15 років. Таким чином, позивачі могли довідатись про існування оскаржуваних ними розпоряджень ОСОБА_9 районної державної адміністрації значно раніше 2017 року. З огляду на наведене представник третіх осіб просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог та відмовити у задоволені позовних вимог.

Третя особа ОСОБА_5, яка представляє себе, а також згідно довіреностей третіх осіб ОСОБА_19 та ОСОБА_14, в судовому засіданні заперечувала, щодо позовних вимог та просила у задоволенні позову відмовити.

В ході розгляду справи, за клопотанням представника позивачів, в судовому засіданні були допитані свідки, які попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, або за відмову від дачі показів за ст. 384, 385 КК України та яким роз'яснено, що відповідно до статті 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову від дачі показів або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Зокрема, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22 пояснили, що особам, які працювали на підприємстві (ОСОБА_9 підшипниковому заводі) керівництвом виділялися ділянки землі для власних потреб неподалік заводу. Розподіл проводився шляхом витягування жеребу в цехах та лише між тими особами, які працювали на підприємстві. Однак, земельні ділянки потрібні були не усім працівникам заводу, оскільки на підприємстві працювали люди, які приїжджали із сіл, а тому в розподілі землі участі приймати не бажали, за рахунок чого їхня частина земельної ділянки була розділена між працівниками цього ж цеху. Таким чином, одним працівникам дісталися більші ділянки, ніж іншим. З моменту отримання земельної ділянки і до теперішнього часу жодної особи, яка б представилась її власником землі не було. Жодних документів, які б підтверджували право власності або право користування земельною ділянкою керівництвом підприємства останнім не надавалось. При цьому, і не було роз'яснено на який термін надавалася земля. Також вищевказані свідки пояснили, що за користування землею перших декілька років ними сплачувались кошти, які вони віддавали в цеховий профсоюз, проте ніяких доказів на підтвердження вказаних проплат останні не отримували. Як повідомили вказані вище свідки, особи які являються позивачами по даній справі також користувалися земельними ділянками від підприємства. При цьому, свідки пояснили також і те, що кожній особі земельні ділянки надавалися по декілька соток, проте по 2 гектари землі не отримував ніхто.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 пояснив, що він працював на заводі головою цехового комітету, а тому безпосередньо приймав участь в розподілі земельних ділянок. Вся земля, яка надавалася заводом його працівникам була спочатку розділена між цехами, а потім між кількістю осіб в кожному цеху. Також свідок пояснив, що земельні ділянки які надавалися працівникам заводу були занедбаними та непридатними для користування. ОСОБА_23 особисто обробляв земельну ділянку, яку він також отримав від заводу приблизно до 2000 року, а потім від неї відмовився, і наскільки йому відомо, його частину ділянки було розділено між іншими працівниками. Ніякі правовстановлюючі документи на вищевказані земельні ділянки працівникам підприємства не видавалися, розподіл землі здійснював профспілковий комітет шляхом витягування жеребу та відображення його результатів у протоколах. Разом з тим, з часом, доступ до документів профспілкового комітету, зокрема і до вищевказаних протоколів став неможливим у зв'язку із зміною власника заводу. Особам, яким земельні ділянки надавалися профспілковим комітетом було роз'яснено, що земля їм надається на певний строк у користування, однак ніхто і не виключав можливість того, що видані ділянки землі можливо прийдеться повернути

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 пояснив, що з вересня 1979 року по грудень 1996 року він працював на підприємстві головою профкому. За час який ОСОБА_25 пропрацював на заводі останній пам'ятає багато випадків коли працівникам підприємства адміністрацією у користування надавалися земельні ділянки, садові кооперативи, дачі. Розподіл земельних ділянок між працівниками заводу відбувався шляхом витягування жеребу, за користування якими останні сплачували кошти. Також свідок пояснив, що позивачі у даній справі також користувалися землями які виділялися заводом. Особи, які не були працівниками підприємства користуватися земельними ділянками які надавалися заводом не могли. Свідок особисто, як представник трудового колективу, неодноразово приймав участь у веденні переговорів щодо виділення працівникам заводу земельних ділянок, Переговори проводилися з адміністрацією підприємства, однак ніяких договорів з цього приводу останній не підписував. На момент коли вже існувала домовленість між заводом та селищною радою або колгоспом, останній разом з головою ради або головою колгоспу виїжджали на місце знаходження земельних ділянок та займалися її розподілом. Ніяких правовстановлюючих документів особам які отримували земельні ділянки адміністрацією підприємства не надавалися. Розподіл землі проводили на підставі рішень адміністрації якими вказані ділянки були розподілені між цехами, а вже потім на підставі списків, які надавалися цеховим комітетом земля була виділена кожному працівнику окремо. Після чого профспілковим комітетом проводилося узагальнення і виносилося рішення відповідно до якого кожен працівник отримував частину земельної ділянки. Щодо розміру території яка виділялася працівникам заводу рішення приймалися цеховим комітетом. Наскільки останньому відомо, за користування землею особи, які нею користувалися сплачували кошти до сільської ради.

Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_18 голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області від 01.03.2006 р. №307 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту надано дозвіл громадянам ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_26, ОСОБА_7 на виготовлення технічної документації про надання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному, на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту.(а.с. 151-152).

ОСОБА_18 заступника голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області від 30.04.2010 року №697 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту було затверджено технічну документацію із землеустрою розроблену ППВП Еководземпроект щодо складання документів, що посвідчують право власності громадян на земельні ділянки загальною площею 7,9886 га для ведення особистого селянського господарства. Згідно додатку до цього розпорядження було передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту, громадянам ОСОБА_7 площею 1,9969 га, ОСОБА_6 площею 1,9976 га, ОСОБА_12 площею 1,9969 га, ОСОБА_17 площею 1,9972 га. (а.с. 36-37, 139-140).

Як встановлено в судовому засіданні, в подальшому, ОСОБА_12 згідно договору купівлі - продажу від 28.05.2015 року продала ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0009, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району.(а.с. 40).

ОСОБА_6 згідно договору купівлі - продажу від 27.05.2015 року продала ОСОБА_14 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0010, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району.(а.с. 39).

ОСОБА_7 згідно договору купівлі - продажу від 27.05.2015 року продав ОСОБА_19 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0011, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району.(а.с. 38).

Згідно з листом Департаменту архітектури, містобудування та кадастру ОСОБА_9 міської ради від 02.11.2015 року №В-01-93753/5-05-8, відповідно до публічної кадастрової карти України, частина земельної ділянки, на якій розміщені городи мешканців, знаходиться в приватній власності з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, іншій частині території присвоєно кадастровий номер, але тип власності не визначений.(а.с. 19 ).

Відповідно до листа Департаменту архітектури, містобудування та кадастру ОСОБА_9 міської ради від 20.01.2016 року №Ч-01-127621/5-05-8 при обстеженні на місці в присутності заявників, було визначено територію, яка в минулому надавалась ОСОБА_9 підшипниковим заводом в користування громадянам під городництво. За результатами обстеження встановлено, що відповідно до публічної кадастрової карти України частина вказаної території знаходиться в приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, іншій частині території присвоєно кадастровий номер, але тип власності не визначений.(а.с. 20 ).

На даний час земельні ділянки кадастровий номер 0520655900:07:013:0009, 0520655900:07:013:0010, 0520655900:07:013:0011 включені в межі міста Вінниці відповідно до постанови Верховної Ради України Про зміну і встановлення меж міста Вінниця та Вінницького району Вінницької області від 13.05.2015 року №401- VІІІ.(а.с. 133).

Згідно абзацу першого пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції станом на 30.04.2010 року, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до цього ж пункту в редакції станом на 01.03.2006 року, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, чинним законодавством України до повноважень районних державних адміністрацій було віднесено розпорядження землями за межами населених пунктів, в даному випадку за межами смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області.

Як вбачається із ОСОБА_18 голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області від 01.03.2006 року №307 та ОСОБА_18 заступника голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області від 30.04.2010 року №697, при прийнятті даних розпоряджень було враховано вимоги ч. 3 ст. 39, ст. 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. ст. 17, 33, 90, 91, 125, 126, 186, п. 12 розділу 10 Перехідні положення Земельного кодексу України.

Частинами 1- 3 статті 116 Земельного кодексу України, в редакції станом на 30.04.2010 року, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частинами 1, 4, 6-10 даної статті (в редакції станом на січень 2006 року, тобто на час звернення ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_9 РДА із заявами про надання у власність земельних ділянок) було встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Як встановлено в судовому засіданні, 27.12.2005 року до ОСОБА_9 РДА звернулись громадяни ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо надання у власність земельних ділянок площею по 2,0 га кожному для ведення особистого селянського господарства, зазначивши в заявах, що користуються земельними ділянками близько десяти років. (а.с. 27-29, 153, 158, 160, 162).

01.03.2006 року було прийнято розпорядженням голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області від 01.03.2006 р. №307 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту , яким надано дозвіл громадянам ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_26, ОСОБА_7 на виготовлення технічної документації про надання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному, на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту. (а.с. 151-152).

Як вбачається з даного розпорядження, при його прийнятті було враховано необхідні подані документи та враховано вимоги ст. ст. 22, 17, 118, 121, п. 12 розділу 10 Перехідні положення Земельного кодексу України та ст. 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації .

Суд критично оцінює твердження позивачів про те, що з усіх отриманих позивачами документів не вбачається, що ОСОБА_12. ОСОБА_15, ОСОБА_7 мали у користуванні одержані ними на підставі технічної документації із землеустрою земельні ділянки. При цьому суд враховує таке.

Як вбачається із наданих представником відповідача матеріалів, на підставі яких приймалися спірні розпорядження, рішеннями 9 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району №64, №53, №50 від 05.06.2003 р. було погоджено надання громадянам ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7 земельних ділянок площею по 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу селищної ради (ріллі) на праві приватної власності за межами населеного пункту. Також зазначених вище громадян зобов'язано отримати згоду на виготовлення технічної документації по оформленню ділянки у ОСОБА_9 районній державній адміністрації. (а.с. 31-35, 154-157, 159, 161, 163-164).

19.12.2005 року Стрижавська селищна рада Вінницького району звернулася до ОСОБА_9 районної державної адміністрації із листом, в якому просила погодити передачу земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на території Стрижавської селищної ради Вінницького району за рахунок земель, які фактично перебувають в користуванні громадян за межами населеного пункту. Також Стрижавська селищна рада Вінницького району звернулася до ОСОБА_9 районної державної адміністрації із листом, в якому повідомляла, що у даних громадян земельних ділянок для ведення особистих підсобних та особистих селянських господарств на території Стрижавської селищної ради немає. До даних листів додано план земельної ділянки площею 8.0 га, яка планується для надання в приватну власність для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Даний план погоджено селищним головою та начальником відділу земельних ресурсів Вінницького району. (а.с. 155-157).

Як вбачається з висновків ОСОБА_9 районного відділу земельних ресурсів Вінницької області та Відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури ОСОБА_9 райдержадміністрації наданих 27.03.2007 р. за №04-1282, №04-1283, №04-1280, №04-1281 та 19.03.2007 року за №136 та Умов надання земельної ділянки не встановлено обмежень та погоджено відведення земельних ділянок. (а.с. 94-98, 142-150).

12.04.2010 року до ОСОБА_9 РДА звернулись громадяни ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою. (а.с. 30, 141).

Відповідно до статті 25 Закону України Про землеустрій , в редакції чинній на час прийняття спірних розпоряджень, документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Види документації із землеустрою, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можуть встановлюватися інші види документації із землеустрою. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

ОСОБА_18 заступника голови ОСОБА_9 районної державної адміністрації Вінницької області від 30.04.2010 року №697 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту вбачається, що підставою для його прийняття були клопотання громадян, а також технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки виготовлена ППВП Еководземпроект .

При цьому жодних доказів, які б спростовували вищезазначене, позивачами не надано.

Суд зазначає, що твердження позивачів про те, що заяви ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однакового змісту та від однієї дати, координати земельних ділянок в них не зазначаються, в заявах не вказано повних адрес проживання заявників, заяві від 12.04.2010 р. підписана чотирма особами, відповідають дійсності, однак дані обставини не є підставами для визнання незаконними та скасування розпоряджень в розумінні статті 21 ЦК України.

Щодо тверджень позивачів про те, що візуально підписи на заявах від 27.12.2005 р. та на заяві від 12.04.2010 р. зовсім різні, суд зазначає, що дане питання можливо з'ясувати лише шляхом проведення відповідної експертизи, однак позивачами таке клопотання в судовому засіданні не заявлялося.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_12 згідно договору купівлі - продажу від 28.05.2015 року продала ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0009, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району. ОСОБА_6 згідно договору купівлі - продажу від 27.05.2015 року продала ОСОБА_14 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0010, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району. ОСОБА_7 згідно договору купівлі - продажу від 27.05.2015 року продав ОСОБА_19 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9969 га, кадастровий номер 0520655900:07:013:0011, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району.

Тобто, на даний час ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 є власниками даних земельних ділянок, що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.(а.с. 9-11).

В статті 41 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, що складає зміст права власності. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. (частина 1 статті 317 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з положеннями статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Верховний Суд України у правовій позиції викладеній у постанові від 21 січня 2015 року по справі № 6- 215цс-І4 вказав, що з урахуванням норм статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Посилання позивачів на те, що оспорюваними розпорядженнями порушені їх права та інтереси суд вважає безпідставними, з огляду на те, що позивачами не надано жодних доказів того, що даними розпорядженнями були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивачів. Крім того, позивачами не доведено, що спірні земельні ділянки їм було надано в користування в порядку визначеному чинним законодавством, а тому суд не вбачає в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

Також суд зазначає, що статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд наголошує, що жодних доказів того, що спірні земельні ділянки їм було надано в користування в порядку визначеному чинним законодавством позивачами до суду надано не було.

Суд критично оцінює показання позивачів та свідків щодо того, що спірні земельні ділянки було надано позивачам в користування, оскільки жодними доказами дані показання на підтверджуються.

Отже, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Що стосується застосування до спірних правовідносин позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В судовому засіданні позивачі та їх представники зазначили, що про наявність оспорюваних розпоряджень відповідачам стало відомо лише з матеріалів нотаріальної справи, що була витребувана ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.12.2016р. по справі №127/25015/16-ц.

Суд погоджується з такими твердженнями, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що про оспорювані розпорядження позивачам було відомо раніше, оскільки вказані розпорядження не стосувалися позивачів та не доводилися до їх відома.

Таким чином, оскільки позивачі дізналися про наявність оспорюваних розпоряджень відповідача лиш наприкінці 2016 року, а звернулися до суду з даним позовом в березні 2017 року, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачами не пропущено.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Пленуму Верховного суду України в абзаці третьому пункту 11 Постанови №14 від 18.12.2009р. Про судове рішення у цивільній справі роз'яснив судам, про те, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, питання пропуску строку позовної давності в даному випадку не має правового значення, оскільки правомірність заявлених позовних вимог позивачами не доведено.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 10, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо та в їх сукупності суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на те, що в задоволені позову відмовлено, судові витрати слід залишити без відшкодування.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 88, 89, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрат залишити без відшкодування.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: