Рішення

від 08.08.2017 по справі 703/4472/16-ц

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/4472/16-ц

2/703/408/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретар судових засідань Бондаренко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Соло Інвест про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів,

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ Соло Інвест у якому просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 000835 від 19.04.2016 року, укладений між ним ТОВ Соло Інвест та стягнути з ТОВ Соло Інвест на користь позивача 55000 грн. 00 коп., сплачених, як адміністративний платіж за договором фінансового лізингу № 000835 від 19.04.2016 року.

У судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, про час і місце розгляду справи оповіщені, представник позивача у письмовій заяві дав згоду на заочний розгляд справи, просив задовольнити позов, а справу слухати за його та позивача відсутності.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час і місце розгляду справи оповіщений у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомив, у звязку з чим за згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З'ясувавши обставини справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в силу слідуючого.

Судом встановлено, що 19.04.2016 року у м. Миколаїв між ОСОБА_2 та ТОВ Соло Інвест було укладено договір № 000835 фінансового лізингу. Предметом по даному договору є транспортний засіб - автомобіль, марки Mazda 6.

19.04.2016 року, на виконання умов даного Договору ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок відповідача ТОВ Соло Інвест №26501053200361, що відкритий в ПАТ КБ Приватбанк , перераховано грошові кошти у сумі 55000 грн. 00 коп. в якості адміністративного платежу , згідно Договору фінансового лізингу № 000835 від 19.04.2016 р..

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1 ЗУ Про фінансовий лізинг , фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ст.2 ЗУ Про фінансовий лізинг відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За правилами ч. 1ст.3 ЗУ Про фінансовий лізинг та ст.807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками.

Стаття 18 ЗУ Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста ст.18 ЗУ Про захист прав споживачів ).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 ЗУ Про захист прав споживачів , зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно п.4 ч.1 ст.34 ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначений висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 18 ЗУ Про захист прав споживачів викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, в договорі фінансового лізингу № 000835 від 19 квітня 2016 року виключені та істотно обмежені права лізингоодержувача як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в ЗУ Про фінансовий лізинг та ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та його якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Крім того, вказаним договором передбачено право відповідача змінювати та розірвати договір в односторонньому порядку без сплати штрафних санкцій. Одночасно, пунктами 7.3., 7.8., 10.14., 12.1., 12.2., 12.5.-12.7., 12.11., 12.14. договору для мене встановлюються жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір неустойки.

Також договір фінансового лізингу № 000835 від 19 квітня 2016 року укладено з порушенням вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

Як вбачається із договір фінансового лізингу № 000835 від 19 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ Соло Інвест , вказаний договір нотаріально посвідчено не було.

Згідно роз'яснень абз.1,3 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Крім того, відповідно до положень ч.1, п.4 ч.3, ч.5, ч.6 ст.19 ЗУ Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, ЗУ Про захист прав споживачів встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з ст.21 ЗУ Про захист прав споживачів крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Статтею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як зазначалося вище, відповідальність продавця предмета договору лізингу визначена ст.808 ЦК України.

В свою чергу, згідно п.1.4. спірного договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Відповідно п.1.5 договору лізингу, лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобовязанням щодо продажу предмета лізингу.

Згідно термінів визначених у спірному договорі, продавець юридична або фізична особа - субєкт підприємницької діяльності, яка є постачальником транспортних засобів лізингодавцю, з яким лізингодавець уклав договір купівлі-продажу.

Як вбачається із договору лізингу, вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4. оспорюваного договору лізингу щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Аналізуючи норми законів та зміст спірного договору вбачається, що значна частина умов договору фінансового лізингу є несправедливими відносно позивача ОСОБА_2, як споживача, суперечить загальним принципам цивільного законодавства України, зокрема ч. 1 ст. 808 ЦК України, а також положенням ЗУ Про захист прав споживачів , оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача (лізингоодержувача). Оскільки, договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця ТОВ Соло Інвест , вказане свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін, а така диспропорція та порушення принципу добросовісності, завдає шкоди споживачу.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. При цьому під добросовісністю слід розуміти належну поведінку при виникненні та виконанні зобов'язання вчинення дій таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, зловживання довірою тощо. Принцип добросовісності передбачає чесну, сумлінну поведінку суб'єктів зобов'язання, вчинення ними всіх залежних від них дій щодо належного виконання зобов'язання та не порушення прав інших осіб.

Із оспорюваного договору вбачається, що він встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору, а умови договору про неповернення адміністративного платежу у випадку розірвання договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносять шкоду споживачеві.

Як роз'яснено пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тому, договір №000835 фінансового лізингу від 19.04.2016 року, укладений між сторонами: ОСОБА_2 та ТОВ Соло Інвест слід визнати недійсним та стягнути з відповідача ТОВ Соло Інвест на користь позивача ОСОБА_2 сплачену ним суму на рахунок відповідача в розмірі 55000 грн.

При встановлених обставинах, позов позивача підлягає до задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору фінансового лізингу № 000835 від 19 квітня 2016 року, позивачем здійснено адміністративний платіж в розмірі 55000 грн. 00 коп.. Тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути вказані кошти, сплачені, як адміністративний платіж за договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, ст.ст. 215, 216, 220, 227, 632, 799, 802, 806 ЦК України, ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , керуючись ст.ст. 10, 58-60, 88, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Соло Інвест про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір №000835 фінансового лізингу від 19.04.2016 року та додатки до нього, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю Соло Інвест (код ЄДРПОУ: 38150311)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Соло Інвест (код ЄДРПОУ 38150311) на користь ОСОБА_2 (НОМЕР_1, виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 09.04.2003 р, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2) - 55000 грн. 00 коп. (п'ятдесят п'ять тисяч) гривень, сплачених як адміністративний платіж за договором фінансового лізингу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Соло Інвест (код ЄДРПОУ 38150311) на користь ОСОБА_2 (НОМЕР_1, виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 09.04.2003 р, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2) - 551 грн. 20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню двадцять копійок) сплаченого судового збору.

Заяву про перегляд заочного рішення відповідач може подати протягом 10 днів з дня отримання його копії до Смілянського міськрайонного суду.

В 10 денний строк з дня проголошення заочного рішення позивачем може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Черкаської області через міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його перегляд та оскарження, а в разі оскарження -після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

Головуючий: В. О. Прилуцький