Рішення

від 08.08.2017 по справі 904/7454/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.08.2017 Справа № 904/7454/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфамаркет", м. Дніпро

до Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про стягнення 179244,00 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: адвокат ОСОБА_1, довіреність від 24.05.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфамаркет" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - відповідач) з вимогами про стягнення заборгованості у сумі 179244,00 грн, з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 52-Т16, укладеного між сторонами 12.12.2016.

Відповідач не забезпечив участі свого представника у судовому засіданні та витребуваних судом документів не надав, але 07.08.2017 на електронну скриньку суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату через зайнятість його представника в іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання відповідача, заслухавши представника позивача з цього приводу, суд не вбачає підстав для задоволення його клопотання з огляду на наступне.

Суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 28.07.2017 поштового відправлення відповдачу.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

З огляду на факт завчасного отримання відповідачем ухвали суду, суд дійшов висновку, що у відповідача було достатньо часу для підготовки своєї правової позиції та надіслання її до суду, проте останній без пояснення на те причин не скористався своїм правом на подання до суду вмотивованого відзиву на позов.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

В результаті проведеної державної закупівлі за процедурою відкриті торги та згідно повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів 12.12.2016 між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено договір поставки №52-Т16 (далі - договір), за умовами п. 1.1 та п. 1.3 якого продавець зобов'язується протягом дії договору передати товар - холодильники побутові по коду 27.51.1 Холодильники та морозильники побутові (39711100-0 Холодильники та морозильні камери) для дитячих садків та шкільних навчальних закладів м. Дніпро КФК070802, у кількості згідно специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти поставлений товар та сплатити його на умовах договору.

Загальна вартість товару за договором становить 455004,00 грн, без ПДВ (п .2.1 договору).

Пунктом 2.3 договору визначено, що всі розрахунки проводяться у безготівковому вигляді за формою платіжного доручення на підставі рахунка-фактури та видаткової накладної .

Сторонами узгоджено у п. 2.4 договору, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за товар здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок.

Відповідно до п. 3.1 договору передача товару за договором здійснюється однією партією. Номенклатура і кількість товару, що складає партію товару, зазначається в Специфікації.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016 та до повного виконання зобов'язань щодо оплати за поставлений товар (п.7.1 договору).

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 565644,00 грн, що підтверджується 37 двосторонніми видатковими накладними з підписами та печатками обох сторін, а саме: № РН-00233 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00234 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00235 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00236 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00237 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00238 від 21.12.2016 на суму 27 576,00 грн; № РН-00239 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00240 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00241 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00242 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00243 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00244 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00245 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00246 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00249 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00250 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00251 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00252 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00253 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00254 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00255 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00256 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00257 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00258 від 28.12.2016 на суму 27 576,00 грн; № РН-00259 від 28.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00261 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00262 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00263 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00264 від 21.12.2016 на суму 18 440,00 грн; № РН-00265 від 21.12.2016 на суму 18440,00 грн; № РН-00266 від 21.12.2016 на суму 18440,00 грн; № РН-00267 від 21.12.2016 на суму 18440,00 грн; № РН-00268 від 21.12.2016 на суму 18440,00 грн; № РН-00269 від 21.12.2016 на суму 18440,00 грн; № РН-00290 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00291 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн; № РН-00301 від 21.12.2016 на суму 13788,00 грн.

Також позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на поставлений товар.

В порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати вартості поставленого товару за договором відповідач сплатив позивачу 386400,00 грн, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 179244,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій заявив вимогу про оплату поставленого товару, яка була отримана останнім 13.02.2017. У відповідь на претензію відповідач надіслав лист від 20.02.20217, у якому не визнав заявлену суму боргу.

Станом на 31.03.2017 сторони погодили існуючу заборгованість в сумі 179244,00 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.

15.05.2017 позивач знов надіслав претензію відповідачу, яка залишена останнім без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідач позов не оспорив та не спростував.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу не оспорений та підтверджений матеріалами справи.

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленого йому товару, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у загальній сумі 179244,00 грн, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2017, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого природного газу, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору у сумі 2688,66 грн покладає на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 75; ідентифікаційний код 40506248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфамаркет" (м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, буд. 89; ідентифікаційний код 39933024) заборгованість у сумі 179244,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 2688,66 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 08.08.2017.

Суддя ОСОБА_2