ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.08.2017р. Справа № 914/1495/17
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів Товариства з обмеженою відповідальністю Софт Бокс , м.Дубляни Жовківський район Львівської області про: стягнення заборгованості. Ціна позову 36165,92 грн. Суддя Кітаєва С.Б.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець
ОСОБА_3 - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: не з'явився;
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України представникам позивача роз'яснено; заяв про відвід судді, клопотань про проведення технічної фіксації судового процесу не поступало.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Софт Бокс , м.Дубляни Жовківський район Львівської області про стягнення заборгованості. Ціна позову 36165,92 грн.
Крім того, в п.2 прохальної частини позовної заяви позивач в порядку ст.66 ГПК України просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти ТзОВ СОФТ БОКС , які містяться на рахунку 26009011625494 в ПАТ Укрсоцбанк , МФО 300023 325321 та на рахунках, які містяться у інших фінансових установах у розмірі. 36238,49 грн.
Ухвалою суду від 21.07.2017р. за даним позовом порушено провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 02.08.2017р. та відкладено розгляд клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, викладеного в п.2 позовної заяви, до судового засідання. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.
31.07.2017р. за вх.№26436/17 позивач подав клопотання у якому підтвердив, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає судових рішень цих органів.
31.07.2017р. за вх.№26437/17 позивач подав довідку, якою підтвердив, що сума основної заборгованості є не погашеною та становить 34555,00 грн.
31.07.2017р. за вх.№26438/17 позивач подав при супровідному листі оригінали документів, які в копіях долучено до матеріалів справи.
Позивач та його повноважний представник в судове засідання 02.08.2017 р. з'явилися, позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.06.2017 року та ухвал про відкладення розгляду справи від 03.07.2017 року та від 24.07.2017р. не виконав, відзиву на позов не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи за адресою вказаною у позовній заяві: 80381, Львівська область, Жовківський район, м.Дубляни, вул.Шевченка, 6/80.
У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення.
Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.
У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обовязки сторін, серед яких, зокрема, право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.
Викладені в ст.22 ГПК України права та обов'язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед'явлення до нього позову.
Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача та відзиву відповідача на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.
В судовому засіданні розглянуто клопотання позивача, викладене в п.2 позовної заяви, про вжиття заходів до забезпечення позову.
Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що Позивачем надсилалася претензія про невиконання умов Договору про поставку Товару, проте дана вимога повернута поштовим відділення зв'язку із зазначенням причин - фірма вибула . Також на електронну адресу Відповідача була надіслана претензія від 14.07.2017 року за допомогою засобів електронного зв'язку.
Також позивачем подано заяву про вчинення кримінального правопорушення за ознаками складу злочину передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України шахрайство , внаслідок чого порушено кримінальне провадження. В ході кримінального провадження, слідчим винесено постанову від 24 квітня 2017 року, якою оперативні органи зобов'язано вчинити ряд процесуальних дій.
Дані обставини, на думку позивача, вказують, що відповідач не мав наміру виконувати свої зобов'язання згідно Договору, а його дії спрямованні на ухилення від виконання зобов'язання.
Позивач зазначає, що відповідач володіє грошовими коштами на: р/р 26009011625494 в ПАТ УКРСОЦБАНК , МФО 300023. Також відповідач володіє рахунками у інших фінансових установах, проте у зв'язку із дією Закону України Про банки та банківську діяльність номера конкретних рахунків є банківською таємницею, а тому дана інформація не відома позивачу.
Представники позивача в судовому засіданні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову підтримали та просили суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти ТзОВ СОФТ БОКС , які містяться на рахунку 26009011625494 в ПАТ Укрсоцбанк , МФО 300023 325321 та на рахунках, які містяться у інших фінансових установах у розмірі. 36238,49 грн.
Щодо заяви позивача про забезпечення позову суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно із ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.
Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається або видається сторонам у справі, іншим учасникам судового процесу.
Заслухавши представників позивача, розглянувши по суті заяву, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача в банківських установах.
Так, заявником в порядку ст..32,34 ГПК України не підтверджено, що відповідач здійснює дії по реалізації майна чи підготовці дії до його реалізації; що відповідач витрачає кошти не для здійснення розрахунків з позивачем; укладає договори (в тому числі поруки, застави), за наявності невиконаного зобов'язання перед позивачем.
Припущення представника позивача, викладені, щодо ймовірного невиконання в подальшому рішення суду, не є належними доказами можливого невиконання рішення суду, відтак позивачем не вказано та не подано належних доказів в підтвердження наявності підстав для застосування заходів до забезпечення позову, не обґрунтовано підставність вжиття заходів до забезпечення позову, не зазначено доводів щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також відсутні докази в підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд вбачає за доцільне зазначити, що рішення суду на підставі виданого наказу виконується відповідно до положень Закону України Про виконавче провадження , яким передбачена сукупність дій та заходів (не лише накладення арешту на кошти боржника), спрямованих на примусове виконання рішення.
Відповідно до ст.115 ГПК Уркаїни рішення суду підлягає обов'язковому виконанню.
Із врахуванням вищевикладеного, клопотання викладене в п.2 прохальної частини позовної заяви про вжиття заходів до забезпечення позову є документально необґрунтованим, не підтвердженим належними доказами, тому задоволенню не підлягає.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, заслухавши пояснення представників позивача, суд встановив.
04 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальність СОФТ БОКС (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір поставки № 76.
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця належний Постачальнику товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар від Постачальника і оплатити його на умовах цього Договору.
Згідно із положеннями п.2.2. Договору кількість та асортимент кожної партії Товару зазначається в заявці та/або рахунку-фактурі.
Відповідно до вимог п. 2.5. Договору постачальник на основі отриманого замовлення складає Рахунок-фактуру і надсилає його Покупцю.
Згідно умов п. 4.1. Договору ціна кожної окремої партії Товару визначається Постачальником в рахунку-фактурі.
Приписами п. 4.2. Договору розрахунки за цим Договором здійснюється на основі 100% передоплати у національній валюті України - гривні в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в установі банку.
Відповідно до п. 6.1. Договору відвантаження Товару за цим Договором проводиться Постачальником не пізніше 5-х календарних днів з моменту узгодження заявки на товар.
Згідно рахунку-фактури від 04 квітня 2017 року № 346 Постачальник зобов'язаний був поставити, а покупець отримати Товар - Цемент ПЦ-ІІ/Б-К (Ш-В-П) кількістю 6 (шість тон) та Цемент 300 ЦБР 300 кількість 15,4 (п'ятнадцять тон чотириста кг) на загальну суму 34 555 грн. 00 копійок.
У відповідності до вимог п. 4.2. Договору Покупець оплатив вартість товару 06.04.2017 року згідно рахунку-фактури від 04 квітня 2017 року № 346, що підтверджується виписками із рахунку Покупця.
Проте, як зазначає позивач, станом на 13.07.2017 року поставка товару не відбулася, а відтак Постачальником не виконано умови Договору, а тому сума коштів, які підлягають поверненню Позивачу за авансовим платежем становить 34 555 грн..
На підставі ст.625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 284,01 грн. 3% річних та 1326,91 грн. інфляційних втрат.
При прийнятті рішення суд виходив із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма , вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 статті 639 ЦК України).
У відповідності до вимог ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору поставки в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до вимог статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець мас право вимагати переданая оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.
Матеріалами у справі підтверджується, що Позивач виконав умови договору (п. 4.2.), а саме оплатив вартість товару 06.04.2017 року згідно рахунку-фактури від 04 квітня 2017 року № 346, а саме здійснив передоплату у розмірі 34555,00 грн., що підтверджується виписками із рахунку Покупця.
Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б спростовували факт виконання позивачем умов Договору №76 від 04.04.2017 року.
Відповідач, відповідно до умов цього Договору взяв на себе зобов'язання відвантажити товар не пізніше 5-ти календарних днів з моменту узгодження заявки на товар (з моменту здійснення позивачем згаданої вище передоплати).
Проте, відповідачем не було проведено поставки товару відповідно до умов договору. Зворотнього матеріали справи не містять.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача в письмовій формі з претензією, у якій вимагав виконати зобов'язання по поставці товару або повернути сплачені кошти. Претензія від 03.07.2017р. відіслана відповідачу по місцезнаходження, що відповідає даним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та підтверджується описом вкладення документів в цінний лист та поштовою квитанцією за 03.07.2017р. Однак, претензія залишена позивачем без розгляду і виконання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача про стягнення 34555,00 грн. основного боргу підставні, підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення.
З приводу заявлених до стягнення 284,01 грн. 3% річних та 1326,91 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Положеннями Частини 3 ст. 693 ЦК України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Таким чином, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України. Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.02.2017 року у справі №910/20455/16.
Окрім того, умовами договору поставки №76 від 04.04.2017 року не встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 284,01 грн. 3% річних та 1326,91 грн. інфляційних втрат, у зв'язку із неповерненням відповідачем суми попередньої оплати, яка була виплачена позивачем відповідачу згідно умов договору договору поставки №76 від 04.04.2017 року є необґрунтованими, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України і тому в позові в цій частині слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача підлягають кошти у розмірі 34555,00 грн.
В порядку ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись , ст.ст.1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 66, 67, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити частково
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ БОКС" (80381, Львівська область, Жовківський район, м.Дубляни, вул.Шевченка, буд.6, кв.80, ідентифікаційний код 39825289) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1) кошти у розмірі 34555,00 грн. та 1528,73 грн. судового збору.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
4. В задоволенні клопотання, викладеного в п.2 прохальної частини позовної заяви, про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити.
5. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 07.08.2017 р.
Суддя Кітаєва С.Б.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 02.08.2017 |
Оприлюднено | 09.08.2017 |
Номер документу | 68160492 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Кітаєва С.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні