Рішення

від 02.08.2017 по справі 914/1466/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2017р. Справа № 914/1466/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Кітаєвої С.Б., при секретарі судового засідання Карась Х.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом:

за позовом: до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ» , смт.Вишнівець Збаразького району Тернопільської області Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ОСОБА_1 ГРУП» , м.Львів про: стягнення заборгованості. Ціна позову 60417,54 грн. За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутнього представника позивача в судовому засіданні не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ» , смт.Вишнівець Збаразького району Тернопільської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ОСОБА_1 ГРУП» , м.Львів про стягнення заборгованості. Ціна позову 60417,54 грн.

Ухвалою суду від 19.07.2017р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 02.08.2017р. Вимоги до сторін викладено в ухвалі суду про порушення провадження у справі.

В судове засідання 02.08.2017р. представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві і просить суд позов задоволити.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 19.07.2017 року не виконав, відзиву на позов не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи за адресою вказаною у позовній заяві: 79011, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.6 офіс 1.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення.

Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обовязки сторін, серед яких, зокрема, право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов'язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед'явлення до нього позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача та відзиву відповідача на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.

Судом встановлено:

Позивач свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ» поставило, а ТзОВ ЮМ ОСОБА_1, отримало товар (цегла будівельна марки М-100), що підтверджується видатковими накладними №219 від 15.12.2016р. на суму 11880,00 грн., №223 від 16.12.2016р. суму 11880,00 грн., №225 від 20.12.2016р. суму 11880,00 грн., №229 від 22.12.2016р. суму 11880,00 грн.

На виконання своїх зобов'язань відповідач неналежним чином здійснював оплату за отриманий товар оплачуючи лише частково, що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 49500,00 грн. (з ПДВ)грн.

19.05.2017р. позивач на адресу відповідача направив претензію за вих.№17 від 19.05.2017р. В цій претензії позивач просив відповідача погасити заборгованість. Проте, дана претензія залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Крім того ,позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6619,43 грн., 3566,11 грн. інфляційних втрат та 732,00 грн. 3 % річних.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відтак, строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткова накладна, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (Постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012, ОСОБА_3 Господарського Суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ). При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань") .

Як встановлено судом позивач в додатках до позовної заяви додає видаткову накладну №217 від 14.12.2016р., проте у позовній заяві не посилається на неї як на підставу позовних вимог.

Відтак, суд не вбачає до можливе брати до уваги видаткову накладну №217 від 14.12.2016р. на суму 11880,00 грн., оскільки вона не входить в предмет дослідження за заявленими позивачем вимогами.

Враховуючи, що станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача (основного боргу) підлягають до задоволення частково, а саме в розмірі 47520,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги вищевикладене, а саме, що відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, суд здійснив перерахунок за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2017 заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.

В результаті перерахунку за період з 23.12.2016р. по 20.06.2017р. від суми заборгованості 47520,00 грн. суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить 3776,89 грн.

Суд встановив, що сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, оскільки в порядку ч.4 ст.22 ГПК України позивач із заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань не звертався, то суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в сумі 3566,11 грн.

Аналогічно, в результаті перерахунку розміру 3 % річних за період з 23.12.2016р. по 20.06.2017р. від суми заборгованості 47520,00 грн. суд встановив, що розмір 3% річних становить 702,94 грн.

Відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача підлягає 3566,11 грн. інфляційних втрат та 702,94 грн. 3 % річних.

З приводу пені суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як встановлено судом, між сторонами укладено договір поставки в спрощеній формі.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Поскільки, сторони не уклали договору в формі єдиного письмового документу, то такої міри відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, як стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару між сторонами не встановлено, як і не встановлено способу та бази нарахування пені, якою може бути, зокрема, сума невиконаної відповідачем частини зобов'язання, повна ціна договору чи її частина, незалежно від ступеня виконання умов договору, тощо.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що пеня у розмірі 6619,43 грн. нарахована безпідставно, відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає: 47520,00 грн. основного боргу, 702,94 грн. 3 % річних, 3566,11 грн. інфляційних втрат.

Витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до ст. 49 ГПК України суд покладає на винну сторону відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі в сумі 1371,50 грн.

Керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИ Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМ ОСОБА_1 ГРУП (юридична адреса: 79011, м.Львів, вул.Стрийська, буд.6, офіс.1, ідентифікаційний код 38944009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДБК БУД ВИШНІВЕЦЬ (юридична адреса: 47313, Тернопільська область, Збражський район, смт.Вишнівець, вул.Лисенка, 4, ідентифікаційний код 39950322) 47520,00 грн. основного боргу, 702,94 грн. 3 % річних, 3566,11 грн. інфляційних втрат та 1371,50 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 07.08.2017р.

Суддя Кітаєва С.Б.