Рішення

від 03.08.2017 по справі 910/10355/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2017Справа № 910/10355/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс "Компанія Гарант"

про стягнення 71 403,50 грн.

за участю представників:

від позивача:Марчук В.П.- представник за довіреністю б/н від 20.06.2017 р. від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (далі - ТОВ "Ферозіт", позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс "Компанія Гарант" (далі - ТОВ "БА "Компанія Гарант", відповідач) про стягнення 71 403,50 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки товарів № РЕ/К1/53/16 від 16.12.2016 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ "Ферозіт" просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 48 592,30 грн., пеню у сумі 5 213,35 грн., штраф у сумі 9 718,46 грн., інфляційні втрати у сумі 2 474,33 грн. та 28 % річних у сумі 5 405,06 грн., а всього - 71 403,50 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Позиція відповідача щодо заявленого позову суду невідома.

Суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 16.12.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс "Компанія Гарант" (покупець) був укладений договір поставки товарів № РЕ/К1/53/16 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю будівельні матеріали для використання у господарській діяльності, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п. 1.1).

Асортимент товару, його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно видаткових накладних, які мають силу протоколу узгодження ціни і є підставою для проведення розрахунків між сторонами (п.п. 1.2, 1.3 договору).

Умови та строки поставки кожної окремої партії товару узгоджуються сторонами у момент формування заявки (п. 2.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачений порядок розрахунків: - передоплата в розмірі 50 % від загальної вартості партії товару, що поставляється; решта суми перераховується протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноважною особою покупця.

Загальна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких здійснюється постачання продукції (п. 4.2 договору).

Договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31.12.2016 р., а в частині розрахунків, нарахування пені, штрафу, процентів річних, інфляційних втрат - до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу товар загальною вартістю 48 592,30 грн., що підтверджується видатковою накладною № КЛ000004603 від 21.12.2016 р. та довіреністю представника відповідача на отримання товару, копії яких долучені до матеріалів справи.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару у порядку, визначеному договором, не виконав та поставлений позивачем товар не оплатив.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовували доводи останнього, суду не надав. Відтак, судом встановлено, що у ТОВ "БА "Компанія Гарант" виникла заборгованість за договором поставки № РЕ/К1/53/16 від 16.12.2016 р. у сумі 48 592,30 грн., яка підлягає стягненню з нього у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 5 213,35 грн. та штраф у сумі 9 718,46 грн.

Статтею ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У пунктах 5.2, 5.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, а у випадку прострочення оплати поставленого товару більше, ніж на 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару.

На підставі наведених правових норм та в силу пунктів 5.2, 5.3 договору, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки, а саме - пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та правової позиції Верховного Суду України вiд 06.06.2012 р. у справi № 6-49цс12, вiд 30.10.2013 р. у справi № 6-59цс13 застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Провівши перерахунок заявлених позивачем суми пені та штрафу у відповідності до вимог закону та умов договору № РЕ/К1/53/16 від 16.12.2016 р., суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 5 213,35 грн. та 20 % штрафу у сумі 29 718,46 грн., як просив позивач.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 2 474,33 грн. та 28 % річних у сумі 5 405,06 грн. суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У той же час, пунктом 5.5 договору передбачено, що за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28 % річних від простроченої суми.

Отже, зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови договору, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 28 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 2 474,33 грн. та 28 % річних у сумі 5 405,06 грн., тобто у сумах, заявлених позивачем до стягнення.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ТОВ "Ферозіт" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 49 ГПК України у разі задоволення позовних вимог судові витрати за позовом покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. cт. 32 - 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс "Компанія Гарант" про стягнення 71 403,50 грн. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс "Компанія Гарант" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 24 А, ідентифікаційний код 40064515) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (48100, Тернопільська область, місто Теребовля, вул. Шевченка, буд. 171, ідентифікаційний код 37961273) основну заборгованість у сумі 48 592 (сорок вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 30 коп.; пеню у сумі 5 213 (п'ять тисяч двісті тринадцять) грн. 35 коп.; штраф у сумі 9 718 (дев'ять тисяч сімсот всімнадцять) грн. 46 коп.; інфляційну складову боргу у сумі 2 474 (дві тисячі чотириста сімдесят чотири) грн. 33 коп., 28 % річних у сумі 5 405 (п'ять тисяч чотириста п'ять) грн. 06 коп.; витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 3 серпня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 8 серпня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.