Постанова

від 09.08.2017 по справі 820/2766/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 серпня 2017 р. № 820/2766/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участі секретаря судового засідання: Цабеки К.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Головного управління ДФС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ-СК", третя особа - Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради про припинення юридичної особи,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Головне управління ДФС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив припинити юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ-СК" (ідентифікаційний код 38000667).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що враховуючи наявність вироку Київського районного суду м.Харкова щодо визнання громадянина ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст, 205 КК України, є підтвердженим факт ведення підприємством незаконної господарської діяльності, яка сприяла підприємствам реального сектору економіки в ухиленні від сплати податків, шляхом безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. За таких підстав просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом надати заперечення не скористався.

Оскільки визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, дійшов висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.п.20.1.37 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Аналогічне за змістом положення міститься і у п.67.2 ст.67 Податкового кодексу України.

Аналізуючи приписи п.п.20.1.37 ст.20, п.67.2 ст.67 Податкового кодексу України у кореспонденції з положеннями ст.62 цього ж кодексу, де законодавцем викладені способи здійснення податкового контролю, суд доходить до висновку, що вимога контролюючого органу про припинення платника податків - юридичної особи за своєю правовою суттю є заходом примусу (чи-то впливу) як невід'ємний складовий елемент процедури обліку платників податків

Підстави для заявлення такої вимоги наведені, зокрема, у ст.55-1 Господарського кодексу України, згідно з якою ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Судом встановлено, що з приводу застосування п.п.20.1.37 ст.20 Податкового кодексу України та ст.55-1 Господарського кодексу України існує правовий висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові від 30.09.2015р. по справі №21-1575а15 та у силу приписів ч.2 ст.161, ст.244-2 КАС України є обов'язковим до врахування при відправленні правосуддя по цій справі.

Так, у постанові від 30.09.2015р. по справі №21-1575а15 Верховний Суд України зазначив, що Згідно з підпунктом 20.1.37 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК) посадові особи податкового органу вправі звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності, та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

За статтею 42 ГК підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Мета одержання прибутку як одна з ознак (характерних рис) підприємництва, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується з характеру його діяльності.

Відповідно до статті 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Згідно зі статтею 55 1 ГК ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою-підприємцем, у тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є: реєстрація (перереєстрація) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; нереєстрація в державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; реєстрація (перереєстрація) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; реєстрація (перереєстрація) та провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

За частиною третьою статті 8 Закону N 755-IV установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Невідповідність установчих документів вимогам частини третьої цієї статті згідно зі статтею 27 цього Закону є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи.

Застосовуючи нормативний синтетичний підхід до розуміння зазначених положень, можна дійти висновку, що посадові особи податкового органу вправі звернутися до суду з позовом про визнання установчих документів недійсними в разі виявлення ознак фіктивності суб'єкта господарювання (підприємництва). Стаття 55 1 ГК містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела та характеристика яких наведені в статтях 69, 70, 77, 79, 80, 82 - 85 КАС. Відповідно до статті 86 цього Кодексу докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні. Тут слід зазначити, що норми матеріального закону не пов'язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов'язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК).

З установлених судом фактів видно, що на дванадцятий день після реєстрації ТОВ його засновник та керівник дав зазначені вище показання, з яких випливає, що він не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Він назвав прізвище особи та місце перебування останньої, на прохання якої зареєстрував ТОВ. Визнав, що є засновником ряду інших господарських утворень, за організаційно-правовою формою подібних до ТОВ.

Про те, що ОСОБА_1 значиться засновником і керівником ще 8-ми товариств з обмеженою відповідальністю, свідчить відповідь керівника слідчого підрозділу.

У справі є докази того, що ТОВ не має заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів.

Рішення про відмову в задоволенні позову суди попередніх інстанцій мотивували в основному тим, що ДПІ не довела і не обґрунтувала доказами того, що під час реєстрації ТОВ були допущені порушення та/чи існували сумніви щодо відповідності установчих документів вимогам до них, передбачених законодавством України. Висновки ДПІ про те, що ТОВ має ознаки фіктивності, передчасні, оскільки допоки кримінальне провадження, розпочате за фактом сприяння в умисному ухиленні від сплати податків шляхом представлення інтересів та проведення фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК, не буде завершене постановленням обвинувального вироку, що набере законної сили, доти немає правових підстав визнавати установчі документи ТОВ недійсними.

Попри таку мотивацію суду треба зазначити, що у справі не встановлені, не досліджувалися в судовому засіданні і не отримали відповідної правової оцінки обставини, які мають значення для правильного вирішення спору і, що важливо, на підставі яких Верховний Суд України зможе сформулювати правовий висновок.

Зокрема, фактично залишилися нез'ясованими достовірність та щирість показань ОСОБА_1 про відсутність у нього наміру створювати ТОВ і займатися підприємницькою діяльністю; роль та ступінь участі у створенні ТОВ особи, названої ОСОБА_1 під час давання показань; невеликий (відносно короткий) проміжок часу, що минув від дати реєстрації ТОВ до давання показань ОСОБА_1; інформація про реєстрацію останнім в той же проміжок часу ряду інших юридичних осіб без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Не дано відповіді на те, чи може функціонувати ТОВ та бути учасником господарських відносин за умови, коли фізична особа, яка його зареєструвала, заявляє, що не вона була ініціатором і активним учасником його створення, а також повідомляє про причетність до реєстрації ТОВ відомої їй особи.

Залишилася нез'ясованою залежність результатів кримінального провадження від можливості прийняття рішення про визнання недійсною реєстрації ТОВ за обставин, які вказують на наявність ознак фіктивності, передбачених статтею 55 1 ГК. .

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач був зареєстрований як суб'єкт господарювання - юридична особа 23.01.2012р.

20.09.2013р. до виконання обов'язків керівника відповідача приступив громадянин ОСОБА_1, що узгоджується з відомостями Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у частині зміни керівника юридичної особи (а.с.14).

Вироком Київського районного суду міста Харкова від 13.05.2016р. по справі №640/11397/15-к встановлено, що громадянин ОСОБА_1 був директором фіктивного підприємства і не мав жодних намірів здійснювати будь-яку фінансово-господарську діяльність та виконувати адміністративно-розпорядчі функції у якості службової особи, передав всі реєстраційні документи та печатку іншій особі, ніякої участі у діяльності товариства не приймав.

За скоєння цих діянь громадянин ОСОБА_1 вироком Київського районного суду міста Харкова від 13.05.2016р. по справі №640/11397/15-к визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України з призначенням покарання у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8.500,00грн.

На виконання вимог ст.ст.11, 69, 70 КАС України судом від позивача було витребувано складену судом копію згаданого вироку з позначкою про набрання даним судовим актом законної сили.

З приєднаної до справи виготовленої судом копії вироку Київського районного суду міста Харкова від 13.05.2016р. по справі №640/11397/15-к вбачається, що даний судовий акт набав чинності 13.06.2016р.

Частиною 4 ст.72 КАС України передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, обставини вчинення керівником відповідача - громадянином ОСОБА_1 під час перебування на посаді керівника відповідача діяння, яке кваліфікується як кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, встановлені вироком Київського районного суду міста Харкова від 13.05.2016р. по справі №640/11397/15-к і тому не підлягають повторному окремому доказуванню у межах даної адміністративної справи.

Згідно з ст.55-1 Господарського кодексу України підставою для припинення юридичної особи є, зокрема, реєстрація (перереєстрація) суб'єкта господарювання з подальшою передачею в управління особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах за участю керівника відповідача мали місце обставини, згадані законодавцем у ст.55-1 Господарського кодексу України.

За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судовим розглядом встановлено, що заявлена суб'єктом владних повноважень вимога не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у сфері податкової справи та у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а наведені суб'єктом владних повноважень доводи знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене, заявлена вимога підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Головного управління ДФС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ-СК", третя особа - Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради про припинення юридичної особи - задовольнити.

Припинити юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ-СК" (ідентифікаційний код - 38000667, 61105, місто Харків, вул.Киргизька, будинок 19)

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Старосєльцева О.В.