Рішення

від 01.08.2017 по справі 910/9434/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2017Справа № 910/9434/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Врода"

про стягнення 65 777,17 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Іонова О.Б. (представник за довіреністю №20юр-17 від 20.06.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київгума" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Врода" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором №426 від 08.02.2017р. в розмірі 65 777,17 грн., з яких 56 920,90 грн. сума основного боргу, 1 924,39 грн. пені, 5 692,09 грн. штрафу, 1 024,58 грн. інфляційних втрат та 215,21 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманого від позивача товару у строки визначені Договором не сплатив.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 11.07.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017р. розгляд справи відкладено до 01.08.2017р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 01 серпня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.02.2017р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 426 (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець протягом дії договору зобов'язувався поставити, а покупець зобов'язувався прийняти товарно-матеріальні цінності (товар) (п. 1.1. Договору).

За змістом п. 1.2. Договору найменування та кількість товару визначаються відповідними заявками покупця, які вважаються погодженими продавцем з моменту виставлення ним відповідних рахунків-фактур.

Відповідно до п. п. 2.1., 2.3. Договору вартість даного договору визначається сумарною вартістю переданої за Договором товару протягом усього терміну його дії. Ціна на товар за даним Договором є договірна, встановлена в гривнях і зазначена в протоколі погодження ціни або накладній та рахунку-фактурі.

За умовами п. 4.1. Договору фактом передачі товару покупцю є накладна на відпуск товару за підписом уповноваженої особи покупця та довіреність на отримання товару.

У відповідності до п. 5.1. Договору кількість та асортимент товару узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару і зазначається у рахунку-фактурі та накладній.

Як видно з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 56 920,90 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями накладних:

- № 426 від 24.02.2017р. на суму 23 807,50 грн.;

- № 427 від 24.02.2017р. на суму 5 065,20 грн.;

- № 438 від 24.02.2017р. на суму 19 363,20 грн.;

- № 425/К від 24.02.2017р. на суму 8 685,00 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами його уповноваженого представника та відтисками печаток відповідача у зазначених вище накладних.

Крім того, позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури (номери та дата рахунків співпадають з номерами та датою, що вказані у накладних) на оплату вартості поставленого товару.

Як передбачено в п. 3.1. Договору покупець зобов'язується перерахувати на розрахунковий рахунок продавця суму вартості товару, яка була поставлена продавцем протягом 30 календарних днів з моменту виконання постачальником зобов'язань по поставці товару.

Згідно п. 3.2. Договору датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019р. (п. 12.1. Договору).

Відповідач взяті на себе зобов'язання, зокрема, в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за отриманий товар не виконав та не здійснив оплату поставленого позивачем товару.

З огляду на невиконання відповідачем свої зобов'язань за договором, позивач звернувся до відповідача з претензією № 01/18юр від 18.04.2017р. на суму 64 782,22 грн. (докази направлення та отримання претензії в матеріалах справи), яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 3.1. Договору та ст. 253 ЦК України обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого товару мав бути виконаний протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару, а закінчення вказаного строку припадає на 26.03.2017р.

При цьому, судом встановлено, що 26.03.2017р. є вихідним днем, відтак за приписами ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем строку, відведеного для виконання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару є 27.03.2017р. (перший робочий день), а прострочення виконання зобов'язання у відповідача виникло з наступного дня (28.03.2017р.).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 56 920,90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 924,39 грн. пені, 5 692,09 грн. штрафу, 1 024,58 грн. інфляційних втрат та 215,21 грн. 3 % річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості поставленого товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 8.2. Договору за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який нараховується пеня за кожен день прострочення платежу.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

За умовами п. 8.6. Договору у випадку невиконання покупцем п. 3.2. Договору, продавець має право вимагати сплати вартості неповернутого товару та сплати штрафу в розмірі 10 % від її вартості.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені та штрафу) відповідно до пунктів 8.2 та 8.6. Договору.

Судом перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок пені та встановлено, що він не відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є завищеним, оскільки позивачем помилково визначено момент прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання з оплати вартості товару (26.03.2017р.), натомість як було зазначено вище, прострочення виконання зобов'язання у відповідача виникло з 28.03.2017р.

З огляду на викладене, за розрахунком суду в межах визначеного позивачем періоду нарахування (28.03.2017р. - 10.05.2017р.) обґрунтованою є сума пені в розмірі 1 837,06 грн., а сума штрафу (5 692,09 грн.) розрахована позивачем вірно, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 1 837,06 грн., а в частині стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 5 692,09 грн. - у повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічні положення сторони погодили і в п. 8.3. Договору.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних та встановлено, що вони не відповідають нормам цивільного законодавства та умовам Договору та є завищеними, відтак судом здійснено власні розрахунки таких нарахувань.

За розрахунком суду, інфляційні втрати в межах заявленого позивачем періоду (28.03.2017р. - 10.05.2017р.) становлять 512,29 грн., а розмір 3 % річних - 205,85 грн., відтак вимоги позивача у цій частині підлягають частковому задоволенню на вказані суми.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/9434/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 56 920,90 грн. суми основного боргу, 1 837,06 грн. пені, 5 692,09 грн. штрафу, 512,29 грн. інфляційних втрат та 205,85 грн. 3 % річних.

Судовий збір позивача у розмірі 1 585,18 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Врода" (ідентифікаційний код 37424857, адреса: 03194, м. Київ, пр. Л.Курбаса, буд. 19/11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума" (ідентифікаційний код 35115248, адреса: 07403, Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 127) 56 920,90 грн. (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот двадцять гривень 90 коп.) суми основного боргу, 1 837,06 грн. (одну тисячу вісімсот тридцять сім гривень 06 коп.) пені, 5 692,09 грн. (п'ять тисяч шістсот дев'яносто дві гривні 09 коп.) штрафу, 512,29 грн. (п'ятсот дванадцять гривень 29 коп.) інфляційних втрат, 205,85 (двісті п'ять гривень 85 коп.) грн. 3 % річних та 1 585,18 грн. (одну тисячу п'ятсот вісімдесят п'ять гривень 18 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.08.2017р.

Суддя С.М. Морозов