Рішення

від 03.08.2017 по справі 910/9233/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2017Справа № 910/9233/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської адміністрації) "Київреклама"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фужер"

про стягнення 35 785, 12 грн.

за участю представників:

від позивача:Куць О.Т. - представник за довіреністю 196-5572/КР від 27.12.2016р. від відповідача:не з'явився ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - КП "Київреклама") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фужер" (далі - ТОВ "Фужер") про стягнення 35 785, 12 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань з оплати послуг за розміщення реклами за договором № 1197/13 від 05.09.2013 р. на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекрамного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові КП "Київреклама" просить суд стягнути з ТОВ "Фужер" основний борг у сумі 24 204,82 грн., пеню - 4 027,16 грн., 3 630,79 - 15 % штрафу, 3 133,37 грн. - інфляційної складової боргу, 788,98 грн. - 3 % річних, що разом складає - 35 785, 12 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Позиція відповідача щодо даного позову суду невідома.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 05.09.2013 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (підприємством) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фужер" (розповсюджувач) був укладений договір № 1197/13 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - договір). Відповідно до п. 1.1. договору на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів, і повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - право тимчасового користування), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Пунктом 5.2.3 договору визначено, що розповсюджувач зобов'язується не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету. Ціною договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах (п. 6.1 договору).

Розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 37/6253, та умов цього договору (п. 6.2 договору).

Умовами пунктів 6.7 та 6.8 договору визначено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Акт приймання-передачі до договору із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді (п. 6.9 договору).

Згідно з п. 6.13 договору плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами.

Відповідно до пункту 8.1 договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 837 від 21.05.2012 р. про надання дозволів на розміщення рекламного засобу № 28651-11 та № 28650-11-П-1, відповідачу було надано право на тимчасове користування місцем за адресною програмою № 1 від 05.09.2013 р., № 2 від 25.09.2013 р. та № 3 від 31.01.2014 р. для розміщення рекламного засобу - рекламної вивіски на будівлі, загальною площею 3,99 кв.м. та кронштейну на фасаді будівлі, загальною площею 0,84 у Печерському районі міста Києва по вул. Івана Мазепи, 18/29, на період з 22.08.2013 р. по 21.05.2017 р., з оплатою 698,81 грн. та 86,73 грн. на місяць відповідно.

Пунктами 3, 4 вказаної адресної програми встановлено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін у порядку, передбаченому пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні встановлено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, на підставі адресних програм № 1 від 05.09.2013 р., № 2 від 25.09.2013 р. та № 3 від 31.01.2014 р. надав відповідачу послуги з розміщення рекламної вивіски та кронштейну на фасаді будівлі за адресою вул. Івана Мазепи, 18/29, у період з 07.04.2015 р. по 15.05.2017 р. на загальну суму 24 204,82 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі за вказаний період, наявними у матеріалах справи, а також поясненнями представника позивача.

Зі свого боку, відповідач вартість наданих послуг за вказаний період не сплатив, чим порушив взяті на себе зобов'язання за договором № 1197/13 від 05.09.2013 р.

Регулювання правовідносин, пов'язаних з розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві здійснюється ЦК України, ГК України, Законом Україи "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 р., Порядком розміщення реклами у м. Києва, затвердженому рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки доказів належного виконання зобов'язання у визначені договором строки відповідачем не надано, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з останнього заборгованості у сумі 24 204,82 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, за порушення зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 4 207,16 грн. та 15 % штрафу у сумі 3 630,79 грн.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.2.4 договору встановлено обов'язок відповідача в повному обсязі сплачувати штрафи, пеню у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.3 договору за несвоєчасну та /або неповну сплату платежів за право тимчасового користування місцем (-ями) розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а якщо прострочення внесення платежів складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 % від простроченої суми.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Провівши перерахунок заявлених позивачем суми пені та штрафу у відповідності до вимог закону та умов договору, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню 15 % штрафу у сумі 3 630,79 грн. та пеня у сумі 4 024,32 грн., тобто у меншій сумі, ніж просить позивач, оскільки ним невірно здійснений розрахунок заявленої до стягнення суми.

Відповідно до ч. 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та правової позиції Верховного Суду України вiд 06.06.2012 р. у справi № 6-49цс12, вiд 30.10.2013 р. у справi № 6-59цс13 застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 3 133,37 грн. та 3 % річних у сумі 788,98 грн. суд зазначає, що вони є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 3 133,37 грн. та 3 % річних у сумі 788,98 грн., як просив позивач.

Таким чином, зважаючи на перерахунок суми пені, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати за позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 32 - 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фужер" про стягнення 35 785, 12 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фужер" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 18/29, ідентифікаційний код 38750328) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів Узвіз, буд. 8, ідентифікаційний код 26199714) основний борг у сумі 24 204 (двадцять чотири тисячі двісті чотири) грн. 82 коп., пеню у сумі 4 024 (чотири тисячі двадцять чотири) грн. 32 коп., 15 % штрафу у сумі 3 630 (три тисячі шістсот тридцять) грн. 79 коп., інфляційну складову боргу у сумі 3 133 (три тисячі сто тридцять три) грн. 37 коп., 3 % річних у сумі 788 (сімсот вісімдесят вісім) грн. 98 коп. та 1 599 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 87 коп. судового збору.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 3 серпня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 8 серпня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.