Рішення

від 08.08.2017 по справі 910/11259/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2017Справа №910/11259/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Барабан"

до публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця"

про стягнення 35 169,15 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Піунов Д.О.(дов. від 04.01.2017)

Від відповідача: Гутарін І.І.(за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 35 169,15 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.07.2017 порушено провадження у справі №910/11259/17 та призначено до розгляду на 27.07.2017.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 27.07.2017 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, відповідач причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Позивач через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Розгляд справи відкладено на 08.08.2017.

Представник позивача з'явився в судове засідання 08.08.2017, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 08.08.2017 також з'явився, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, оскільки відповідач не має статусу юридичної особи та не може самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця , створено Публічне акціонерне товариство Українська залізниця (далі - ПАТ Українська залізниця) на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовулися шляхом злиття.

Приписи п. 17 попередньої редакції статуту ПАТ Укрзалізниця , затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015 № 735, передбачали право вказаного товариства створювати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, так і за її межами, які повинні діяти на підставі положень. На підставі вказаних норм Статуту, 26.11.2015 ПАТ Українська залізниця ухвалило рішення про утворення Регіональної філії Донецька залізниця з місцем розташування у місті Лиман.

Положення ч. 3 ст. 95 ЦК України встановлюють, що філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Таким чином, позивач вважає, що в правовідносинах, які виникли у зв'язку з поставкою товару, відповідно до видаткових накладних № 31, 32, 33 від 08.04.2016, його контрагентом та відповідачем у справі має виступати саме ПАТ Українська залізниця , як юридична особа, що уповноважена приймати рішення та відповідати за договорами, укладеними працівниками її відокремлених підрозділів. Вказане підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18.01.2016, де зазначено, що Регіональна філія Донецька залізниця є відокремленим підрозділом ПАТ Українська залізниця .

Схожа позиція викладена і в п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011, де зазначено, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Таким чином, публічне акціонерне товариство "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця", всупереч твердженням викладеним у відзиві на позовну заяву, є належним відповідачем у даній справі щодо наступних правовідносин:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Також у відповідності до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Судом встановлено, що позивач, відповідно до видаткових накладних № 31, 32, 33 від 08.04.2016 поставив, а відповідач прийняв товар - пружини креслення № М-20-018 на загальну суму 29 250,00 грн. (двадцять дев'ять тисяч двісті п'ятдесят грн. 00 коп.).

Зазначені видаткові накладні підписані в двосторонньому порядку повноважними представникам сторін та скріплені печатками ТОВ НВП Барабан та Структурного підрозділу Донецький головний матеріально-технічний склад Регіональної філії Донецька залізниця публічного акціонерного товариства Українська залізниця .

Таким чином, вказані двосторонні дії сторін свідчать про укладання між сторонами у справі договору поставки (далі - договір) в усній формі.

Відповідно до положень ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Крім того, ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України передбачають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, в даному випадку про укладення між позивачем та відповідачем договору поставки свідчить підписання обома сторонами видаткових накладних та фактичний прийом поставленого товару відповідачем.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконав свої обв'язки у частині постачання товару. Усього було поставлено товару на загальну суму 29 250,00 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними. Натомість відповідач не розрахувався за поставлений товар, що свідчить про невиконання ним зобов'язань перед позивачем.

З метою досудового врегулювання господарського спору, згідно чинного законодавства позивач надіслав відповідачеві претензію № 1 від 06.12.2016, в якій вимагав сплати існуючої заборгованості. Проте відповідач проігнорував ці дії, відповіді на вказану претензію на адресу позивача не надіслав та не вчинив жодних інших дій зі сплати зазначеної заборгованості.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений позивачем товар на підставі вищезазначених накладних згідно договору поставки не сплачена та становить 29 250,00 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 29 250,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1093,90 грн. та інфляційні збитки в сумі 4825,25 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3. договору сторони погодили, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 (тридцять шість) відсотків річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та наявність боргу по договору встановлений судом та не спростований відповідачем належними доказами, нараховані позивачем 1093,90 грн. 3% річних та інфляційні збитки в сумі 4825,25 грн., задовольняються судом.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Барабан" задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" (03680, м.Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Барабан" (61075, м. Харків, Орджонікідзевський район, вул. Сімнадцятого партз їзду, буд. 38А, код ЄДРПОУ 35476133) суму основного боргу у розмірі 29 250(двадцять дев'ять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 1093(одна тисяча дев'яносто три) грн. 90 коп., інфляційні збитки в сумі 4825(чотири тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн. 25 коп. та суму судового збору у розмірі - 1 600(одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 10.08.2017