Рішення

від 01.08.2017 по справі 910/9506/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2017Справа № 910/9506/17

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000"

про стягнення 41 100,04 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Мазурок Я.В. (представник за довіреністю №062/15/1/03-27 від 04.01.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" (надалі - відповідач) суми боргу за Договором № 72 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів від 01.06.2001р. в розмірі 41 100,04 грн., яких 37 410,47 грн. інфляційних втрат та 3 689,57 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором не виконав та не здійснив своєчасну оплату за надані позивачем послуги з теплопостачання та експлуатаційних витрат, обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем та їх абонентських уводів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість. З огляду на невиконання грошового зобов'язання з оплати вартості наведених вище послуг, позивач у відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача 37 410,47 грн. суми інфляційних втрат та 3 689,57 грн. 3 % річних за період з 14.06.2014р. по 09.06.2017р.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 11.07.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017р. розгляд справи відкладено до 01.08.2017р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 01 серпня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2001р. між позивачем (дирекція) та відповідачем (абонент) було укладено Договір № 72 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів (далі - Договір), предметом якого є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат, обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем та їх абонентських уводів на умовах, передбачених цим Договором в нежилому будинку (приміщенні) за адресою: пр. Лісовий,25.

Відповідно до п. 2.1. Договору при виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, стони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.2.1. Договору дирекція зобов'язана, зокрема, розподіляти надану "Енергопостачальною організацією" в цілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції (під час опалювального сезону), гарячого водопостачання (протягом року), в кількості та в обсягах згідно з заявкою орендаря (Додаток № 1 до Договору).

Згідно з п. 2.3.1. Договору абонент зобов'язаний додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до даного Договору, не допускаючи перевищення, та своєчасно сплачувати вартість фактично спожитої теплової енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми боргу за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2012р. по квітень 2013р.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2016р. у справі №910/9247/13 задоволено вимоги позивача та стягнуто з відповідача на його користь заборгованість за договором в розмірі 41 145 грн. 53 коп., пеню в розмірі 1 735 грн. 89 коп., 3 % річних в розмірі 335 грн. 98 коп., інфляційні втрати в розмірі 35 грн. 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720 грн. 50 коп.

Вказане судове рішення залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017р.

Як зазначає позивач та матеріали справи не містять зворотного, відповідач свого обов'язку зі сплати суми боргу в розмірі 41 145 грн. 53 коп. перед позивачем не виконав, грошові кошти позивачеві не сплатив.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 37 410,47 грн. суми інфляційних втрат та 3 689,57 грн. 3 % річних за період з 14.06.2014р. по 09.06.2017р. за не виконання свого грошового зобов'язання зі сплати заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2012р. по квітень 2013р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Виходячи з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 37 410,47 грн. грн. інфляційних втрат та 3 689,57 грн. 3 % річних за період з 14.06.2014р. по 09.06.2017р. за не виконання свого грошового зобов'язання зі сплати заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2012р. по квітень 2013р.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання зазначені у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже було встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2016р. у справі № 910/9247/13, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017р. задоволено вимоги позивача та стягнуто з відповідача на його користь заборгованість за договором в розмірі 41 145 грн. 53 коп., пеню в розмірі 1 735 грн. 89 коп., 3 % річних в розмірі 335 грн. 98 коп., інфляційні втрати в розмірі 35 грн. 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720 грн. 50 коп.

Вказаним судовим рішенням у справі № 910/9247/13, яке набрало законної сили з 01.03.2017р., встановлено факт наявності заборгованості відповідача зі сплати, зокрема, заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2012р. по квітень 2013р. в сумі 41 145 грн. 53 коп.

Статтею 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6. Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 року по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014 року по справі №910/11595/13.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016р. у справі №910/9247/13, залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017р. має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, а встановлений ним факт наявності заборгованості зі сплати відповідачем суми заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2012р. по квітень 2013р. в розмірі 41 145 грн. 53 коп. перед позивачем не потребує доказуванню при розгляді даної справи.

Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України , можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Вказана позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.02.2014 р. у справі № 3-1гс14.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України.

В постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 року у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) зазначено, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 3-57гс10, від 14.11.2011 року у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 року у справі № 3-142гс11 та від 01.10.2014 року у справі № 3-113цс14.

Пунктом 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 визначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 10/25, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 14.11.2011 року у справі № 12/207 та від 23.01.2012 року у справі № 37/64.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, а розмір інфляційних втрат та 3 % річних не перевищує розрахованого судом розміру таких нарахувань.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем належними засобами доказування не спростовано обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/9506/17 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 37 410,47 грн. інфляційних втрат та 3 689,57 грн. 3 % річних.

Судовий збір в розмірі 1 600,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" (ідентифікаційний код 31090911, адреса: 02166, м. Київ, пр. Лісовий, буд. 25-А) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (ідентифікаційний код 03366500, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А) 37 410,47 грн. (тридцять сім тисяч чотириста десять гривень 47 коп.) інфляційних втрат, 3 689,57 грн. (три тисячі шістсот вісімдесят дев'ять гривень 57 коп.) 3 % річних та 1 600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.08.2017р.

Суддя С.М. Морозов