Рішення

від 01.08.2017 по справі 910/9426/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2017Справа №910/9426/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фендагро"

про стягнення 25 833,33 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 6256 від 24.06.2016 р.;

від відповідача: Решетило Р.Г. - представник за довіреністю б/н від 25.07.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фендагро" про стягнення 25 833,33 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.04.2014 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Фендагро" укладено договір поставки № 499, у порядку та на умовах, що визначені дійсним договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцю товарно-матеріальні цінності, а саме обладнання для пакування, навантажувально-розвантажувальних робіт та запасні частини до них, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість.

Позивач виконав свої зобов'язання з поставки товару у відповідності з договором.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати не здійснив, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основну заборгованість в розмірі 19 599,33 грн., пеню в розмірі 3139,68 грн., індекс інфляції в розмірі 1897,46 грн. та 10 % річних в розмірі 1142,86 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.06.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.07.2017 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.07.2017 р. розгляд справи відкладено на 01.08.2017 р., у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання.

31.07.2017 р. до канцелярії суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 01.08.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути заборгованість в розмірі 4 599.33 грн., пеню в розмірі 3 139,68 грн, 10% річних в розмірі 1 142,86 грн, індекс інфляції в розмірі 1 897,46 грн. та покласти судові витрати на відповідача.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

30.04.2014 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Фендагро" укладено договір поставки № 499.

Згідно з п.1.1 договору, у порядку та на умовах, що визначені дійсним договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцю товарно-матеріальні цінності, а саме обладнання для пакування, навантажувально-розвантажувальних робіт та запасні частини до них, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що кількість, ціна і загальна вартість товару вказуються в накладних, які оформлюються постачальником у відповідності з поданим покупцем замовлення (в усній або довільній формі на факс постачальника).

Загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупця, не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару (п. 2.1.).

Згідно з п.п. 2.1.-2.7. договору, передача у власність (поставка) товару здійснюється на таки умовах: EXW (склад продавця: м. Житомир, вул.. Коростишівська, 45) в редакції офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс - 2010, якщо інше додатково не погоджено сторонами.

Товар передається покупцеві окремими партіями (частинами). Кожна партія товару передається в рамках цього договору лише після попереднього узгодження сторонами асортименту, номенклатури,, кількості, ціни (вартості), умов поставки (передачі у власність) партії товару.

Кількість товару (партії товару) зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній.

Факт поставки (передачі у власність_ товару в рамках цього договору підтверджується видатковими накладними на переданий товар, підписаний уповноваженими представниками обох сторін згідно законодавства України. Датою поставки (передачі у власність) товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній.

Сторони погоджуються, що видаткова накладна на переданий товар є документом, який засвідчує факт передачі у власність товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (товару). Кожна видаткова накладена на переданий товар є невід'ємною частиною цього договору.

Право власності на товар виникає у покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення видаткової накладної в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Для передачі товару постачальником, представник зобов'язаний надати представнику постачальника довіреність, видану та оформлену відповідно до чинного законодавства.

На виконання умов договору уповноваженими особами сторін підписані видаткові накладні:

- № 131605773 від 14.12.16 р. на суму 41 200,03 грн.;

- № 131605881 від 22.12.2016 р. на суму 449,75 грн., на загальну суму 41 649,78 грн.

Як вбачається з вищезазначених накладних вони оформлені на виконання умов договору № 499 від 30.04.2014 р., покупцем є товариство з обмеженою відповідальністю Фендагро .

У зазначених видаткових накладних вказано, що сторони претензій одна до одної не мають.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що загальна вартість (ціна) цього договору (тобто вартість (ціна) поставлених (переданих у власність) за цим договором товарів) складається із вартості (ціни) окремих партій товару, проданих (переданих у власність) постачальником покупцеві на підставі цього договору та зафіксованих сторонами у відповідних видаткових накладених на переданий товар.

Відповідно до п.3.2. договору, передача кожної партії товару здійснюються на умовах попередньої оплати повної вартості партії товару, якщо інші умови додатково не погоджені сторонами у специфікації до цього договору.

Згідно з п. 3.3. договору, ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується та зазначається у відповідних видаткових накладних на переданий товар.

Оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника. Розрахунки за товар здійснюються в грошовій одиниці України - гривні. (п. 3.6.).

Відповідно до п. 3.6. договору, датою оплати (отримання грошей постачальником) вважається дата зарахування грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє протягом одного календарного року з моменту його підписання сторонами, а в частині невиконаних зобов'язань за дійсним договором дія його продовжується до повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 8.2. договору, передачі у власність (поставки) товарів за цим договором здійснюється впродовж 1 року з моменту укладення цього договору. У випадку,якщо впродовж 30 календарних днів до моменту закінчення цього строку жодна із сторін не повідомить протилежну сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично пролонгується (продовжується) ще на 1 календарний рік.

Суду не надано будь-яких доказів щодо розірвання чи припинення дії цього договору.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач для досудового врегулювання спору направив відповідачу претензію про сплату заборгованості вих. № 1409 від 28.03.2017 р., відповідно до якої просив сплатити основний борг протягом семиденного строку від дня отримання претензії, який станом на 28.03.2017 р. становить 33 723,92 грн., з яких 29 599,33 грн. - основний борг, пеня - 2 381,41 грн., індекс інфляції - 892,72 грн. 10% річних - 850,46 грн.

Також, зазначив, що у випадку неможливості задоволення вимог у встановлений термін, просить надіслати гарантійний лист про сплату заборгованості із зазначенням дати погашення.

Відповідач у відповідь направив гарантій лист № 85 від 11.04.2017, в якому гарантував, що заборгованість у сумі 29 599,34 грн. буде сплачена до 15.05.2017 р.

Проте, відповідач вимогу виконав частково та 19.04.2017 р. сплатив 5000,00 грн., 28.04.2017 р. - 5000,00 грн., 02.06.2017 р. - 15 000,00 грн.

Таким чином розмір несплаченого боргу становить 4 599, 33 грн., який відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.. № 01-37./51975/17 від 31.07.2017 р.) визнає.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки № 499 від 30.04.2014 р. у відповідача перед позивачем в сумі 4 599,34 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та визнаний відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 10% річних в розмірі 1 142,86 грн. та індексу інфляції в розмірі 1 897,46 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

У відзиві на позовну заяву відповідач зауважує, що сторони за договором поставки № 499 від 30.04.2014 р. не визначили строк (термін) оплати товару, а тому вважає, що днем прострочення виконання зобов'язання є 16.05.2017 р., оскільки він у гарантійному листі зазначив, що виконає зобов'язання з оплати 15.05.2017 р., а відтак саме з 16.05.2017 р. мають здійснюватися розрахунок пені, 10 % річних та індексу інфляції.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього . Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те що іншого строку оплати сторони не визначили.

Вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі № 925/1332/13 (№ 3-78гс14) та від 30.09.2014 р. у справі № 927/1232/13 ( № 3- 121гс14).

Статтею 111 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У зв'язку з вищезазначеним, суд вважає що доводи наведені відповідачем у відзиві є необґрунтованими.

Згідно з п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №17 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р.).

Згідно з п. 5.2. договору, кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої зобов'язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони десять відсотків річних.

Враховуючи те, що у покупця виникло зобов'язання оплатити товар за видатковою накладною № 131605773 від 14.12.2016 р. з 15.12.2016 р., а за видатковою накладною № 131605881 від 22.12.2016 р. - 22.12.2016 р., суд здійснив розрахунок індексу інфляції та 10% річних.

За перерахунком суду розмір індексу інфляції та 10% річних становить більшу суму ніж нараховано позивачем.

Оскільки позивач просить стягнути з відповідача індексу інфляції в розмір 1 897,46 грн. та 10% річних в розмірі 1 142,86 грн. та суд не може вийти за межі позовних вимог, тому вимога позивача щодо стягнення індексу інфляції в розмірі 1 897,46 грн. та 10% річних в розмірі 1 142,86 грн.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 139,68 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.1. договору, за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Згідно з п. 5.2. договору, кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої зобов'язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен календарний день перерахування цієї суми).

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Враховуючи те, що у покупця виник обов'язок оплатити товар за видатковою накладною № 131605773 від 14.12.2016 р. з 15.12.2016 р., а за видатковою накладною № 131605881 від 22.12.2016 р. - 22.12.2016 р., суд здійснив свій розрахунок.

За перерахунком суду розмір пені становить більшу суму ніж нараховано позивачем.

Оскільки позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 139,68 грн. та суд не може вийти за межі позовних вимог, тому вимога позивача щодо стягнення пені підлягає задоволенню в розмірі 3 139,68 грн.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно до ч. 5 статті 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фендагро" (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 32/2, квартира 30, код ЄДРПОУ 35275382) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1) заборгованість в розмірі 4 599 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 33 коп., пеню в розмірі 3 139 (три тисячі сто тридцять дев'ять) грн. 68 коп., індекс інфляції в розмірі 1 897 (одна тисяча вісімсот дев'яносто сім) грн. 46 коп., 10 % річних в розмірі 1 142 (одна тисяча сто сорок дві) грн. 86 коп. та судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 10.08.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий