Рішення

від 08.08.2017 по справі 914/1081/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2017р. Справа № 914/1081/17

За позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпаття-Теплобудресурс» , м. Жидачів, Львівська область

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» , м. Сокаль, Львівська область

про стягнення 124479,84 грн.

Суддя Мороз Н.В.

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпаття-Теплобудресурс» , м. Жидачів, Львівська область до Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» , м. Сокаль, Львівська область про стягнення 124479,84 грн.

Ухвалою господарського суду від 06.06.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.06.2017р.

20.06.2017р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 08.08.2017р., про що представники сторін були ознайомлені під розписку. Ухвалою суду від 20.06.2017р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

В судове засідання 08.08.2017р. представник позивача з'явився, подав клопотання з долученими документами, зокрема, заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 99980,00 грн. - основного боргу, 5020,91 грн. - 3% річних, 19470,71 грн. - інфляційних втрат та судові витрати. Позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві. Ствердив, що позивач на виконання укладеного між сторонами договору поставки продукції №69 від 03.08.2015р. поставив відповідачу товар на загальну суму 99980,00 грн., що підтверджується видатковою накладною та товарно-транспортною накладною №3081 від 20.08.2015р. Однак, внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару у відповідача перед позивачем виникла заборгованість. Позов просить задоволити відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.08.2017р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, 07.08.2017р. на електронну адресу Господарського суду від відповідача надійшов відзив. Проте, суд зазначає, що відзив електронним цифровим підписом не підписано, його оригінал до суду не надходив.

Суд звертає увагу, що згідно п.1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України №28 від 20.02.2013р., документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Згідно заперечень поданих до суду 20.06.2017р., відповідач визнав основну суму боргу в розмірі 99980,00 грн. та заперечив проти нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних. Посилається на скрутне фінансове становище підприємства, наявність кредиторської заборгованості, а відтак неспроможність оплати заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

03.08.2015р. між Державним підприємством «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Червоноградська» (відповідач, за договором - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прикарпаття-Теплобудресурс» (позивач, за договором - постачальник) укладено договір поставки продукції №69.

Відповідно до розділу 1 договору, постачальник поставляє покупцю слідуючу продукцію: вал КП-32.01.01017 в кількості 1 шт., колесо конічне 2РКУ10.03.00.018 в кількості 2 шт., вал-шестерня конічна 2РКУ10.03.05.00 в кількості 2 шт., колесо-муфта 2РКУ10.03.23.000 в кількості 2 шт., на загальну суму 99980,00 грн. разом з ПДВ, а покупець отримує товар і оплачує згідно договору.

У відповідності до п.2.1. договору, загальна сума договору становить 99980,00 грн. з ПДВ, яка узгоджена сторонами згідно договору.

Як передбачено п.1.5. договору, за поставлений товар покупець здійснює оплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30-ти днів з моменту отримання узгодженої партії товару.

Згідно п. 4.2. договору, доставка товару здійснюється протягом 15 днів з моменту отримання письмового повідомлення на конкретну партію товару. Датою постачання товару вважається дата поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п. 8.1., даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 99980,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №3081 від 20.08.2015р., товарно-транспортною накладною №3081 від 20.08.2015р., підписаними та скріпленими печатками сторін та довіреністю на отримання цінностей від ТзОВ «Прикарпаття-Теплобудресурс» №287 від 03.08.2015р. (в матеріалах справи).

Відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений позивачем товар протягом передбаченого договором строку не сплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 99980,00 грн.

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 99980,00 грн. заборгованості за поставлений товар згідно договору №69 від 03.08.2015р.

Як передбачено ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань за договором по оплаті за поставлений товар, визнана відповідачем, підтверджена матеріалами справи та становить 99980,00 грн.

Як передбачено ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

На підставі вищенаведеного, позивачем за прострочення виконання зобов'язання правомірно нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 5020,91 грн. та інфляційні втрати на суму 19470,71 грн. за період з 22.09.2015р. по 25.05.2017р. відповідно до поданого розрахунку, згідно заяви про зменшення позовних вимог від 08.08.2017р. (в матеріалах справи).

Посилання відповідача у своїх запереченнях від 20.06.2017р. на скрутне фінансове становище та відсутність коштів для оплати заборгованості як на підставу заперечень проти нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних, судом до уваги не приймається , враховуючи вимоги ст.625 ЦК України, згідно якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Суд зазначає, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України). Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на приписи ч.1 ст.96 ЦК України згідно якої, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а також ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України якими встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань по оплаті за поставлений товар, підтверджена матеріалами справи та становить 99980,00 грн. - основного боргу, 5020,91 грн. - 3 % річних та 19470,71 грн. -інфляційних втрат. Доказів зворотнього суду не надано.

Крім того, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат в сумі 5000,00 грн. на оплату послуг адвоката, який представляв інтереси позивача в суді при розгляді даної справи на підставі договору про надання правової допомоги від 24.05.2016р. та свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №1095 від 05.07.2005р. Понесені витрати підтверджені платіжним дорученням №420 від 25.05.2017р. (в матеріалах справи).

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Відповідач у своїх запереченнях від 20.06.2017р. проти стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн. заперечив. Зазначив, що підстави для стягнення вказаної суми витрат відсутні, оскільки позивачем не долучено копію ордера адвоката. Крім того, вважає суму витрат за надані послуги адвоката по даній справі завищеною.

Суд не приймає до уваги наведені доводи відповідача з огляду на ч. 7 ст. 28 ГПК України, згідно якої передбачено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором . До ордеру обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Також, суд звертає увагу відповідача на абз. 1, 2 п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» , згідно якого роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до абз.4 п.6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Згідно рішення Конституційного суду України від 11.07.2013р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.1 стю.59 Конституції України, ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Як передбачено ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи норми ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають до стягнення з відповідача в повному обсязі.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю, відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 08.08.2017р.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 11, 96, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 218, 265 ГК України, ст.ст. 4 3 , 32, 33, 38, 44, 49, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» , Львівська область, м.Сокаль, вул. Б.Хмельницького, буд. 26 (код ЄДРПОУ 32323256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпаття-Теплобудресурс» , Львівська область, м. Жидачів, вул. Залізнична, буд. 3 (код ЄДРПОУ 39539212) - 99980,00 грн. - основного боргу, 5020,91 грн. - 3 % річних, 19470,71 грн. - інфляційних втрат, 1867,07 грн. - судового збору та 5000,00 грн. судових витрат на оплату послуг адвоката.

3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 10.08.2017р.

Головуючий суддя Мороз Н.В.