Рішення

від 01.08.2017 по справі 914/1220/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2017р. Справа № 914/1220/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю БС Глобал Україна , м. Київ, до відповідача:Фермерського господарства УЛАР , с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області, про: стягнення 127839,82 грн. Представники: позивача:ОСОБА_1 - представник, відповідача:ОСОБА_2 - представник.

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю БС Глобал Україна до Фермерського господарства УЛАР про стягнення 127839,82 грн. Ухвалою суду від 22.06.2017 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 18.07.2017 р. Ухвалою суду від 18.07.2017 р. розгляд справи відкладено на 01.08.2017 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №062/2015 від 06.10.2015 р. своєчасно не оплатив вартості отриманого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 40.000,00 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано відповідачу 13.159,16 грн. інфляційних втрат, 3.086,06 грн. 3% річних, 37.547,36 грн. пені та 34.047,24 грн. відсотки за неправомірне користування чужими коштами.

31 липня 2017 року від позивача на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення по суті справи.

Представник позивача в судове засідання з'явився, подав заяву про зменшення позовних вимог, зокрема, за поданою заявою просить стягнути 13.159,16 грн. інфляційних втрат, 3.086,16 грн. 3% річних, 37.547,36 грн. пені та 34.047,24 грн. відсотки за неправомірне користування чужими коштами, крім того просить вирішити питання повернення судового збору на користь позивача.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, поданим відзивом повідомив, що позовні вимоги визнає частково, зокрема, вказує, що основний борг було сплачено 19.06.2017 р. Також вказує, що при нарахуванні пені позивачем не враховано ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України. Додатково заперечує проти нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами. Крім того, просить розстрочити виконання рішення на 6 місяців у зв'язку з важким фінансовим становищем. Також подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Між сторонами у справі укладено Договір поставки №062/2015 від 06.10.2015 р. (надалі Договір), за умовами якого Постачальник (позивач у справі) зобов'язується в порядку та строки, встановлені Договором, передати товар у власність Покупця (відповідач у справі), а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах , визначених у цьому Договорі (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 1.3. Договору Товар поставляється партіями. Найменування, асортимент, кількість і ціна кожної партії товару вказується у видатковій накладні, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що Покупець зобов'язаний здійснити оплату згідно виставленого рахунку в продовж 14 календарних днів.

Так, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 113.407,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №42 від 15.02.2016 р. підписану та скріплену печатками підприємств.

15 лютого 2016 року позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №37 на суму 113.407,20 грн.

Як встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, станом на момент розгляду справи відповідач повністю розрахувався з позивачем за отриманий Товар. Наведене вбачається з банківської виписки станом на 08.06.2017 р., Акту звірки взаємних розрахунків станом на 22.05.2017 р. та платіжного доручення №1003 від 19.06.2017 р.

За неналежне виконання грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 13.159,16 грн. інфляційних втрат, 3.086,16 грн. 3% річних, 37.547,36 грн. пені та 34.047,24 грн. відсотки за неправомірне користування чужими коштами.

Відповідач поданим відзивом вказує, що при нарахуванні пені позивачем не враховано ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України. Додатково заперечує проти нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами. Крім того, просить розстрочити виконання рішення на 6 місяців у зв'язку з важким фінансовим становищем, на підтвердження чого надає копію сальдової відомості по рахунку 361 за період з 01.01.2017 р. - 17.07.2017 р., та довідку ПАТ Кредобанк по наявність заборгованостей по діючих кредитах.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли взаємні права та обов'язки (зобов'язання) з приводу поставки Товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що Покупець зобов'язаний здійснити оплату згідно виставленого рахунку в продовж 14 календарних днів.

Так, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, однак кореспондуючий обов'язок з оплати отриманого товару в повному обсязі відповідач вчасно не виконано. Однак, як встановлено судом, станом на момент прийняття рішення, відповідач повністю оплатив отриманий Товар, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань ( п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення 40.000,00 грн. основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці розрахунків позивача щодо стягнення 13.159,16 грн. - інфляційних втрат та 3.086,06 грн. - трьох процентів річних, суд керувався положеннями ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань та листі Верховного суду України від 03.04.1997 р. №62-97р.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд зазначає, що у розрахунку позивачем не повністю взято до уваги оплати здійснені відповідачем (як вбачається з банківської виписки), зокрема, 29.000,00 грн. - 15.02.2016 р., 20.277,20 грн. - 17.02.2016 р., 13.407,20 грн. - 06.09.2016 р., 20.000,00 грн. - 26.09.2016 р., 30.000,00 грн. - 22.12.2016 р. та 10.000,00 грн. - 24.03.2017 р. Тому вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягають до задоволення частково в розмірі 5.233,09 грн. - інфляційних втрат та 1.301,19 грн. - трьох процентів річних.

Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частинами першою і третьою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що за несвоєчасну або неповну оплату Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,1% від сукупної суми вартості товару за кожен день прострочення оплати товару.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту першого частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 37.547,36 грн. пені зазначає, що такий здійснено не вірно. При здійсненні розрахунку позивачем не було враховано положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань . Крім того, суд застосовує наслідки спливу позовної давності, заявленої відповідачем (вх. №26608/17 від 01.08.2017 р.), щодо стягнення пені.

Так, суд здійснивши власний розрахунок пені, зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення 37.547,36 грн. пені, є частково обґрунтованими, та підлягають до задоволення в розмірі 4.618,76 грн.

Позивачем також заявлено позовну вимогу про стягнення 34.047,24 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами. При нарахуванні відсотків за неправомірне користування чужими коштами позивач керувався тим, що договором не передбачений розмір таких відсотків. Відповідно, розмір відсотків за увесь час користування чужими коштами визначений частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України. Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими з урахуванням наступного.

Згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

До даних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, оскільки штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня ), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Аналогічну позицію відображено у пункті 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14 застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією .

Тому обґрунтування позивача щодо визначення розміру відсотків за неправомірне користування чужими коштами з урахуванням положень частини шостої статті 231 Господарського кодексу України є безпідставним.

Разом з тим, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 3 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтю 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, ні чинним законодавством, ні договором не передбачено можливість застосування до договору поставки відповідальності у вигляді стягнення відсотків за неправомірне користування чужими коштами, тому вимоги позивача про стягнення 34.047,24 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами є безпідставними.

Верховний Суд України у постанові від 27.12.2010 р. №9/67-38 вказує на те, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач просить суд відстрочити виконання рішення у справі на шість місяців. Свої вимоги обґрунтовує важким фінансовим становищем, на підтвердження чого додає копію сальдової відомості по рахунку 361 за період з 01.01.2017 р. - 17.07.2017 р., та довідку ПАТ Кредобанк по наявність заборгованостей по діючих кредитах

При вирішенні цього питання суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає клопотання відповідача безпідставним, та таким що не підлягає до задоволення.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем частково спростовано доводи позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Відтак, стягненню з відповідача підлягає 203,20 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

За подання до суду позовної заяви позивачем сплачено 1.917,60 грн. судового збору, що підтверджено платіжними дорученнями №2168 від 27.04.2017 р. та №2250 від 08.06.2017 р. У зв'язку з тим, що провадження у справі підлягає припиненню в частині стягнення 40.000,00 грн. заборгованості, судовий збір в розмірі 317,60 грн. підлягає поверненню позивачу відповідно до статті 7 Закону України Про судовий збір .

Крім того, позивач просить покласти на відповідачів адвокатські витрати у розмірі 10.000,00 грн.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру .

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю БС Глобал Україна (далі - замовник) та Адвокатським об'єднанням Українська адвокатська компанія ОСОБА_3 Ті (далі - виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги №22/05-17 від 22.05.2017 р. За умовами цього договору в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику відповідно до Договору правову допомогу адвоката, щодо захисту інтересів Замовника у Господарському суді Львівської області у зв'язку з вирішенням спору у судовому порядку між ТОВ БС Глобал України та Фермерським господарством УЛАР про стягнення з останнього заборгованості за Договором №062/2015 поставки від 06.10.2015 р. шляхом представництва у Господарському суду Львівської області інтересів Замовника, а Замовник зобов'язується оплатити такі послуги. Відповідно до п. 4.1 вказаного договору за надані послуги Замовник виплачує Виконавцю плату в розмірі 10.000,00 грн. згідно виставленого рахунку-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю БС Глобал Україна оплатило Адвокатському об'єднанню Українська адвокатська компанія ОСОБА_3 Ті 10.000,00 грн. за послуги надання правової допомоги згідно рахунку №08/06-01 від 08.06.2017 р.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5883 від 30.03.2017 р. видане ОСОБА_1

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової допомоги та довіреність на представництво його інтересів у суді, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду і складність справи та ціну позову, суд дійшов до висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3.000,00 грн.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 40.000,00 грн. основного боргу припинити.

3. Стягнути з Фермерського господарства УЛАР (адреса: вулиця Шевченка, будинок 498а, село Семенівка, Пустомитівський район, Львівська область, 81162; ідентифікаційний код 32461669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БС Глобал Україна (адреса: вулиця Вікентія Хвойки, будинок 21, кімната 531, місто Київ, 04080; ідентифікаційний код 38323234) 5.233,09 грн. - інфляційних втрат, 1.301,19 грн. - трьох процентів річних, 4.618,76 грн. - пені, 203,20 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору та 3.000,00 грн. відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю БС Глобал Україна (адреса: вулиця Вікентія Хвойки, будинок 21, кімната 531, місто Київ, 04080; ідентифікаційний код 38323234 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 317,60 грн., сплачений згідно з платіжним дорученням №2250 від 08.06.2017 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.08.2017 р.

Суддя Петрашко М.М.