Рішення

від 03.08.2017 по справі 910/10693/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2017Справа №910/10693/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Королюк І.В.

розглянувши справу № 910/10693/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Магнітогорська"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КРЕАТОР"

про визнання права власності

за участю представників сторін:

від позивача: Ковальчук О.Д., довіреність б/н від 27.06.2017р.;

від відповідача: Пенькова О.С., довіреність б/н від 24.07.2017р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Магнітогорська" (надалі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КРЕАТОР" (надалі - відповідач) про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю літ. Д , площею 21,0 кв.м та ганок площею 2,1 кв.м за адресою: вул. Магнітогорська, 1, у Деснянському районі м. Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач всупереч умовам договору підряду №1-20/03-2017ГП від 20.03.2017р. не забезпечив наявності необхідної дозвільної, технічної та виконавчої документації, а також не забезпечив дотримання вимог законодавства щодо підстав та порядку здійснення будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єкту, чим позбавив позивача в установленому порядку ввести об'єкт в експлуатацію та зареєструвати право власності на побудований за його замовленням об'єкт нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2017р. порушено провадження у справі № 910/10693/17, розгляд справи призначений на 03.08.2017р.

Присутній в судовому засіданні 03.08.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову не заперечував.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2017р. між позивачем (далі - суборендар) та товариством з обмеженою відповідальністю ЕФ АЙ ЕМ Офіс Центр Магнітогорська (далі - орендар) укладено договір суборенди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З., зареєстрований в реєстрі за № 377 (далі - договір суборенди), відповідно до п. 1.1. якого орендар, на підставі умов договору оренди та керуючись положеннями ст. 8 Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІV Про оренду землі , за Актом приймання-передачі передає, а cуборендар приймає в суборенду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт суборенди або земельна ділянка ), визначену цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору суборенди, орендар підтверджує та гарантує, що він, у порядку, встановленому умовами договору оренди та ст. 8 Закону України Про оренду землі , звертався до Київської міської ради з метою отримання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду та не отримав протягом одного місяця від Київської міської ради письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, що підтверджується листом від 10.02.2017р. № 057023-2320, виданим Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно п. 2.1. договору суборенди, об'єктом суборенди відповідно до умов цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: розташування - вул. Магнітогорська, 1, у Деснянському районі м. Києва; розмір земельної ділянки - 0,1798 га; кадастровий номер - 8000000000:62:068:0452; цільове призначення - для будівництва офісного центру та реконструкції промислової будівлі під офісний центр з подальшими експлуатацією та обслуговуванням.

Цей договір діє до 06 липня 2019 року, але в будь-якому випадку строк дії цього Договору не може перевищувати строку дії договору оренди (п. 3.1. договору суборенди).

20.03.2017р. між позивачем (далі - замовник) та відповідачем (далі - підрядник) укладено договір підряду №1-20/03-2017ГП (далі - договір підряд), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах даного договору замовник доручає, а підрядник на свій ризик виконує власними силами роботи: будівництво нежилого приміщення, для обслуговування офісного центру (згідно і кошторисом - додаток №1 до цього договору) за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська 1, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконані роботи в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.2. договору підряду, датою, яка підтверджує повне виконання робіт, є дата підписання сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно п. 6.1. договору підряду, при виконанні робіт підрядник в обсягах проектно-кошторисної документації, з додержанням вимог будівельних норм та правил: забезпечує організацію будівельно-монтажних робіт з будівництва об'єкту; наявність необхідної дозвільної, технічної та виконавчої документації; організовує контроль за належним виконанням робіт у відповідності до діючих державних будівельних норм та правил; забезпечує дотримання вимог законодавства щодо підстав та порядку здійснення будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єкту.

Договір набирає сили з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань (п. 2.1. договору підряду).

20.03.2017р. сторонами підписано Акт №1 виконаних робіт з будівництва нежитлового поміщення за травень 2017р. на суму 301 373,14 грн.

Позивач вважає, що відповідачем допущено неналежне виконання умов договору підряду №1-20/03-2017ГП від 20.03.2017р. щодо забезпечення наявності необхідної дозвільної, технічної та виконавчої документації, а також щодо дотримання вимог законодавства, які встановлюють підстави та порядок здійснення будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єкту, а тому просить суд визнати за ним право власності на об'єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю літ. Д , площею 21, 0 кв.м. та ганок площею 2,1 кв.м. за адресою: вул. Магнітогорська, 1, у Деснянському районі м. Києва.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Будівництво об'єктів нерухомості є взаємопов'язаною діяльністю різних суб'єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об'єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України Про регулювання містобудівної діяльності , Про Генеральну схему планування території України , Про основи містобудування , Про архітектурну діяльність , Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду , Про землеустрій , іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Поняття будівництво включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (частина третя статті 10 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , стаття 4 Закону України Про архітектурну діяльність ).

Для визнання будівництва самочинним воно має бути пов'язане з об'єктом нерухомості й порушувати одне з положень статті 376 ЦК України.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частини третя та п'ята статті 376 Цивільного кодексу України передбачають випадки, коли право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду.

Так, відповідно до частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За приписами статті 375 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки; право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на дату створення спірного нерухомого об'єкту був користувачем земельної ділянки на підставі вищезазначених договір суборенди земельної ділянки від 22.02.2017р. з цільовим призначенням для будівництва офісного центру та реконструкції промислової будівлі під офісний центр з подальшими експлуатацією та обслуговуванням.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що самочинним будівництвом вважається будівництво об'єкту нерухомості за наявності хоч одного з елементів:

будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто цільове призначення земельної ділянки, наданої у власність або користування (оренду), прямо не передбачає зведення (будівництво) певного об'єкту нерухомості;

будівництво без належного дозволу, тобто без дозволу на виконання будівельних робіт.

Відтак, вирішуючи справи такої категорії, суд має виходити з того, що позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам .

При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарський суд повинен з'ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.

Задовольняючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю, здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує прав третіх осіб.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Натомість, позивачем не доведено суду правомірності проведення самочинного будівництва на земельній ділянці, зокрема, не надано доказів отримання згоди власника земельної ділянки на будівництво спірного майна, а також відсутності докази на підтвердження обставин відсутності порушення прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю, здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує прав третіх осіб.

При цьому, твердження позивача про те, що відповідач всупереч умовам договору підряду №1-20/03-2017ГП від 20.03.2017р. не забезпечив наявності необхідної дозвільної, технічної та виконавчої документації, а також не забезпечив дотримання вимог законодавства щодо підстав та порядку здійснення будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єкту є підставною для притягнення товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КРЕАТОР" до відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, однак не призводить до визнання за товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Магнітогорська" права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Також, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов'язання; безпідставній односторонній відмові від договору.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.

Враховуючи викладене, з матеріалів справи не вбачається жодного порушення відповідачем прав позивача на об'єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю літ. Д , площею 21,0 кв.м та ганок площею 2,1 кв.м за адресою: вул. Магнітогорська, 1, у Деснянському районі м. Києва, які ним не оспорюються та можуть бути реалізовані за умови дотримання вимог, встановлених положеннями чинного законодавства України, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 08.08.2017р.

СуддяА.І. Привалов