Постанова

від 02.08.2017 по справі 910/24269/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2017 р. Справа№ 910/24269/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

від позивача за первісним позовом: Подлящук О.П. представник

Калінчик О.О. представник

Щербаков С.М. представник

від відповідача за первісним позовом: Войчук В.А. - представник

від третьої особи за первісним позовом: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2017 року у справі № 910/24269/16 (суддя: Отрош І.М.)

за первісним позовом Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про стягнення 209606 грн. 47 коп.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ

до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 19.05.2017 року у справі № 910/24269/16 позовні вимоги за первісним позовом Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ на користь Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України основний борг у розмірі 123676,38 грн., пеню у розмірі 17699,91 грн.

В іншій частині позову Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України до ТОВ Аралія МВ відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ Аралія МВ відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ Аралія МВ звернулося до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 року у справі № 910/24269/16 та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні первісного позову Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України - відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов ТОВ Аралія МВ - задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а крім того, судом неправильно застосовано нормаи матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 19.07.2017.

13.07.2017 представником відповідача за первісним позовом подано клопотання про приєднання доказів по справі, яке мотивоване тим, що керівник ТОВ Аралія МВ не приймав участі в засіданні по розгляду справи, а тому не мав можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції.

Представник позивача за первісним позовом 19.07.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

19.07.2017 представником відповідача за первісним позовом подано заяву (клопотання) про приєднання доказів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 розгляд справи відкладено на 02.08.2017.

01.08.2017 представником відповідача за первісним позовом подано заяву про приєднання доказів по справі, яке мотивоване тим, що керівник ТОВ Аралія МВ не приймав участі в засіданні по розгляду справи, а тому не мав можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції.

02.08.2017 представником відповідача за первісним позовом подано заяву про витребування доказів.

Представник третьої особи у судове засідання 02.08.2017 у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши думку представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника третьої особи.

Розглянувши клопотання про витребування додаткових доказів, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Положеннями п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції визначено, що звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.

Як вбачається з поданих клопотань, єдиною підставою для подання та витребування додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду, заявник вказує що керівник ТОВ Аралія МВ не приймав участі в засіданні по розгляду справи, а тому не мав можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції належним чином повідомив відповідача за первісним позовом про дату, час та місце розгляду справи, а представник відповідача Бабич В.В. який є керівником підприємства відповідно до наказу №3-К/тр від 24.06.2015 був присутній у судових засіданнях 08.02.2017, 31.03.2017 та 18.04.2017 в суді першої інстанції, однак не скористався своїм правом щодо подання додаткових доказів та витребування доказів, про які зазначено у заявах поданих до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявник не обґрунтував належним чином неможливість подання доказів суду першої інстанції та неможливість витребування додаткових доказів на стадії розгляду справи судом першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а тому підстави для прийняття до розгляду та витребування додаткових доказів у суду апеляційної інстанції відсутні.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45691976 від 15.10.2015, 08.10.2015 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві було зареєстровано за Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України право постійного користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154, цільове призначення землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, площа 4,2593 га (підстава виникнення речового права - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер ЯЯ392773, виданий 25.05.2005 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); власник - держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації (копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45691976 долучена до позову; копія державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер ЯЯ392773 подана 16.05.2017).

29.10.2010 за державою Україною в особі Національної академії наук України було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - групи приміщень №№4,5,6,7,8,9,10 та МСК (в літ. Д) загальною площею 1885,3 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154 (номер запису 8819-П в книзі 167п-51); форма власності державна; підстава виникнення свідоцтво про право власності САВ 552645 від 07.04.2008; закріплено на праві оперативного управління за Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної Академії наук України. Вказані відомості підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.03.2017 №82513238.

За Товариством з обмеженою відповідальністю Аралія МВ 08.02.2016 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - нежилі приміщення будівлі наукового та адміністративного призначення (групи приміщень №1) (літ. Д) загальною площею 2533,9 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154; форма власності приватна; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703376480000. Вказані відомості підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.03.2017 №82513238.

04.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аралія МВ (відповідач за первісним позовом) та Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (позивач за первісним позовом) було укладено договір №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, відповідно до якого сторони, будучи співвласниками будинку, що перебуває за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, домовились про те, що ведення справ по утриманню земельної ділянки під будинком і прилеглої до нього території доручається Інституту як постійному землекористувачеві даної земельної ділянки (державний акт серія ЯЯ№392773 від 25.05.2005), а відповідач за первісним позовом відшкодовує частину земельного податку, а також бере участь у видатках по утриманню і збереженню земельної ділянки.

Інститут оплачує земельний податок у бюджет за всю земельну ділянку, а організація відшкодовує Інституту належну їй частку податку, відповідну до розміру її площі (п. 1.2. договору про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки).

Згідно з п. 1.3. договору, відшкодування земельного податку визначається, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, підтвердженої Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 79:122:011, виданим Головним управлінням Держземагентства у м. Києві Державного агентства земельних ресурсів України.

Згідно з п. 2.1. договору сума видатків, що відшкодовуються по земельному податкові (так само і по іншим зборам) визначається в Додатку (Розрахунку земельного податку) до даного договору.

Відповідно до п. 2.3. договору в редакції додаткової угоди №1 від 09.02.2016, організація проводить передоплату річної суми видатків, що відшкодовуються на 2016 рік, двома платежами: перший платіж в сумі 170000,00 грн. сплачує в строк до 25.02.2016; другий платіж в сумі 196199,27 грн. сплачує в строк до 15.06.2016. Починаючи з 2017 року, організація провадить 100% передоплату річної суми видатків, що відшкодовуються по земельному податкові в строк до 25 лютого кожного року.

Як передбачено умовами п. 4.1. договору, за порушення строку оплати, передбаченого п. 2.3. даного договору, відповідач за первісним позовом виплачує Інституту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

За змістом п. 5.1. договору, останній набуває чинності з 01.01.2016 і діє до 31.12.2017.

Сторонами було погоджено додаток №1 до договору, відповідно до якого загальна вартість відшкодування земельного податку відносно будівлі площею 2533,90 кв.м. за 2016 рік складає 366199,27 грн. (з урахуванням 20% податку на додану вартість відповідно до ст. 188 п. 188.1. Податкового кодексу України).

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 271 Податкового кодексу України).

Як передбачено п. 5.1. розділу 5 Ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) Положення про плату за землю в місті Києві, що є додатком №3 до рішення Київської міської ради Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві від 23.06.2011 N 242/5629, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Відповідно до витягу з технічної документації № 7777-26-7777.5-75/30-16 від 15.01.2016 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:122:0011) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 площею 42593 кв.м. (функціональне використання - землі змішаного використання: землі комерційного використання 3513кв.м., землі досліджень та розробок 39080 кв.м.), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 94697998,01 грн. (копія витягу долучена до позову).

Судом встановлено, що відповідно до витягу з технічної документації № 34-26-0.5-5136/30-16 від 17.10.2016 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:122:0011) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 площею 42593 кв.м. (функціональне використання - землі змішаного використання: землі комерційного використання 8930кв.м., землі досліджень та розробок 33663 кв.м.), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 106675202,35 грн. (копія витягу долучена до позову).

Позивачем за первісним позовом було сплачено до бюджету земельний податок за земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, а саме: за січень 2016 року у розмірі 40193,00 грн. (платіжне доручення №53 від 08.02.2016); за лютий 2016 року у розмірі 40193,00 грн. (платіжне доручення №82 від 22.02.2016); за березень 2016 року у розмірі 41611,32 грн. (платіжне доручення №185 від 21.03.2016 та №241 від 12.04.2016); за квітень 2016 року у розмірі 38004,00 грн. (платіжне доручення №274 від 21.04.2016); за травень 2016 року у розмірі 38003,00 грн. (платіжне доручення №367 від 23.05.2016); за червень 2016 року у розмірі 38863,30 грн. (платіжне доручення №482 від 30.06.2016); за липень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №543 від 25.07.2016, №568 від 08.08.2016); за серпень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №626 від 22.08.2016); за вересень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №695 від 21.09.2016); за жовтень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №762 від 20.10.2016); за листопад 2016 року у розмірі 31674,16 грн. (платіжне доручення №926 від 29.11.2016) (копії платіжних доручень долучені до позову).

На виконання умов п. 2.3. договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, відповідачем за первісним позовом було сплачено позивачу за первісним позовом 170000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку, копії яких долучені до позову (грошові кошти у сумі 60000,00 грн. сплачені 12.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016; грошові кошти у сумі 110000,00 грн. сплачені 18.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016).

В обґрунтування позовних вимог за первісним позовом, Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України як балансоутримувач земельної ділянки площею 42593 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, яка належить йому на праві постійного користування відповідно до державного акту на право постійного користування серія ЯЯ №392773 від 25.05.2005, кадастровий номер 8000000000:79:122:0011, зазначив, що відповідач за первісним позовом як співвласник будівлі, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки від 04.01.2016 не сплатив позивачу відшкодування земельного податку в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 182411,75 грн. відшкодування земельного податку та 27194,72 грн. пені за прострочення платежу.

Зустрічні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ про визнання недійсним договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки від 04.01.2016 в обґрунтовані тим, що на момент укладання договору 04.01.2016 позивач за зустрічним позовом не оформив право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, і фактично до моменту державної реєстрації права власності на такий об'єкт 08.02.2016 не мав право укладати ніяких договорів. Також відповідно до роз'яснення №19-26-0.5-20/2-17 від 20.01.2017 Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, ТОВ Аралія не включено до розрахунку нормативно-грошової оцінки, а отже, на думку позивача за зустрічним позовом, укладена угода щодо земельної ділянки підлягає визнанню недійсною в силу ст. 21 Земельного кодексу України. У зв'язку з наведеним позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним договір №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки від 04.01.2016, укладений між Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю Аралія МВ .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45691976 від 15.10.2015, 08.10.2015 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві було зареєстровано за Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України право постійного користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154, цільове призначення землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, площа 4,2593 га (підстава виникнення речового права - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер ЯЯ392773, виданий 25.05.2005 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); власник - держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації (копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45691976 долучена до позову; копія державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер ЯЯ392773 подана 16.05.2017).

29.10.2010 за державою Україною в особі Національної академії наук України було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - групи приміщень №№4,5,6,7,8,9,10 та МСК (в літ. Д) загальною площею 1885,3 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154 (номер запису 8819-П в книзі 167п-51); форма власності державна; підстава виникнення свідоцтво про право власності САВ 552645 від 07.04.2008; закріплено на праві оперативного управління за Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної Академії наук України. Вказані відомості підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.03.2017 №82513238.

За Товариством з обмеженою відповідальністю Аралія МВ 08.02.2016 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - нежилі приміщення будівлі наукового та адміністративного призначення (групи приміщень №1) (літ. Д) загальною площею 2533,9 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154; форма власності приватна; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703376480000. Вказані відомості підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.03.2017 №82513238.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

За змістом ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Як встановлено приписами ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №21-804а16.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладена у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі №6-2225цс16, норма ст. 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

При цьому, помилковим є висновок про те, що чинне законодавство не передбачає припинення права користування земельною ділянкою в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно, площа земельної ділянки під яким є лише частиною земельної ділянки первинного землекористувача.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі №6-2588цс15, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до відповідача за первісним позовом (власник об'єкту нерухомого майна - нежилі приміщення будівлі наукового та адміністративного призначення (групи приміщень №1) (літ. Д) загальною площею 2533,9 кв.м., що розташовані на земельні ділянці за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154), перейшли відповідні речові права на частину земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154, відповідно до площі набутого на праві власності нерухомого майна, яке на ній розташоване, що, в свою чергу, свідчить про набуття відповідачем за первісним позовом правового статусу платника земельного податку щодо земельної ділянки (її частини), яка є об'єктом оподаткування.

Разом з тим, між Товариством з обмеженою відповідальністю Аралія МВ (відповідач за первісним позовом) та Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (позивач за первісним позовом) було укладено договір №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, відповідно до якого сторони, будучи співвласниками будинку, що перебуває за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, домовились про те, що ведення справ по утриманню земельної ділянки під будинком і прилеглої до нього території доручається Інституту як постійному землекористувачеві даної земельної ділянки (державний акт серія ЯЯ№392773 від 25.05.2005), а відповідач за первісним позовом відшкодовує частину земельного податку, а також бере участь у видатках по утриманню і збереженню земельної ділянки.

Інститут оплачує земельний податок у бюджет за всю земельну ділянку, а організація відшкодовує Інституту належну їй частку податку, відповідну до розміру її площі (п. 1.2. договору про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки).

Суд зазначає, що правовідносини сторін, що виникли у зв'язку з укладанням договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, містять ознаки щодо виконання обов'язку боржника іншою особою.

За змістом ст. 528 Цивільного кодексу України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

При цьому, приписи ст. 627 Цивільного кодексу України закріплюють принцип договірної свободи сторін, який передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи що сторони є вільними в укладенні договору та законом не встановлено будь-яких обмежень щодо можливості укладення оспорюваного договору на погоджених сторонами умовах, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що покладення на одного співкористувача земельної ділянки обов'язку щодо сплати земельного податку у повному обсязі замість інших співкористувачів за умови наступного відшкодування останніми витрат у відповідній пропорції не порушує норми законодавства, що регулює порядок внесення земельного податку, так як платник такого податку (усі фактичні користувачі земельною ділянкою, які мають нерухоме майно на ній розташоване), по суті, не змінюється, та до бюджету надходить уся сума земельного податку, однак шляхом договірного регулювання співкористувачі погоджують виконання їх обов'язку замість них іншою особою, що не заборонено цивільним (господарським) законодавством, беручи до уваги подвійну правову природу плати за землю як елемента господарських правовідносин, які виникають у зв'язку з користуванням земельною ділянкою та виконанням обов'язку щодо внесення плати за користування, та елемента публічних правовідносин, які виникають у зв'язку із сплатою податку.

Згідно з п. 1.3. договору відшкодування земельного податку визначається, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, підтвердженої Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 79:122:011, виданим Головним управлінням Держземагентства у м. Києві Державного агентства земельних ресурсів України.

Згідно з п. 2.1. договору сума видатків, що відшкодовуються по земельному податкові (так само і по іншим зборам) визначається в Додатку (Розрахунку земельного податку) до даного договору.

Відповідно до п. 2.3. договору в редакції додаткової угоди №1 від 09.02.2016, організація проводить передоплату річної суми видатків, що відшкодовуються на 2016 рік, двома платежами: перший платіж в сумі 170000,00 грн. сплачує в строк до 25.02.2016; другий платіж в сумі 196199,27 грн. сплачує в строк до 15.06.2016. Починаючи з 2017 року, організація провадить 100% передоплату річної суми видатків, що відшкодовуються по земельному податкові в строк до 25 лютого кожного року.

За наведених обставин, у відповідача за первісним позовом у зв'язку з укладанням договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки виник обов'язок з відшкодування земельного податку позивачу за первісним позовом.

Як встановлено судом, на виконання умов п. 2.3. договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, відповідачем за первісним позовом було сплачено позивачу за первісним позовом 170000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку, копії яких долучені до позову (грошові кошти у сумі 60000,00 грн. сплачені 12.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016; грошові кошти у сумі 110000,00 грн. сплачені 18.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016).

Позивачем за первісним позовом було сплачено до бюджету земельний податок за земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, а саме: за січень 2016 року у розмірі 40193,00 грн. (платіжне доручення №53 від 08.02.2016); за лютий 2016 року у розмірі 40193,00 грн. (платіжне доручення №82 від 22.02.2016); за березень 2016 року у розмірі 41611,32 грн. (платіжне доручення №185 від 21.03.2016 та №241 від 12.04.2016); за квітень 2016 року у розмірі 38004,00 грн. (платіжне доручення №274 від 21.04.2016); за травень 2016 року у розмірі 38003,00 грн. (платіжне доручення №367 від 23.05.2016); за червень 2016 року у розмірі 38863,30 грн. (платіжне доручення №482 від 30.06.2016); за липень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №543 від 25.07.2016, №568 від 08.08.2016); за серпень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №626 від 22.08.2016); за вересень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №695 від 21.09.2016); за жовтень 2016 року у розмірі 37378,50 грн. (платіжне доручення №762 від 20.10.2016); за листопад 2016 року у розмірі 31674,16 грн. (платіжне доручення №926 від 29.11.2016) (копії платіжних доручень долучені до позову).

При цьому, платіжного доручення по сплаті земельного податку за грудень 2016 року за земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 позивачем за первісним позовом не надано, однак, 14.03.2017 відділом діловодства Господарського суду міста Києва отримано від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві пояснення, відповідно до яких зазначено, що станом на 14.03.2017 за позивачем за первісним позовом обліковується переплата по земельному податку у сумі 2680,57 грн., що свідчить про сплату позивачем за первісним позовом земельного податку до бюджету за спірну земельну ділянку, в тому числі, і за грудень 2016 року.

Сторонами було погоджено додаток №1 до договору, відповідно до якого загальна вартість відшкодування земельного податку відносно будівлі площею 2533,90 кв.м. за 2016 рік складає 366199,27 грн. (з урахуванням 20% податку на додану вартість відповідно до ст. 188 п. 188.1. Податкового кодексу України).

Як встановлено судом, відповідно до витягу з технічної документації № 7777-26-7777.5-75/30-16 від 15.01.2016 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:122:0011) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 площею 42593 кв.м. (функціональне використання - землі змішаного використання: землі комерційного використання 3513кв.м., землі досліджень та розробок 39080 кв.м.), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 94697998,01 грн. (копія витягу долучена до позову).

Відповідно до витягу з технічної документації № 34-26-0.5-5136/30-16 від 17.10.2016 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:122:0011) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 площею 42593 кв.м. (функціональне використання - землі змішаного використання: землі комерційного використання 8930кв.м., землі досліджень та розробок 33663 кв.м.), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 106675202,35 грн. (копія витягу долучена до позову).

При цьому, як вбачається з бухгалтерських довідок щодо відшкодування земельного податку власниками частини будівлі за період з січня 2016 року по грудень 2016 року, у яких здійснено деталізацію сплачених позивачем за первісним позовом сум земельного податку, сума земельного податку відповідача за первісним позовом (без урахування ПДВ) за період з січня 2016 року по вересень 2016 року складає 25430,51 грн. щомісячно; за період з жовтня 2016 року по грудень 2016 року - 21600,63 грн. щомісячно (що пов'язано з тим, що з жовтня 2016 року нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки змінилась відповідно до витягу з технічної документації № 34-26-0.5-5136/30-16 від 17.10.2016).

Позивач, заявляючи до стягнення вартість відшкодування земельного податку, зазначає про існування у відповідача за первісним позовом заборгованості по компенсації земельного податку у 2016 році на суму 182411,75 грн. з ПДВ відповідно до ст. 188 п. 188.1. Податкового кодексу України.

Так, щодо нарахування позивачем за первісним позовом податку на додану вартість на суму відшкодування земельного податку, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Норми вказаної статті Податкового кодексу України стосуються порядку оподаткування у разі постачання товарів/послуг, тоді-як між сторонами виникли відносини щодо відшкодування сплаченої суми земельного податку, відтак, нарахування податку на додану вартість фактично на земельний податок суперечить нормам Податкового кодексу України, в тому числі, статті 188, на яку сторони посилались при укладанні спірного договору.

За наведених обставин, підстав для нарахування відповідачеві податку на додану вартість на суму відшкодування земельного податку немає, у зв'язку з чим, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що загальна сума земельного податку за частину земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача за первісним позовом, за 2016 рік складає 293676,38 грн., яка в тому числі була сплачена позивачем за первісним позовом до бюджету.

Норми ст. 526 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, на виконання умов п. 2.3. договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, відповідачем за первісним позовом було сплачено позивачу за первісним позовом 170000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку, копії яких долучені до позову (грошові кошти у сумі 60000,00 грн. сплачені 12.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016; грошові кошти у сумі 110000,00 грн. сплачені 18.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016).

В той же час, інша частина земельного податку, а саме у розмірі 123676,38 грн. відповідачем за первісним позовом у строк, передбачений п. 2.3. договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, а саме до 15.06.2016, сплачена не була, доказів протилежного ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано.

За наведених обставин, наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ за договором №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки підтверджується поданими доказами та відповідачем за первісним позовом спростована не була, у зв'язку з чим вимоги Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ в частині стягнення 182411,75 грн. основного боргу підлягають задоволенню частково, у сумі 123676,38 грн.

При цьому, твердження відповідача за первісним позовом стосовно того, що листом від 14.06.2016 №16 відповідач за первісним позовом розірвав договір №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, судом не приймаються, оскільки за приписами ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Як встановлено судом, згідно з п.п. 5.2., 5.3. договору, зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін і оформляється додатковими угодами, що підписуються уповноваженими на те представниками сторін за винятком випадків, передбачених законодавством; дострокове розірвання договору може мати місце за згодою сторін, а також у випадках, передбачених законодавством. Так, з листа №16 від 14.06.2016, копія якого долучена до відзиву на позов, вбачається, що відповідач за первісним позовом зазначав, що договір №1-В суперечить нормам закону, є нікчемний, у зв'язку з чим повинен бути розірваним. Разом з тим, вказаний лист містить суперечливі твердження, оскільки нікчемний правочин в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (нікчемністю), отже розірвати такий правочин не видається за можливе; разом з тим, будь-яких доказів існування волевиявлення обох сторін договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки на його дострокове розірвання, як це передбачено п. 5.3. договору, надано не було.

Щодо доводів відповідача за первісним позовом про необґрунтованість розрахунку земельного податку, суд зазначає, що вказаний розрахунок здійснений відповідно до сукупності даних про цю земельну ділянку, об'єктів, що на ній розміщені, та, відповідно, з урахуванням площі будівлі відповідача за первісним позовом, коефіцієнту переводу землі, площі землі під будівлею з коефіцієнтом переводу, базової вартості 1кв.м. землі, коефіцієнту на функціональне використання землі, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:122:0011) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 площею 42593 кв.м., а отже даний розрахунок вважається судом обґрунтованим та повним (за вирахуванням суми ПДВ), тоді-як поданий відповідачем за первісним позовом розрахунок судом не приймається, оскільки відповідачем за первісним позовом не надано належного обґрунтування такого розрахунку, в тому числі розміру площі земельної ділянки, взятого в основу розрахунку.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо наявності у нього обов'язку сплачувати земельний податок виключно за ту земельну ділянку, яка знаходиться безпосередньо під належними апелянту будівлями, оскільки вказана земельна ділянка не виділялась зі складу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:122:0011), а тому у суду відсутні підстави враховувати її як окремий об'єкт земельних відносин.

Окрім того, щодо доводів про зазначення у преамбулі договору №1-В про те, що сторони є співвласниками будівлі, що, за твердженням відповідача за первісним позовом, не відповідає дійсним обставинам, суд зазначає, що відповідач за первісним позовом є самостійним власником об'єкту нерухомого майна - нежилі приміщення будівлі наукового та адміністративного призначення (групи приміщень №1) (літ. Д) загальною площею 2533,9 кв.м., м. Київ, вул.. Академіка Заболотного, 154, реєстраційний номер об'єкта - 703376480000, що встановлено з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.03.2017 №82513238. При цьому, суд самостійно аналізує суть правовідносин сторін, які регулюються договором, та відповідність вказаного регулювання нормам закону на момент укладення оспорюваного договору. Водночас, неправильне зазначення правового статусу сторони договору (зазначення неправильного найменування тощо) в жодному разі не впливає на суть правовідносин, що виникли за оспорюваним договором, так як в момент укладення договору сторони усвідомлювали та розуміли умови договору, а саме права та обов'язки, які ним встановлюються та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а отже обставини щодо неправильного зазначення правового статусу сторони у договорі не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань щодо відшкодування суми земельного податку, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 27194,72 грн. пені за період з 15.06.2016 по 01.12.2016.

Суд зазначає, що зобов'язання відповідача, яке виникає з договору №1-В, щодо відшкодування земельного податку за своєю правовою природою, є грошовим, так як передбачає обов'язок відповідача зі сплати грошових коштів на користь позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як передбачено умовами п. 4.1. договору №1-В, за порушення строку оплати, передбаченого п. 2.3. даного договору, відповідач за первісним позовом виплачує Інституту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено по 1 серпня 2014 року або включно до 1 серпня 2014 року , то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

За наведених обставин, останнім днем строку для виконання відповідачем за первісним позовом обов'язку зі сплати другої частини земельного податку за 2016 рік у розмірі 123676,38 грн. в силу п. 2.3. договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки був 14.06.2016.

Перевіривши розрахунок пені, з урахуванням встановленого судом строку виконання зобов'язання з відшкодування другої частини земельного податку за 2016 рік у розмірі 123676,38 грн. (14.06.2016) та встановленої судом суми компенсації, та здійснивши власний перерахунок пені за період з 15.06.2016 по 01.12.2016 відносно суми несплаченого відповідачем за первісним позовом земельного податку - 123676,38 грн., стягненню з відповідача за первісним позовом підлягає пеня у розмірі 17699,91 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, у сумі 17699,91 грн.

Щодо вимог за зустрічним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Так, позивач за зустрічним позовом, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, зазначає про те, на момент укладання договору 04.01.2016 позивач за зустрічним позовом не оформив право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, і фактично до моменту державної реєстрації права власності на такий об'єкт 08.02.2016 не мав право укладати ніяких договорів; в договорі зазначено, що сторони є співвласниками будівлі, тоді-як відповідач за зустрічним позовом є самостійним власником об'єкту (нежилі приміщення будівлі наукового та адміністративного призначення - групи приміщень №1 літера Д); ТОВ Аралія не включено до розрахунку нормативно-грошової оцінки, а отже, на думку позивача за зустрічним позовом, укладена угода щодо земельної ділянки підлягає визнанню недійсною в силу ст. 21 Земельного кодексу України.

За змістом ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Так, норма ст. 21 Земельного кодексу України визначає умови, за яких наявні підстави для визнання недійсними договорів щодо земельних ділянок, тоді-як предметом спірного договору, з огляду на встановлені обставини, є компенсація земельного податку, та будь-яких умов щодо виникнення, зміни чи припинення прав на земельну ділянку даний договір не містить. Крім того, вказана норма визначає правові наслідки, які настають саме у випадку порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, тоді як оспорюваний договір та правовідносини, які виникли між сторонами та щодо яких судом розглядається спір, вказані питання не визначає.

При цьому, інші доводи, викладені у зустрічному позові, були предметом дослідження в межах аналізу поданого відповідачем за первісним позовом відзиву на позов.

Щодо посилань апелянта на укладення спірного договору у зв'язку зі збігом тяжких обставин та під впливом примусу зі сторони позивача за первісним позовом, колегія суддів зазначає, що вказані обставини є, по суті, новими підставами позову, які не були предметом дослідження при розгляді даної справи судом першої інстанції, а тому не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аралія МВ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2017 року по справі № 910/24269/16 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/24269/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко